24 березня 2010 р. № 7/074-09
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Кривди Д.С.,
суддів Доповідач -Жаботина Г.В.Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача: Товмач І.М.
від відповідача: Гришко В.М.
від прокуратури: Савицька О.В.
розглянувши касаційні скарги Приватного підприємця ОСОБА_1
на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.09.2009р.
у справі № 7/074-09 Господарського суду Київської області
за позовом Прокурора Миронівського району Київської області в інтересах держави в особі Миронівської районної ради та Миронівської центральної районної лікарні
до Приватного підприємця ОСОБА_1
про стягнення 32144,87 грн.
за зустрічним позовом Приватного підприємця ОСОБА_1
до Миронівської центральної районної лікарні
про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна та повернення сплачених коштів,
Прокурор Миронівського району Київської області в інтересах держави в особі Миронівської районної ради та Миронівської центральної районної лікарні звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до приватного підприємця ОСОБА_1 про стягнення 32144,87грн. заборгованості.
21.04.2009р. приватний підприємець ОСОБА_1 подала до Господарського суду Київської області зустрічну позовну заяву до Миронівської центральної районної лікарні про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 19.02.2008р. та повернення сплачених коштів у розмірі 84208,39грн.
12.05.2009р. заявою прокурор Миронівського району Київської області збільшив позовні вимоги та просить суд стягнути з приватного підприємця ОСОБА_1 на користь Миронівської центральної районної лікарні 67234,07грн., визнати недійсним договір оренди нерухомого майна від 19.02.2008р. та зобов'язати приватного підприємця ОСОБА_1 звільнити орендоване приміщення.
Рішенням Господарського суду Київської області від 28.05.2009р. (суддя В.М.Антонова), залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.09.2009р. (судді: Р.В.Федорчук, Б.О.Ткаченко, О.І.Лобань), позов прокурора Миронівського району Київської області задоволено повністю, визнано недійсним договір оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Миронівського району, укладений 19.02.2008р. між приватним підприємцем ОСОБА_1 та Миронівською центральною районною лікарнею, і припинено його на майбутнє, зобов'язано приватного підприємця ОСОБА_1 звільнити нежиле приміщення площею 27,8кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, м. Миронівка, вул. Комсомольська, 96, стягнуто з приватного підприємця ОСОБА_1 на користь Миронівської центральної районної лікарні 67234,07грн. основного боргу по орендній платі, зустрічний позов приватного підприємця ОСОБА_1 задоволено частково, визнано недійсним договір оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Миронівського району, укладений 19.02.2008р. між приватним підприємцем ОСОБА_1 та Миронівською центральною районною лікарнею, і припинено його на майбутнє, в решті позовних вимог за зустрічним позовом приватного підприємця ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями, приватний підприємець ОСОБА_1 подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 28.05.2009р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.09.2009р. та прийняти нове рішення, яким відмовити Миронівській центральній районній лікарні в задоволенні позовних вимог. Свою вимогу приватний підприємець ОСОБА_1 мотивує тим, що господарським судом першої та апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга приватного підприємця ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Господарським судом встановлено:
19.02.2008р. між Миронівською центральною районною лікарнею та приватним підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Миронівського району, за яким Миронівська центральна районна лікарня передала, а приватний підприємець ОСОБА_1 прийняла в оренду нежиле приміщення за адресою: вул. Комсомольська, 96, в м. Миронівка загальною площею 27,8кв.м.
Відповідно до п. 9.1. вищезгаданого договору, договір діє з 19.02.2008р. до 19.02.2013р. (терміном на п'ять років).
Згідно ч. 2 ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно ст. 794 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації.
Згідно ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. Таки чином, приписами даної правової норми встановлено, що у разі необхідності як нотаріального посвідчення так і державної реєстрації договору, договір є укладеним з моменту його державної реєстрації.
Господарським судом встановлено, що укладений між сторонами договір нотаріально посвідчено не було, не було здійснено і державної реєстрації даного договору. Проте, сторони за договором почали даний договір виконувати.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину встановлені ст. 203 ЦК України, згідно ч. 1 якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Проте, укладений між сторонами договір, суперечить за своїм змістом ст. 794 та ст. 640 ЦК України.
За таких обставин, господарський суд дійшов правомірного висновку щодо недійсності укладеного між сторонами договору.
Правила щодо моменту недійсності правочину встановлені ст. 236 ЦК України, згідно якої нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. Таким чином, приписами даної правової норми встановлено, що правочин визнаний судом недійсним є недійсним з моменту його вчинення.
Проте, господарським судом в порушення вищезгаданої правової норми укладений між сторонами договір визнаний недійсним на майбутнє.
Правові наслідки недійсності правочину встановлені ст. 216 ЦК України, згідно ч. 1 якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Таким чином, приписами даної правової норми встановлено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості повернення, зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Проте, вирішуючи даний спір, господарський суд попередніх інстанцій на приписи даної правової норми уваги не звернув, що призвело до її порушення.
Як вже було зазначено, за зустрічним позовом приватний підприємець ОСОБА_1 просить визнати недійсним договір, що укладений між сторонами та повернути сплачені Миронівської центральної районної лікарні кошти у розмірі 84208,39грн.
Проте, вирішуючи даний спір, господарський суд попередніх інстанцій не досліджував обставин щодо сплати відповідачем коштів у розмірі 84208,39грн. та підстави їх сплати.
Наведене свідчить про неповне з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а, отже, і порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Київської області від 28.05.2009р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.09.2009р. у справі № 7/074-09 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Київської області.
Головуючий - суддя Кривда Д.С.
судді Жаботина Г.В.
Уліцький А.М.