Справа № 404/8193/18
Номер провадження 2/404/3848/18
03 березня 2020 року Кіровський районний суд м. Кіровограда
в складі : головуючої судді - Павелко І.Л.
за участі секретаря - Пилипенко Є.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України, -
Позивач звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просить стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 121 000,93 грн (один мільйон сто двадцять одна тисяча гривень, дев'яносто три копійки), що є еквівалентом 35 000,00 Євро (тридцять п'ять тисяч євро) за офіційним курсом Національного Банку України на день підписання цього позову; стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 60 416,62 грн (шістдесят тисяч чотириста шістнадцять гривень, шістдесят дві копійки), що є еквівалентом 1 886,33 Євро (одна тисяча вісімсот вісімдесят шість євро, тридцять три євроцента) за офіційним курсом Національного Банку України на день підписання цього позову.
В обґрунтування позову позивач вказала, що вонабула зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями паспорту громадянина України.
Ій належить на праві приватної власності 1/4 трикімнатної квартири
АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 10.03.1997 р. №1004, записаного у реєстрову книгу за №159пр44488.
Негативні наслідки збройної агресії Російської Федерації проти України, тимчасова окупація, прояви насильства та порушення прав людини на тимчасово окупованій території України, особисто для неї призвели до втрати житла і майна, неможливості проживання на тимчасово окупованій Російською Федерацією території міста Горлівка, стали причиною її вимушеного переселення в серпні 2014 р. до підконтрольної Україні території - м. Кропивницького, що підтверджується довідкою про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції.
Відповідно до рішенняКіровського районного суду м. Кіровограда від 20.07.2018 р. у цивільній справі №404/3043/18, яке не оскаржувалось з боку Російської Федерації у встановленому порядку та набрало законної сили, встановлено факт вимушеного переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в серпні 2014 р. з окупованої території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
Ухвалою судді від 17 грудня 2018 року відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 21 лютого 2019 рокузакрито підготовче засідання у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України та призначено до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 05 квітня 2019 рокуза клопотанням представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 призначено проведення судового засідання в режимі відео конференції.
Ухвалою суду від 27 травня 2019 року за клопотанням представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 призначено проведення судового засідання в режимі відео конференції.
Ухвалою суду від 28 серпня 2019 року за клопотанням представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 призначено проведення судового засідання в режимі відео конференції.
Ухвалою суду від 15 листопада 2019 року за клопотанням представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 призначено проведення судового засідання в режимі відео конференції.
Ухвалою суду від 21 січня 2020 року за клопотанням представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 призначено проведення судового засідання в режимі відео конференції.
Позивач та її представник до суду не з'явились, представник позивача надав заяву про розгляд справи у їх відсутність, позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в ній.
Відповідач - представник Російської Федерації, в судове засідання на вказану дату та час не з'явився, хоча своєчасно і належним чином повідомлявся про день, час та місце розгляду справи про що свідчить зворотне повідомлення, яке було отримано 27.01.2020 року.
Дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, яка народилася: м. Пірятин Полтавської області, була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями паспорту громадянина України (а.с.10-11)
Позивачу належить на праві приватної власності 1/4 частина трикімнатної квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 10.03.1997 р. №1004, записаного у реєстрову книгу за №159пр44488 (а.с.12).
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20.07.2018 р. у цивільній справі №404/3043/18, яке не оскаржувалось з боку Російської Федерації у встановленому порядку та набрало законної сили, встановлено факт вимушеного переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в серпні 2014 р. з окупованої території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України ( 14-16).
За правилом ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, суд, виходячи з встановленого рішеннямКіровського районного суду м. Кіровограда від 20.07.2018 р. у цивільній справі № 404/3043/18 юридичного факту, робить висновок, що безпосереднім суб'єктом, внаслідок дій якого ОСОБА_1 завдано шкоди, є Російська Федерація.
Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17.03.2015 р. №254-VIII, визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України. До переліку міст, які визнані цією постановою окупованими входить також і м. Горлівка Донецької області,
Частиною 6 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацію частини території Донецької області, Україна позивач ОСОБА_1 та члени її сім'ї фактично позбавлені можливості володіти, користуватись та розпоряджатись квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , що завдає позивачу, як моральної, так і майнової шкоди у вигляді неотриманих доходів, які б позивач могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право власності на це нерухоме майно не було порушене.
Відповідно до ст. 41 Конституції України та п. 2 ч. 1 ст. 3, ст. 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.
Пунктами 8, 9 ч. 2 ст.16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
За змістом ч. ч.1, 2, 3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 386 України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 10 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Як вбачається з положень ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України визначено, що особа, цивільне право якої порушено, зазнає збитків у вигляді упущеної вигоди, коли вона не отримує доходів, які могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її цивільне право не було порушене.
Внаслідок збройної агресії Російської Федерації порушено цивільне право позивачки, а саме її позбавлено можливості користуватися належним їй майном та вилучати корисні властивості належного їй майна для задоволення власних потреб, зокрема шляхом передачі іншим особам в оренду належну мені трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 .
Розмір упущеної вигоди, яку складають неотримані доходи від передачі квартири за адресою: АДРЕСА_1 в оренду, згідно з обґрунтованим доказами розрахунком позивача за період з серпня 2014 р. по жовтень 2018 р., який не спростований відповідачем, становить 60 416,62 грн., що на день пред'явлення позовної вимоги до суду за офіційним курсом НБУ складало 1 886,33 Євро.
Що стосується розрахунку компенсації за завдану ОСОБА_1 моральної шкоди то суд виходить з такого.
Згідно з ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частиною 6 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацію частини території Донецької області, Україна позивач ОСОБА_1 та члени її сім'ї фактично позбавлені можливості володіти, користуватись та розпоряджатись квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , що завдає позивачу, як моральної, так і майнової шкоди у вигляді неотриманих доходів, які б позивач могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право власності на це нерухоме майно не було порушене.
Згідно з ч. ч. 2, 3, 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п. п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.
В ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При вирішенні вимоги позивача про компенсацію моральної шкоди суд застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), відповідно до якого Турецька Республіка зобов'язана сплатити позивачу компенсацію, зокрема, й за моральні страждання через незаконну окупацію північної частини Кіпру, де народилась та проживала позивач, турецькими Збройними Силами.
В рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що внаслідок окупації північної частини території Кіпру позивач зазнала моральних страждань, які полягали в психологічному стражданні через неможливість проживати на території, де вона народилась та законно мешкала, відчутті страху та безпорадності. Крім того суд також врахував моральні страждання позивача через змушене переселення із північної території Кіпру, де вона народилась та законно мешкала до моменту окупації цієї частини Кіпру турецьким Збройними Силами.
Отже, виходячи із норм, закріплених у Європейській Конвенції, можна зробити висновок, що Європейський суд з прав людини, затвердивши «Правила суду - компенсація шкоди», виходив із того, що збитки, нанесені особі через порушення прав та законних інтересів, встановлених в Європейській Конвенції, можуть мати не тільки матеріальний, а й моральний характер, а також мати характер множинності.
Множинний характер порушень прав та законних інтересів ОСОБА_1 підтверджується рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20.07.2018 р. у цивільній справі №404/3043/18, у якому судом надано преюдиційного значення тому факту, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на частині території Донецькій області України було порушено конституційні права ОСОБА_1 передбачені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділом II Конституції України, зокрема право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті и релігії.
Крім цього, ОСОБА_1 в позові вказала, що з 03.11.2014 р. тимчасово проживає та зареєстрована у квартирі за адресою: АДРЕСА_4 . Вказує, що на даний час відчуває себе у безпеці, але вимушена прилаштовуватися до нових умов життя, шукати заробіток аби мати змогу жити у нових реаліях. Скаржилась на те, що не має повноцінного відпочинку, оскільки постійно думає про порушення її законних прав, постійно відчуває розчарування внаслідок тривалого порушення прав, безсилля та безпорадність, що також причиняє її моральну шкоду. Вказане відбивається на настрої ОСОБА_1 . Вона вимушена витрачати час і кошти для захисту своїх прав та інтересів.
Отже, враховуючи множинний та триваючий характер порушень прав та законних інтересів ОСОБА_1 , а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, суд вважає законним обраний позивачем спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені Російською Федерацією відносно неї.
Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену ОСОБА_1 моральну шкоду, суд виходить із розміру задоволених вимог заявників по аналогічним спорам, що розглядалися Європейським судом з прав людини. Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), Турецька Республіка має сплатити позивачу компенсацію у розмірі 20 000 кіпрських фунтів (станом на 01.01.1998 р. Європейський Союз при підготовці до запровадження єдиної валюти ЄС - євро, виходив із співвідношення 0,585274 кіпрських фунтів за 1 євро, і таке відношення було актуальним на момент розгляду спору в Європейському суді з прав людини).
Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих ОСОБА_1 моральних страждань, істотних порушень її конституційних прав, умисного характеру дій Російської Федерації, а також почуття безпорадності та розчарування, які вона відчуває роками через неможливість користуватись належним їй житлом, працювати на своїй роботі, спілкуватись з близькими, суд вважає достатнім розмір компенсації за заподіяну їй моральну шкоду у сумі 1 121 000,93 грн., який на день пред'явлення позовної вимоги до суду за офіційним курсом НБУ є еквівалентом в 35 000 Евро, і саме такий розмір компенсації був визначений Європейським судом з прав людини при розгляді аналогічних вимог фізичних осіб щодо стягнення компенсації за моральні страждання через незаконну окупацію.
Крім цього, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
Зокрема, п. 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров'я людини, а також нанесення шкоди її майну.
Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому, на думку суду є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по справі, суд виходить із положень ст. 141 ЦПК України, згідно якої стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України - задовольнити.
Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 121 000,93 грн (один мільйон сто двадцять одна тисяча гривень, дев'яносто три копійки), що є еквівалентом 35 000,00 Євро (тридцять п'ять тисяч євро) за офіційним курсом Національного Банку України на день підписання цього позову.
Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 60 416,62 грн (шістдесят тисяч чотириста шістнадцять гривень, шістдесят дві копійки), що є еквівалентом 1 886,33 Євро (одна тисяча вісімсот вісімдесят шість євро, тридцять три євроцента) за офіційним курсом Національного Банку України на день підписання цього позову.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк на оскарження обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, в редакції від 3 жовтня 2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди (Кіровський районний суд м. Кіровограда).
Відомості про учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_5 ;
відповідач: Російська Федерація, адреса місце знаходження: 03049 м. Київ, Повітрянофлотський проспект, 27, м. Київ, 03049.
Текст рішення складено 03.03.2020 року.
Суддя Кіровського І. Л. Павелко
районного суду
м.Кіровограда