Справа № 127/29399/19
Провадження № 2/127/4198/19
03.03.2020 Вінницький міський суд Вінницької області
в складі : судді Бойка В.М.
за участю секретаря Ревтюх О.А.
представника позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення коштів на утримання майна, суд, -
До Вінницького міського суду Вінницької області звернувся позивач з вимогами стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 23 686,92 грн. понесених витрат на утримання нерухомого майна (квартири) у вигляді оплати вартості комунальних послуг. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) 8 768,40 грн. судових витрат, з яких: 768,40 грн. - відшкодування витрат зі сплати судового збору; 8 000 грн. - відшкодування витрат на правничу допомогу.
Позовні вимоги аргументовані тим, що з 25 червня 1994 року по 03 липня 2019 року ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 про що свідчить свідоцтво про укладення шлюбу серія НОМЕР_3 від 25 червня 1994 року.
Позивачка та відповідач разом зареєстровані у квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідним актом ОСББ «Затишний дім 18» від 23.07.2019 року, однак фактично проживає за вказаною адресою тільки позивач разом з дітьми. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 липня 2019 року у справі № 127/12495/19, розірвано шлюб між відповідачем та позивачем, а також в даному судовому рішенні встановлено, що шлюбні стосунки між сторонами були припинені ще з літа 2016 року. Позивач з середини 2016 року фактично лише разом з дітьми - неповнолітньою дочкою та повнолітнім сином проживає у спільно придбаній подружжям трикімнатній квартирі АДРЕСА_2 , витрачаючи понад три роки свої особисті кошти на належне утримання житла та забезпечення спільного проживання разом з дітьми. Відповідач, починаючи з середини 2016 року він за вказаною адресою не проживає та взагалі не з'являється.
Позивач вважає, що у зв'язку з викладеним, відповідач з серпня 2016 року по теперішній час не бере жодної участі в утриманні зазначеного житлового приміщення, вартість всіх комунальних послуг сплачує безпосередньо позивач. Упродовж серпня 2016 року - жовтня 2019 року відповідач не проводив жодної оплати по утриманню житла, так само, на сьогоднішній день між позивачем та відповідачем не досягнуто жодної згоди щодо відшкодування витрат на утримання квартири. У свою чергу, позивачкою за вказаний період здійснено оплату житлово- комунальних послуг на утримання квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується копіями про сплату комунальних платежів.
Враховуючи те, що житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності позивачу та відповідачу, то відповідач фактично являється співвласником 1/2 частини вказаного майна. З огляду на зазначене, відповідачу слід сплатити на утримання нерухомого майна вартість комунальних послуг в розмірі: 23 686,92 грн. (47 373,84/2).
Вищевказане і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Відповідач подав до суду відзив, позов не визнає в повному обсязі. Відповідач вказав, що обставини щодо його непроживання з середини 2016 року у належній йому квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , однак заперечує щодо твердження, яке викладене у позові, що «з середини 2016 року він за вказаною адресою, взагалі не з'являється...». Таке твердження позивача спростовується заявою до Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області від 29.07.2019 року, у якій він просив правоохоронні органи прийняти міри до колишньої дружини ОСОБА_4 , оскільки остання не впускає до квартири. Зміст позовної заяви не містить розрахунків, яка ж саме сума коштів була витрачена позивачкою, як одним із співвласників квартири, на утримання цієї квартири. Вказав, що з відповідача підлягають стягненню у повному обсязі витрати на правову допомогу. Вказує, що надані позивачем докази не підтверджують, що нею на утримання майна було витрачено 47 373,84 гривень. З серпня 2016 року по жовтень 2019 року загальна сума витрачених коштів саме на утримання спільного майна становить 8258,55 гривень, відповідно до наданих позивачем рахунків. У відзиві відповідач просить суд застосувати строк позовної давності в частині стягнення з відповідача витрат на утримання спільної квартири з серпня по жовтень 2016року. Відповідач вказав, що ним були перераховані кошти на ім'я ОСОБА_4 в сумі 4 130 гривень, що підтверджується дублікатом чека від 02.12.2019 року, що складає половину понесених позивачем витрат, на оплату комунальних послуг, відтак, відсутні правові підстави в задоволенні позову
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримали в повному обсязі.
Відповідач та його представник в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували з підстав вказаних у відзиві .
Судом по справі встановлені наступні юридичні факти та відповідні їм правовідносини:
Судом встановлено, що 25 червня 1994 року по 03 липня 2019 року ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 про що свідчить свідоцтво про укладення шлюбу серія НОМЕР_3 від 25 червня 1994 року. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03.07.2019 року шлюб між сторонами спору розірвано. ( а.с. 6, 11)
В судовому засіданні відповідач підтвердив, що квартира, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 є спільною власністю позивача та відповідача відповідно до ч.1 ст. 60 та ст. 63 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Як вбачається з акту про фактичне проживання виданого ОСББ «Затишний дім 18» від 23.07.2019р. за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , фактично проживають в квартирі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . ( а.с. 11)
Позивачем в обґрунтування своїх вимог надано рахунки на оплату комунальних послуг та за квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та квитанції про часткову оплату рахунків в розмірі 8258,55 грн., що підтверджують лише часткову сплату комунальних послуг.
Разом з тим, суд враховує, що з літа 2016 року по даний час відповідач не користується квартирою, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджено заявою відповідача до начальника ВВП ГУНП у Вінницькій області від 29.07.2019р. про прийняття мір до колишньої дружини ОСОБА_4 , яка не впускає до квартири. ( а.с.70) На що отримано відповідь, та роз'яснено право звернутись до суду за захистом своїх прав. ( а.с. 71)
Суд враховує, що відповідачем було перераховані кошти на ім'я ОСОБА_4 в сумі 4 130 гривень (8 258,55 : 2 = 4 129,27), що підтверджується дублікатом чека від 02.12.2019 року, номер квитанції 1796-4744-0203-0916.
Згідно зі ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих доказів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено,що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
ст. 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частини 2 ст. 60 СК України, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
ч1 ст. 316 ЦК України встановлено, що - правом власності є право особи на річ ( майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
ч1 ст.317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
ч1 ст. 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до п.5 ч.3 ст. 20 ЗУ « Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно із ст. 160 ЖК УРСР встановлено, що плата за користування жилим приміщенням і за комунальні послуги в будинку (квартирі), що належить громадянинові. Плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
ст. 77 ЦПК України, встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Ч.1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд, дійшов наступних висновків.
Стосовно заявленого клопотання відповідача про застосування строків позовної давності з серпня по жовтень 2016року, суд враховує наступне.
Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до правової позиції ВСУ у справі № 6-7цс14 від 21.05.2014 року за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт перший статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Таким чином, дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку, що позов в частині стягнення з відповідача понесених витрат на утримання квартири з серпня по жовтень 2016року, не підлягає задоволенню з підстав пропуску позивачем строку позовної давності до суду, клопотання про поновлення строку на звернення до суду з даним позовом за час розгляду справи позивачем не заявлялось.
Стосовно стягнення з відповідача 19 556,92 гривень (23 686,92 - 4 130) суд бере до уваги, що як вбачається з наданих до позовної заяви доказів, кошти на які вказує, позивач є платою за спожиті позивачкою комунальні послуги, суд враховує, що з літа 2016 року по даний час відповідач не користується квартирою, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджено заявою відповідача до начальника ВВП ГУНП у Вінницькій області від 29.07.2019р. про прийняття мір до колишньої дружини ОСОБА_4 , яка не впускає до квартири. ( а.с.70)
Отже, оскільки у вказаний період часу відповідач в квартирі не проживав, крім того, суд бере до уваги, що відповідачем було перераховані кошти на ім'я ОСОБА_4 в сумі 4 130 гривень, що підтверджується дублікатом чека від 02.12.2019 року, що складає половину понесених позивачем витрат на оплату комунальних послуг, відтак, відсутні правові підстави в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення коштів на утримання майна відмовити.
Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України та оскільки в задоволенні позову було відмовлено вважає, судовий збір залишити за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 47,55, Конституції України, ст. 15, 16, 316,317, 319, 321, 370, 526, ст. 160 ЖК УРСР, ст. 20 ЗУ « Про житлово-комунальні послуги», ст. 60 СК України ст.ст. 10, 12, 13, 77, 81, 259, 260, 263, 265, ЦПК України, -
В задоволені позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення коштів на утримання майна відмовити.
Судовий збір залишити за позивачем.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Сторони по справі:
Позивач: ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 ;
Відповідач: ОСОБА_7 РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;
Повний текст рішення виготовлено 04.03.2020.
Суддя : В.М. Бойко