17 березня 2010 р. № 33-32/259-07-8227
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоГубенко Н.М.
суддівБарицької Т.Л.
Мирошниченка С.В.
розглянувши касаційну скаргуЗакритого Київського акціонерного товариства "Скломонтаж"
на постановуОдеського апеляційного господарського суду
від 24.11.2009
та на рішеннягосподарського суду Одеської області від 27.07.2009
у справі№ 33-32/259-07-8227
за позовомЗакритого Київського акціонерного товариства "Скломонтаж"
до1. Малого підприємства "Аліса";
2. Затоківської селищної ради Одеської області;
провизнання неукладеним договору оренди майна та зобов'язання повернути майно
та за зустрічним позовом Малого підприємства "Аліса"
доЗакритого Київського акціонерного товариства "Скломонтаж"
провизнання дійсним договору оренди
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача за первісним позовом Рибаченко В.О. (дов. №1-3 від 14.01.2009);
Петренко В.М. (дов. б/н від 27.08.2009);
- відповідача 1 за первісним позовом Величко І.О. (дов. б/н від 19.02.2009);
- відповідача 2 за первісним позовом не з'явився;
Закрите Київське акціонерне товариство "Скломонтаж" (далі -ЗКАТ "Скломонтаж"/позивач за первісним позовом) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Малого підприємства "Аліса" (далі МП "Аліса"/ відповідач 1) та Затоківської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області; за уточненими позовними вимогами ЗКАТ "Скломонтаж" просило визнати недійсним на майбутнє договір оренди майна бази відпочинку "Скломонтажник" від 24.05.2000, укладений між МП "Аліса" та ЗКАТ "Скломонтаж" та повернути ЗКАТ "Скломонтаж" майно, яке було передане в оренду МП "Аліса".
Під час первісного розгляду даної справи МП "Аліса" подало зустрічний позов та просило (з урахуванням уточнених позовних вимог) визнати дійсним договір № 2 від 24.05.2000, укладений між ЗКАТ "Скломонтаж" та МП "Аліса" щодо оренди цілісного майнового комплексу бази відпочинку "Скломонтажник", яка розташована за адресою: смт. Затока Білгород-Дністровського району Одеської області, визнати таким, що втратив чинність з 24.05.2005 договір оренди № 2 від 24.05.2000, укладений між ЗКАТ "Скломонтаж" та МП "Аліса"; спонукати ЗКАТ "Скломонтаж" внести зміни відповідно до вимог чинного законодавства до договору оренди № 2 від 24.05.2000, який укладено ЗКАТ "Скломонтаж" та МП "Аліса".
Рішенням господарського суду Одеської області від 18.07.2008 у даній справі задоволено первісний позов ЗКАТ "Скломонтаж" та визнано недійсним договір оренди майна бази відпочинку "Скломонтажник" від 24.05.2000, укладений між МП "Аліса" та ЗКАТ "Скломонтаж"; зобов'язано МП "Аліса" повернути ЗКАТ "Скломонтаж" майно, яке було передане в оренду (перелік майна зазначено у рішенні суду). У задоволенні зустрічного позову МП "Аліса" в частині визнання дійсним договору оренди від 24.05.2000 № 2, укладеного строком на 49 років та зобов'язання внести до нього зміни відмовлено. Провадження у справі в частині вимог зустрічного позову щодо визнання таким, що втратив чинність договір № 2 від 24.05.2000, укладений строком на 5 років, припинено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.09.2008 у даній справі рішення господарського суду від 18.07.2008 скасовано частково; у первісному позові про визнання недійсним договору оренди № 2 від 24.05.2000 та повернення майна -відмовлено; пункт 5 резолютивної частини рішення скасовано, у зустрічному позові про визнання договору № 2 від 24.05.2000 таким, що втратив чинність -відмовлено; в решті рішення залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 10.12.2008 скасовані прийняті у даній справі судові рішення, справу направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Ухвалою Верховного Суду України від 23.04.2009 відмовлено у порушенні провадження за касаційною скаргою МП "Аліса" з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 10.12.2008 у даній справі.
За результатами нового розгляду даної справи господарський суд Одеської області прийняв рішення від 27.07.2009 (суддя Мазур Д.Т.), яким, в частині розгляду первісного позову: по-перше, виключив зі складу відповідачів у справі Затоківську селищну раду Білгород-Дністровського району Одеської області; по-друге: відмовив у задоволенні позовних вимог ЗКАТ "Скломонтаж" про визнання неукладеним договору оренди цілісного майнового комплексу бази відпочину "Скломонтажник" та про зобов'язання МП "Аліса" повернути ЗКАТ "Скломонтаж" майно, отримане за актом приймання-передачі, згідно з договором оренди №2 від 24.05.2000; по зустрічному позову: визнав дійсним договір №2 оренди цілісного майнового комплексу бази відпочинку "Скломонтажник", розташованого у районі "Сонячний" смт. Затока Білгород-Дністровського району Одеської області, укладений 24.05.2000 ЗКАТ "Скломонтаж" та МП "Аліса" зі строком дії договору 49 років, а також, за власною ініціативою визнав дійсним договір №2 оренди цілісного майнового комплексу від 24.05.2000 зі строком дії 5 років; стягнув з ЗКАТ "Скломонтаж" витрати зі сплати державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.11.2009 (судді: Разюк Г.П., Колоколов С.І., Петров М.С.) вказане рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулося ЗКАТ "Скломонтаж"; в касаційній скарзі скаржник просить прийняті у даній справі судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, а саме: визнати в мотивувальній частині судового рішення неукладеними договори оренди цілісного майнового комплексу бази відпочинку "Скломонтажник" №2 від 24.05.2009 строком на 5 та на 49 років; відновити становище, яке існувало до порушення прав; зобов'язати МП "Аліса" повернути ЗКАТ "Скломонтаж" майно бази, яке було передано в оренду на підставі позицій 1, 19, 52,53 акту приймання-передачі від 2000 року на суму 154 954,10 грн. Підстави касаційної скарги обґрунтовуються порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 153, 256,258, 332, 334, 347, 356 ЦК УРСР (1963 року), ст. ст. 13,16, 509 ЦК України, ст.ст. 1, 2, 10, 11, 12, 19, 20 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Відзив на касаційну скаргу позивача від відповідача не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржуваний судовий акт.
Сторони у справі належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи під час нового розгляду даної справи ЗКАТ "Скломонтаж" заявами від 03.03.2009, 04.03.2009, 01.04.2009, 27.07.2009 неодноразово уточнювало позовні вимоги; кінцевими вимогами ЗКАТ "Скломонтаж" по первісному позову є: ? визнати (в мотивувальній або резолютивній частині рішення) договір №2 від 24.05.2000 оренди цілісного майнового комплексу бази відпочинку "Скломонтажник" у редакції зі строком дії на 49 років та договір №2 від 24.05.2000 оренди цілісного майнового комплексу бази відпочинку "Скломонтажник" у редакції зі строком дії 5 років неукладеними; ? відновити становище, яке існувало до порушення прав (порядку укладення договорів); ? зобов'язати відповідача повернути позивачу майно бази, яке було передане в оренду на підставі позиції 1, 19, 52, 23 акту приймання-передачі від 2000 року на суму 154 954,10 грн.
Розглядаючи первісний позов ЗКАТ "Скломонтаж" в частині вимоги визнати неукладеними договори оренди №2 від 24.05.2000, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що чинним законодавством не передбачено такого способу захисту прав, як визнання правочину неукладеним, у зв'язку з чим відмовили ЗКАТ "Скломонтаж" у задоволенні такої вимоги.
Вищий господарський суд України не вбачає підстав для скасування прийнятого судами попередніх інстанцій рішення в частині відмови у задоволенні такої вимоги ЗКАТ "Скломонтаж", з огляду на таке.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення. Після з'ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально - правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права суд приймає рішення про відмову у позові.
Так, право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання. Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до приписів вказаної статті кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або Законом.
Аналогічні приписи містяться і в ст. 20 ГК України.
Судами попередніх інстанцій правомірно встановлено, що ні Цивільним кодексом України, ні Господарським кодексом України, так само і іншими нормативно-правовими актами не передбачено такого способу захисту, як визнання договору неукладеним, у зв'язку з чим, колегія суддів погоджується з висновками судів обох інстанцій про невірно обраний ЗКАТ "Скломонтаж" спосіб захисту порушеного права -визнати неукладеним договір оренди №2 від 24.05.2000 строком дії на 5 та на 49 років, що відповідно унеможливлює задоволення такої позовної вимоги.
Таку ж правову позицію викладено у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", відповідно до якого "Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти у позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК України." (надалі постанова Пленуму ВСУ).
Стосовно іншої вимоги ЗКАТ "Скломонтаж" про зобов'язання МП "Аліса" повернути набуте за договором оренди №2 від 24.05.2000 майно, в задоволенні якої судами попередніх інстанцій було відмовлено з тих підстав, що вказана вимога є похідною від вимоги про визнання неукладеними договору оренди №2 від 24.05.2000 зі строком дії на 5 та на 49 років, в задоволенні якої було відмовлено, суд касаційної інстанції зазначає наступне.
Розглядаючи даний спір, суди попередніх інстанцій встановили, що надані ЗКАТ "Скломонтаж" та МП "Аліса" оригінали примірників договору №2 від 24.05.2000 містять різні строки його дії, а саме: 5 та 49 років. Однак, як вказали суди попередніх інстанцій, наявність у договорі різних строків його дії не свідчить про його відсутність у договорі в цілому, а лише про їх (строків) паралельне існування і не впливає на обсяг прав та обов'язків сторін за договором. Крім того, суди зазначили, що на час укладення договору оренди №2 від 24.05.2000 не було імперативної норми, яка передбачала б обов'язковість визначення сторонами єдиного строку дії договору.
Однак, такі висновки судів не є правомірними, з огляду на таке.
Згідно зі ст. 248 ЦК УРСР (Строк договору майнового найму) (в редакції чинній на момент укладення договору №2 від 24.05.2000) строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством.
Стаття 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції чинній на момент укладення договору оренди №2 від 24.05.2000), застосування якого є можливим до спірних правовідносин, оскільки договір оренди №2 від 24.05.2000 не містить застереження щодо неможливості застосування вказаного нормативно-правового акту до даних правовідносин сторін, передбачає, що термін, на який укладається договір оренди є істотною умовою останнього.
Відповідно до статті 153 ЦК УРСР (в редакції чинній на момент укладення договору №2 від 24.05.2000) договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними, зокрема, є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 3 п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення, зокрема, відсутня згода за всіма істотними умовами договору.
Отже, встановлення судами попередніх інстанцій такої обставини як наявність у примірниках ЗКАТ "Скломонтаж" та МП "Аліса" договору оренди №2 від 24.05.2000 різного терміну його дії, а саме: 5 та 49 років, без застосування відповідних правових наслідків, що настають при недосягненні сторонами згоди за всіма істотними умовами договору, призвело до неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права та до передчасного висновку в контексті заявленої ЗКАТ "Скломонтаж" вимоги про зобов'язання МП "Аліса" повернути спірне майно, в задоволенні якої було відмовлено.
При цьому, є цілком безпідставними висновки судів попередніх інстанцій, що наявність у договорі оренди №2 від 24.05.2000 різних термінів його дії не впливає на обсяг прав та обов'язків сторін за вказаним договором, оскільки як раз терміном дії договору і є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання (права та обов'язки) сторін, що виникли на підставі цього договору.
Відповідно до ст. 47 ГПК України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально, - більшістю голосів суддів.
Згідно з приписами ст. 82 ГПК України результатом вирішення господарського спору є рішення.
Стаття 84 ГПК України містить вимоги, яким має відповідати рішення господарського суду; так, відповідно до п. 4 ч. 1 вказаної норми резолютивна частина рішення має містити висновок про задоволення позову або про відмову у позові повністю або частково по кожній з заявлених вимог.
Проте, із резолютивної частини рішення місцевого господарського суду не вбачається, що судом першої інстанції вирішено спір по одній з вимог ЗКАТ "Скломонтаж", а саме: про відновлення становища, яке існувало до порушення порядку укладення договорів, заявленій до розгляду позивачем за первісним позовом у заяві від 03.03.2009 №5109 про уточнення позовних вимог, що не може свідчити про розгляд судом першої інстанції даної справи в частині первісного позову за результатами обговорення усіх обставин справи і є беззаперечним порушенням судом норм процесуального права.
Господарський суд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду, не виправив допущених судом першої інстанції порушень, що свідчить про поверхневий підхід суду апеляційної інстанції до розгляду даної справи.
Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду даної справи МП "Аліса" подало зустрічний позов, предметом якого, з урахуванням уточнень, викладених у заяві від 10.06.2009 №162 (т. 5, а.с. 67-70), є вимога визнати дійсним договір оренди №2 від 24.05.2000 зі строком дії 49 років; обґрунтована дана вимога тим, що вказаний договір відповідав на час його укладення вимогам ст.ст. 44, 153 ЦК УРСР, однак, під час розгляду даної справи у судових інстанціях, ЗКАТ "Скломонтаж" подало до суду аналогічний договір оренди №2 від 24.05.2000, проте зі строком дії 5 років, хоча насправді цей договір було укладено на 49 років.
Суди попередніх інстанцій, розглядаючи дану вимогу по зустрічному позову, виходили із того, що вимоги МП "Аліса" є обґрунтованими та підлягають задоволенню, так само, як зазначив суд першої інстанції, підлягає визнанню дійсним і договір оренди №2 від 24.05.2000 зі строком дії 5 років, оскільки наявність двох термінів закінчення строку дії договору оренди ніяким чином не обмежує контрагентів угоди у здійсненні передбачених договором взаємних прав та обов'язків, а зміна умов чи тлумачення повинні відбуватися у порядку, визначеному чинним законодавством.
Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, погодився із такими висновками суду в частині розгляду зустрічного позову, та залишив його без змін.
Вищий господарський суд України не може погодитися із такими висновками суду, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 47 ЦК УРСР (у редакції чинній на момент укладення договору оренди №2 від 24.05.2000) нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною
Аналогічні приписи містяться і в ст. 220 ЦК України.
Отже, як ЦК УРСР (1963 року), так і ЦК України, надають право стороні договору пред'являти до суду відповідний позов про визнання договору дійсним у разі ухилення іншою стороною від його нотаріального посвідчення, яке (нотаріальне посвідчення) є обов'язковим в силу закону для такого виду договору, а суду -право задовольняти такі вимоги, виключно за встановлення судом таких фактів: ? нотаріальне посвідчення договору є обов'язковим в силу закону, ? сторона за договором ухиляється від нотаріального посвідчення такого договору.
Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними (окрім ухилення від нотаріального посвідчення), в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню (частина 4 п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").
Однак, як вказувалося вище, підставами заявленого МП "Аліса" зустрічного позову про визнання дійсним договору оренди №2 від 24.05.2000 зі строком дії 49 років не є вищевказані обставини, з якими законодавець пов'язує можливість визнання договору оренди дійсним у судовому порядку, а є зовсім інші обставини, наявність яких не має своїм наслідком визнання договору дійсним у судовому порядку, що в силу наведеного, дає підстави дійти висновку про неправильно обраний МП "Аліса" спосіб захисту та інтересів і є підставою для відмови у позові.
Проте, суди попередніх інстанцій, розглядаючи даний спір в частині зустрічного позову, на наведене увагу не звернули, та замість того, щоб відмовити у зустрічному позові за вищевказаних підстав, визнали дійсним договір оренди №2 від 24.05.2000 зі строком дії 49 років за відсутності для цього будь-яких законодавчо передбачених підстав, що є беззаперечним порушенням норм матеріального та процесуального права, наслідком якого є прийняття неправомірного судового рішення.
Крім того, суд касаційної інстанції в силу вищевикладеного, вважає абсолютно необґрунтованим визнання судом першої інстанції за власною ініціативою дійсним договору оренди №2 від 24.05.2000 зі строком дії 5 років, оскільки, по-перше, ст. 83 ГПК України, в рамках якої діяв суд першої інстанції без зазначення конкретного пункту вказаної норми, що надавав би йому таке право, не передбачає право суду за власною ініціативою визнавати дійсними договори, а виключно недійсними (п. 1 ч. 2 ст. 83 ГПК України), по-друге, прийняте ним за власною ініціативою рішення (визнання дійсним договору оренди №2 зі строком дії 5 років) знаходиться в площині обраного МП "Аліса" способу захисту прав (визнання дійсним договору оренди №2 зі строком дії 49 років), який (спосіб захисту), як вказувалося вище, не може мати місце у даному випадку, оскільки, відсутні правові підстави, з якими законодавець пов'язує можливість визнання дійсним у судовому порядку договору оренди №2 від 24.05.2000, що також свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права; крім того, вказана норма передбачає обов'язковість клопотання сторони про вихід судом за межі позовних вимог, яке (клопотання) в матеріалах справи відсутнє.
Суд апеляційної інстанції, в свою чергу, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, прийняте за власною ініціативою, погодився з доводами апеляційної скарги стосовно порушення судом першої інстанції приписів ст. 83 ГПК України, не зазначаючи в чому саме полягало порушення судом першої інстанції вказаної норми, при цьому, залишив рішення в цій частині без змін, не врахувавши, що саме неправильне застосування судом першої інстанції п.п. 1, 2 ст. 83 ГПК України призвело до прийняття неправомірного рішення про визнання дійсним договору оренди №2 від 24.05.2000 зі строком дії 5 років
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий та апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі, з передачею справи на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін, врахувати приписи постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Закритого Київського акціонерного товариства "Скломонтаж" задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.11.2009 та рішення господарського суду Одеської області від 27.07.2009 у справі № 33-32/259-07-8227 скасувати частково, а саме: по первісному позову - в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання МП "Аліса" повернути ЗКАТ "Скломонтаж" майно, отримане за актом приймання-передачі згідно з договором оренди № 2 від 24.05.2000, і в цій частині справу направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області; по зустрічному позову -скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову.
В іншій частині постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.11.2009 та рішення господарського суду Одеської області від 27.07.2009 у справі № 33-32/259-07-8227 залишити без змін.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді: Т.Л. Барицька
С.В. Мирошниченко