Справа № 127/31835/19
Провадження 2/127/4603/19
03 березня 2020 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі
головуючого судді Борисюк І.Е.,
за участю: секретаря Максимчука Я.В.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідачів ОСОБА_3 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні клопотання відповідача ОСОБА_2 про закриття провадження у справі,-
В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_2 про виділ частки нерухомого майна, що є у спільній частковій власності.
03.01.2020 судом отримано клопотання відповідача ОСОБА_2 про закриття провадження у справі, яке обґрунтоване відсутністю спору між сторонами, зважаючи на те, що матеріали справи не містять відмови відповідачів від укладення нотаріально посвідченого договору про виділ частки у натурі з нерухомого спільного майна.
В підготовчому засіданні відповідач ОСОБА_2 та представник відповідачів підтримали клопотання і просили задовольнити, аргументуючи мотивами, викладеними у ньому.
Представник позивача заперечував щодо задоволення клопотання відповідача.
Дослідивши клопотання відповідача ОСОБА_2 , заслухавши думку і пояснення учасників справи, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі, враховуючи наступне.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Проте поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самі сторони врегулювали спірні питання.
Також суд звертає увагу, враховуючи предмет спору, на те, що ч. 4 ст. 364 ЦК України передбачено можливість укладення договору про виділ частки у натурі з нерухомого спільного майна, який підлягає нотаріальному посвідченню. Однак, наведена норма є матеріально-правовою, а не процесуальною. Отже, передбачена нею процедура не відноситься до випадків обов'язкового досудового врегулювання спору в розумінні ч. 3 ст. 124 Конституції України та не спричиняє наслідків, зокрема, у вигляді закриття провадження у справі. Заходи досудового врегулювання спору сторони вживають за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом (ч. 1 ст. 16 ЦПК України). Те, що сторона спору не скористалася процедурою його позасудового врегулювання, не позбавляє її права реалізувати своє суб'єктивне право на укладення договору та вирішити існуючий конфлікт у суді. Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд і кожна особа, у відповідності до ст. 15 ЦК України, має право на захист свого цивільного права та/або інтересу. Згідно із ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Відповідно до ч. 3 ст. 4 ЦПК України, відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною. Право особи на звернення до суду про виділу частки нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, відповідає способам захисту цивільних прав та інтересів судом, передбаченим ст. 16 ЦК України, та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони.
Оскільки позивач звернувся до суду про захист своїх права та інтересів, і наразі підтримує свої позовні вимоги, то він вважає їх порушеними. Відповідно, наявна невизначеність у правах і обов'язках сторін, що не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі. Однак, лише під час ухвалення рішення суд може вирішити: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.
Отже, враховуючи вищевикладене суд прийшов до висновку про відсутність підстав передбачених п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України для закриття провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 255, 258-261 ЦПК України, суд, -
В задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про закриття провадження у справі - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Ухвала суду складена 04.03.2020.
Суддя: