Справа №127/4259/20
Провадження №1-кп/127/174/20
04 березня 2020 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
сторони захисту: обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі № 12 кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.07.2019 р. за № 12019020020001637, за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Брацлав Немирівського району Вінницької області, громадянина України, освіта середня спеціальна, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 309 Кримінального кодексу України,
ОСОБА_4 , маючи умисел на незаконне придбання, перевезення та зберігання наркотичних засобів без мети збуту, у невстановлені дату та час, діючи умисно, всупереч Законам України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» та «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», за місцем свого проживання за адресою: Вінницька область, Немирівський район, селище Брацлав, біля річки Південний Буг, зірвав одну рослину коноплі, таким чином незаконно придбавши наркотичний засіб, який почав зберігати.
В подальшому, у невстановлений час в період після зривання вказаної рослини до 16.07.2019 р. ОСОБА_4 , зберігаючи цю рослину, висушив її та в подальшому у невстановленому місці подрібнив її висушене стебло, внаслідок чого одержав готовий до вживання наркотичний засіб - канабіс, - таким чином виготовиш останній. Далі ОСОБА_4 у невстановлений час 16.07.2019 р. на невстановленому транспортному засобі перевіз виготовлений ним наркотичний засіб до міста Вінниці та продовжував незаконно його зберігати при собі.
В подальшому, 16.0.7.2019 р. близько 18.30 год. ОСОБА_4 , рухаючись по площі «Привокзальній» в місті Вінниці в бік вулиці Лебединського, був зупинений працівниками поліції. Після чого, в ході проведення в ході проведення огляду місця події ОСОБА_5 з ручної поклажі - сумки сірого кольору - добровільно видано пакет із зеленою речовиною рослинного походження.
Зазначена вище речовина рослинного походження є наркотичним засобом - канабісом, масою 71,30 г у перерахунку на висушену речовину. Канабіс відноситься до особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг яких заборонено.
Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав та суду пояснив, що вчинив його за обставин, викладених у обвинувальному акті.
Суд відповідно до частини третьої статті 26 та частини третьої статті 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) вважає за недоцільне досліджувати докази стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються і клопотання про дослідження яких не було заявлене сторонами кримінального провадження, обмежившись дослідженням:
-висновку експерта № 834 від 12.08.2019 р., відповідно до якого надана на експертизу речовина рослинного походження є наркотичним засобом - канабісом, масою 71,30 г; в нашаруванні речовини сірого кольору, яке знаходилось на поверхні серветки білого кольору, виявлено канабіциклол, який є характерним канабіноїдом для наркотичних засобів, отриманих із рослин роду Коноплі;
-висновок № 2 від 09.01.2020 р., згідно з яким ОСОБА_4 виявляє розлади психіки та поведінки внаслідок поєднаного вживання канабісу, амфетаміну та алкоголю із шкідливими наслідками; примусового лікування не потребує.
Аналізуючи показання обвинуваченого, надані стороною обвинувачення докази у їх сукупності, суд вважає, що в судовому засіданні було підтверджено факт незаконного виготовлення, придбання, зберігання та перевезення ОСОБА_4 наркотичних засобів. Зокрема, обвинувачений в судовому засіданні зазначеної обставини не заперечував, надавши чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого йому злочину. Суд враховує, що згідно з висновком проведеної судово-хімічної експертизи вилучена у ОСОБА_4 речовина рослинного походження є наркотичним засобом. Крім того, суд враховує, що законність виявлення та вилучення у обвинуваченого наркотичних засобів сторонами кримінального провадження в судовому засіданні не оспорювалась.
При вирішенні питання щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого суд приймає до уваги розміри наркотичних засобів з огляду на відомості, що містяться у наказі Міністерства охорони здоров'я України від 01.08.2000 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.08.2000 р. за № 512/7433 «Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу». Таким чином, суд вважає, що дії обвинуваченого ОСОБА_4 охоплюються складом злочину, передбаченого частиною першою статті 309 Кримінального кодексу України (далі - КК), за ознаками незаконного виготовлення, придбання, зберігання та перевезення наркотичних засобів без мети збуту.
При вирішенні питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, суд приймає до уваги роз'яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України (далі - ВСУ) № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 р. (справа № 148/1211/15-к) Верховний Суд (далі - ВС) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
У постанові від 14.06.2018 р. (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначено, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 р. (справа № 756/4830/17-к) звернуто увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду, як вже було зазначено вище, визнаються і Європейським судом з прав людини.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті статті 65 КК поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 р. (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.
Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 р. (справа № 629/847/15-к).
Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 р. (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, - тобто, або «з'явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.
В ході судового розгляду кримінального провадження було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 вчинив злочин середньої тяжкості, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав та надав чіткі й послідовні показання щодо обставин його вчинення, при цьому у вчиненому розкаявся. Суд також враховує, що ОСОБА_4 за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, є щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, його негативного ставлення до вчиненого, обставин, які пом'якшують та обтяжують його покарання, суд приходить до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді штрафу.
Суд дійшов до такого висновку, оскільки метою покарання згідно з приписами частини другої статті 50 КК є не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 р. (справа № 298/95/16-к) зазначено, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов'язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення. Суд враховує, що стороною обвинувачення в судовому засіданні не доведено необхідності призначення обвинуваченій покарання у межах максимальної (верхньої) межі санкції кримінального закону для певного виду кримінального покарання.
Суд також вважає за доцільне зауважити, що частиною першою статті 26 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК) регламентовано, що засуджений зобов'язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це кримінально-виконавчій інспекції за місцем проживання шляхом пред'явлення документа про сплату штрафу. Тому, зважаючи на приписи абзацу третього пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК, згідно з якими у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, початок строку відбування покарання, суд вважає за необхідне зазначити, що строк відбування кримінального покарання у виді штрафу слід рахувати саме з дня набрання вироком законної сили.
Питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні підлягає вирішенню відповідно до положень статті 100 КПК. Разом з тим, з наданих суду матеріалів випливає, що на наркотичні засоби, які були вилучені у ОСОБА_4 під час досудового розслідування було накладено арешт. Зважаючи на те, що зазначені наркотичні засоби підлягають знищенню, арешт відповідно до приписів статті 174 КПК підлягає скасуванню.
Згідно з частиною першою статті 124 КПК судові витрати слід покласти на обвинуваченого.
Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд
Визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 309 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
Строк відбування покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Речові докази, а саме: поліетиленовий пакет із речовиною рослинного походження зеленого кольору, який поміщено до спецпакету НПУ ГСУ №INZ2035514, змиви з рук ОСОБА_4 та контрольний зразок, які поміщено до спецпакету НПУ ГСУ №INZ2035518 та передані на відповідальне зберігання до камери зберігання речових доказів Лівобережного ВП ВВП ГУНП у Вінницької області, - знищити.
Арешт, накладений на зазначені речові докази ухвалою слідчого судді від 19.07.2019 р. - скасувати.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 1884 (одну тисячу вісімсот вісімдесят чотири) гривні 12 (дванадцять) копійок витрат на залучення експерта.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.
Суддя: