ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.03.2020Справа № 910/18912/19
Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська комунальна компанія» (04202, м.Київ, ВУЛИЦЯ Ю.КОНДАРТЮКА, будинок 1, Ідентифікаційний код юридичної особи 38261519)
до проПриватного акціонерного товариства «Енергополь-Україна» (04202, м.Київ, ВУЛИЦЯ Ю.КОНДАРТЮКА, будинок 1, Ідентифікаційний код юридичної особи 20022334) стягнення 46235,75 грн.
Представники: без повідомлення представників сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю «Київська комунальна компанія» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергополь-Україна» про стягнення заборгованості у розмірі 46235,75 грн., з яких 42191,61 грн. боргу, 3070,80 грн. інфляційних втрат, 973,34 грн. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем зобов'язань за Договором про компенсацію витрат на охорону №01/01-17 від 01.01.2017 щодо компенсації Позивачеві витрат, понесених на оплату послуг з охорони нереалізованих об'єктів нерухомості, що належать Відповідачеві, у період з березня 2017 року по листопад 2019 року, у зв'язку з чим у Відповідача виникла заборгованість у розмірі 42191,61 грн. З огляду на порушення Відповідачем зобов'язання щодо строків компенсації Позивачеві витрат на охорону, останнім нараховано 3070,80 грн. інфляційних втрат, 973,34 грн. - 3% річних за загальний період порушення зобов'язання з березня 2017 року по листопад 2019 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.01.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська комунальна компанія» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №910/18912/19, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 02.01.2020 направлена на адреси Сторін рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення 12.01.2020 та 14.01.2020 уповноваженим особам Сторін ухвали суду від 02.01.2020.
Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01.01.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Київська комунальна компанія» (Управляюча компанія) та Приватним акціонерним товариством «Енергополь-Україна» (Товариство) укладено Договір про компенсацію витрат на охорону №01/01-17, відповідно до умов якого Товариство бере на себе зобов'язання в порядку та на умовах, визначених даним Договором, компенсувати Управляючій компанії в повному обсязі витрати, які були понесені Управляючою компанією на оплату послуг з охорони належних йому нереалізованих об'єктів нерухомості, пропорційно до їх загальної кількості, в житловому будинку № 3 по вул. Ю.Кондратюка, м. Київ та прибудинкової території. (а.с.9)
Згідно з п.2.2 Договору для погодження суми витрат, яка підлягає компенсації, Управляюча компанія щомісяця складає та передає Товариству два примірники Акта з розрахунком, в якому зазначає період та суму понесених витрат на охорону об'єктів нерухомості Товариства, пропорційно до кількості таких об'єктів, що не були реалізовані протягом звітного місяця за який складається Акт. Щомісячний розмір витрат, що підлягає компенсації, визначається Управляючою компанією на підставі актів виконаних робіт, підписаних з підрядною організацією (охоронною компанією). Управляюча компанія надає Товариству копії договорів, додатків, додаткових угод, актів, укладених з охоронною компанією.
Відповідно до п.п. 2.3, 2.4 Договору Товариство зобов'язується погодити і підписати надані Акти протягом п'яти робочих днів з дня їх отримання, та повернути один примірник Управляючій компанії. Товариство здійснює компенсацію витрат після підписання Акта з Управляючою компанією, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Управляючої компанії протягом 5-ти банківських днів з дати підписання Акта.
Даний Договір вступає в дію з моменту підписання ного сторонами, та діє до «31» грудня 2017 року. Якщо протягом 30 календарних днів до дня закінчення строку дії Договору жодна зі сторін не заявить про його розірвання, Договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих же умовах. Договір може бути змінений та доповнений за взаємною згодою Сторін, шляхом його підписання уповноваженими особами Сторін додаткових угод, додатків до Договору. Додаткові угоди та додатки до Договору є невід'ємними частинами Договору, набирають чинності з дня підписання їх сторонами і діють протягом строку дії Договору (п.4.1 Договору)
Як вбачається з матеріалів справи, між Позивачем та Відповідачем підписані Акти надання послуг № 91 від 31.01.2019 на суму 572,20 грн., № 93 від 31.01.2019 на суму 4510,52 грн., № 551 від 28.02.2019 на суму 572,20 грн., № 553 від 28.02.2019 на суму 4510,52 грн. (а.с. 14-17)
Крім того, Позивачем направлено, а Відповідачем отримано Акти та Рахунки за надані послуги у квітні 2019 року, травні 2019 року, червні 2019 року, липні 2019 року, серпні 2019 року, вересні 2019 року, жовтні 2019 року. Отримання вказаних актів та рахунків підтверджується відміткою відповідача про отримання на примірнику листів (а.с. 26-64).
Також, Позивач звернувся до Відповідача з вимогою (вих. № 19/01-05/138 від 27.09.2019) про погашення боргу, розмір якого за розрахунком Позивача станом на 16.09.2019 року становив 28393,26 грн. Вказана вимога отримана Відповідачем 27.09.2019, що підтверджується відміткою Відповідача про отримання на примірнику вимоги. (а.а. 65)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем умов Договору про компенсацію витрат на охорону №01/01-17 від 01.01.2017, у зв'язку з чим просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства «Енергополь-Україна» заборгованість у розмірі 42191,61 грн., 3070,80 грн. інфляційних втрат, 973,34 грн. - 3% річних.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська комунальна компанія» не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладення Договору про компенсацію витрат на охорону №01/01-17 від 01.01.2017 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як стверджує Позивач, відповідно до наданого розрахунку заборгованості, у Відповідача виникла заборгованість перед Позивачем з компенсації витрат, понесених останнім на оплату послуг з охорони нереалізованих об'єктів нерухомості, за період березень 2017 року - листопад 2019 року у розмірі 42191,61 грн.
При дослідженні наданого Позивачем розрахунку основного боргу з компенсації витрат (а.с. 11-13) за період з 31.03.2017 по 30.11.2019, Судом встановлено, що за період з березня 2017 року по лютий 2019 року відповідачем компенсовано Позивачу витрати на оплату послуг охорони в повному розмірі - 142769,47 грн., отже Судом встановлено, що Позивачем фактично заявлено до стягнення заборгованість у розмірі 42191,61 грн. з компенсації послуг охорони за період з березня 2019 року по листопад 2019 року, а також 3% річних та інфляційні втрати, нараховані за період з 08.04.2017 по 01.12.2019 з огляду на порушення Відповідачем строків оплати послуг.
Згідно з п.2.2 Договору для погодження суми витрат, яка підлягає компенсації, Управляюча компанія щомісяця складає та передає Товариству два примірники Акта з розрахунком, в якому зазначає період та суму понесених витрат на охорону об'єктів нерухомості Товариства, пропорційно до кількості таких об'єктів, що не були реалізовані протягом звітного місяця за який складається Акт. Щомісячний розмір витрат, що підлягає компенсації, визначається Управляючою компанією на підставі актів виконаних робіт, підписаних з підрядною організацією (охоронною компанією). Управляюча компанія надає Товариству копії договорів, додатків, додаткових угод, актів, укладених з охоронною компанією.
Відповідно до п.п. 2.3, 2.4 Договору Товариство зобов'язується погодити і підписати надані Акти протягом п'яти робочих днів з дня їх отримання, та повернути один примірник Управляючій компанії. Товариство здійснює компенсацію витрат після підписання Акта з Управляючою компанією, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Управляючої компанії протягом 5-ти банківських днів з дати підписання Акта.
Отже, аналіз умов укладеного сторонами договору в їх сукупності свідчить, що підставою для компенсації Відповідачем Позивачеві витрат на оплату послуг з охорони є підписані Сторонами у двосторонньому порядку Акти. При цьому, розмір належного Відповідачем відшкодування, зазначений в Акті, має визначатися на підставі актів виконаних робіт, підписаних з підрядною організацією (охоронною компанією), які повинні бути надані Відповідачу разом з Актом для підписання.
Проте, матеріали справи не містять, а Позивачем в свою чергу не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України, а саме підписаних у двосторонньому порядку між Позивачем та Відповідачем Актів надання послуг за період з березня 2019 року по листопад 2017 року.
Суд звертає увагу, що на підтвердження заявленої до стягнення заборгованості Позивачем подано суду розрахунок основного боргу з компенсації витрат (а.с. 11-13) за період з 31.03.2017 по 30.11.2019, підписані у двосторонньому порядку Акти надання послуг за січень 2019 року -лютий 2019 року № 91 від 31.01.2019 на суму 572,20 грн., № 93 від 31.01.2019 на суму 4510,52 грн., № 551 від 28.02.2019 на суму 572,20 грн., № 553 від 28.02.2019 на суму 4510,52 грн. (а.с. 14-17). Підписані Позивачем в односторонньому порядку Акти надання послуг за березень 2019 року - листопад 2019 року № 659 від 31.03.2019, № 687 від 31.03.2019, № 791 від 30.04.2019, № 793 від 30.04.3019 (а.с. 19, 21, 23, 25), Рахунки на оплату № 237 від 31.03.2019, № 259 від 31.03.2019, № 314 від 30.04.2019 № 316 від 30.04.2019 (а.с. 18, 20, 22, 24), а також примірники листів щодо направлення Відповідачеві Актів та Рахунків за надані послуги у квітні 2019 року, травні 2019 року, червні 2019 року, липні 2019 року, серпні 2019 року, вересня 2019 року, жовтні 2019 року, з відміткою відповідача про їх отримання. (а.с. 26-64).
Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).
У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічна правова позиція викладені у Постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.
З огляду на вимоги частини 5 статті 236, стаття 237 і статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.
Відповідно до ч. 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи ( крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Таким чином, відповідними доказами, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору у даній справі, є первинні документи, які складені на виконання умов договору та підтверджують факт надання послуг охорони мають, а саме: Акти надання послуг, підписані між Позивачем та Відповідачем, копії договорів, додатків, додаткових угод, акти виконаних робіт, підписаних Позивачем з підрядною організацією (охоронною компанією), платіжні документи.
Первинні документи мають відповідати вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення № 88).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Згідно із п. 2.4, 2.5 Положення № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
Проте, матеріали справи не містять, а Позивачем в свою чергу не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження розміру належної до відшкодування Приватним акціонерним товариством «Енергополь-Україна» Позивачеві компенсації, а саме: належно оформлених у встановленому чинним законодавством порядку бухгалтерських документів, складених на виконання умов Договору про компенсацію витрат на охорону №01/01-17 від 01.01.2017 року, на підставі яких Позивачем здійснювався розрахунок розміру компенсації, тому Суд позбавлений можливості самостійно з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення Позивачем розрахунку суми бору, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, а саме: перевірити суми нарахувань, дати сплати.
Водночас, Суд не приймає до уваги доводи Позивача, що додатковим свідченням наявності та розміру заявлених до стягнення сум, зазначених у поданих суду рахунках, є витяги з реєстру податкових накладних, оскільки такі податкові накладні чи реєстри Позивачем суду не представлені.
Враховуючи вищевикладене, за відсутності жодних первинних бухгалтерських документів, складених на виконання умов Договору про компенсацію витрат на охорону №01/01-17 від 01.01.2017, приймаючи до уваги п. 2.2., 2.3. та 2.4. Договору, Суд приходить до висновку, що Позивачем не доведено обов'язок Відповідача компенсувати витрати, понесені Позивачем на оплату послуг з охорони нереалізованих об'єктів нерухомості, які належать Приватному акціонерному товариством «Енергополь-Україна», а також розмір заявлених до стягнення у даному судовому процесі сум.
Відповідно до ч.ч.2, 3 статті 164 Господарського процесуального кодексу України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). У разі необхідності до позовної заяви додається клопотання про призначення експертизи, витребування доказів тощо.
Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. (ч.1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України)
Згідно з ч.1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська комунальна компанія» до Приватного акціонерного товариства «Енергополь-Україна» про стягнення 46235,75 грн. є недоведеними та задоволенню не підлягають у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська комунальна компанія» до Приватного акціонерного товариства «Енергополь-Україна» про стягнення 46235,75 грн. - відмовити повністю.
2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 02 березня 2020 року.
Суддя О.В. Чинчин