ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
03 березня 2020 року, м. Херсон, справа № 923/1143/19
Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К., розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Металзбут"
до фізичної особи-підприємця Шейка Костянтина Миколайовича
про стягнення 257 177,98 грн збитків,
за участю:
- третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, фізичних осіб-підприємців Цибулька Володимира Васильовича (третьої особи-1 ) та ОСОБА_1 (третьої особи-2),
- секретаря судового засідання Бєлової О.С.,
представників сторін:
від позивача - Корсуна Р.А.,
від відповідача - Никифорова Д.О., Никифорова Л.Е.,
від третьої особи-1 - не з'явився,
від третьої особи-2 - не з'явився,
Дії та аргументи Позивача
26.12.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Металзбут» звернулося з позовом до фізичної особи-підприємця Шейка Костянтина Миколайовича про стягнення 257 177,98 грн збитків, спричинених втратою вантажу.
У якості обґрунтування власної позиції Позивач вказав, що:
- на підставі усних домовленостей 03.07.2019 замовив у Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ» придбання труб профільних в асортименті вагою 13 тон, на загальну суму 260 449,98 грн, у зв'язку з чим продавець виставив рахунок № 10755244 від 03.07.2019 на сплату 260 449,98 грн,
- за результатами електронного листування він уклав з Відповідачем угоду про надання транспортно-експедиційних послуг щодо перевезення труб профільних вагою 21 т за маршрутом м. Дніпро - м. Миколаїв,
- відповідно до заяви-договору № 126/19 від 05.07.2019 на перевезення вантажу автомобільним транспортом, укладеного між Відповідачем, як експедитором, та фізичною особою-підприємцем Цибулько Володимиром Васильовичем, як перевізником, перевезення вантажу здійснювалося вказаним перевізником на автомобілі Сканія державний номер НОМЕР_1 , з напівпричіпом державний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 ,
- у відповідності до товарно-транспортної накладної № 86622552 від 05.07.2019 водій ОСОБА_1 прийняв до перевезення у ТОВ «Метінвест-СМЦ» у пункті навантаження за адресою: АДРЕСА_1 ; обумовлений вантаж вагою 13,835 т, на загальну суму 257 177,98 грн,
- не дивлячись на взяті зобов'язання вантаж не був доставлений у місце вивантаження,
- зі слів водія вивантаження вантажу здійснене за вказівкою експедитора в іншому місці та невідомим особам,
- за таких обставин Відповідачем спричинені збитки на загальну суму 257 177,98 грн, які складають вартість втраченого вантажу.
Дії та аргументи Відповідача
Відповідачем позовні вимоги не визнаються з посиланням на наступне.
Так, він зазначив, що:
- договір про надання транспортно-експедиційних послуг від 05.07.2019 не підписував, у зв'язку з чим не брав на себе зобов'язань з виконання функцій перевізника,
- з метою організації перевезення ним був укладений договір з перевізником ФОП Цибульком В.В., від імені якого і діяв водій ОСОБА_1 ,
- за реєстраційними даними він має право на здійснення лише організації транспортування,
- Позивач помилково ототожнює відповідальність експедитора та перевізника, у зв'язку з чим завдані йому збитки спричинені безпосередньо перевізником, а не експедитором.
Дії та аргументи третьої особи-2
З наданих фізичною особою-підприємцем Кудлою Іваном Григоровичем пояснень слідує, що:
- він не має договірних відносин з Відповідачем, оскільки угоду на перевезення уклав з фізичною особою-підприємцем Цибулько В.В.,
- 05.07.2019 на автомобіль під його керуванням у пунктах завантаження: АДРЕСА_2 , був завантажений вантаж - метал та безпосередньо Цибулько В.В. у телефонному режимі надав вказівку його перевезення до м. Миколаєва,
- по дорозі до м. Миколаєва за вказівкою ОСОБА_2 вантаж був вивантажений в смт. Якимівка, Мелітопольського району, Запорізької області.
Стосовно процесуальних дій та рішень суду
Ухвалою від 02.01.2020 суд відкрив провадження у справі за правилами загального провадження. Цією ж ухвалою учасникам справи були встановлені строки подачі процесуальних заяв.
Підготовче засідання проведене 04.02.2020, а розгляд справи по суті 03.03.2020.
Відносно установлених судом обставин
Відповідно до Рахунку на попередню оплату № 10755244 від 03.07.2019 на суму 260 449,98 грн, виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ», як постачальником, на оплату Товариством з обмеженою відповідальністю «Металзбут», як покупцем, між цими особами був укладений усний договір купівлі-продажу профільних труб вагою 13 тон, загальною вартістю 260 449,98 грн.
За змістом Рахунку постачальник вказав, що оплату необхідно здійснити у строк до 10 календарних днів, а товар передається за місцем його знаходження: м. Дніпропетровськ, вул. Комінтерну, 15.
За твердженнями обох сторін, які ними визнаються та у відповідності до частини 1 статті 75 ГПК України не підлягають доказуванню, між ними виникли правовідносини з організації перевезення вантажу за маршрутом м. Дніпро - м. Миколаїв.
Підтвердженням наявності таких правовідносин є договір-заявка про надання транспортно-експедиційних послуг від 05.07.2019, за змістом якої Позивач, виступаючи у якості замовника, замовив до перевезення Відповідачем, як перевізником, вантаж - труби профільні вагою до 21 тон, за маршрутом м. Дніпро - м. Миколаїв. У ньому також вказано, що перевезення буде здійснюватися автомобілем Сканія державний номер НОМЕР_1 , з напівпричіпом державний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 .
Цей договір-заявка не підписаний відповідачем, але інформація, яка в ньому зазначена відносно водія та автомобіля, надана Позивачу безпосередньо Відповідачем, вказує на досягнення між ними домовленості щодо організації перевезення вантажу.
Водночас, як слідує із заявки-договору № 126/19 від 05.07.2019 на перевезення вантажу автомобільним транспортом, укладеного між Відповідачем, як експедитором, та фізичною особою-підприємцем Цибулько В.В., як перевізником, перевезення вантажу, а саме металу вагою 20 тон за маршрутом м. Дніпро - м. Миколаїв, було покладено на фізичну особу-підприємця Цибулька В.В., а в якості транспортного засобу вказаний автомобіль Сканія державний номер НОМЕР_1 , з напівпричіпом державний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 . Договір підписаний його сторонами та на ньому наявні відтиски печаток.
Відповідно до товарно-транспортної накладної № 86622552 від 05.07.2019 в пункті навантаження за адресою: АДРЕСА_1 ; водієм ОСОБА_1 був отриманий у вантажовідправника вантаж вагою 13,835 тон на загальну суму 257 177,98 грн.
Зокрема, в товарно-транспортній накладній вказані наступні відомості:
- автомобіль - НОМЕР_1 , напівпричіп НОМЕР_2 ,
- вид перевезень - автотранспорт,
- автомобільний перевізник - ФОП ОСОБА_3 ,
- водій - ОСОБА_1 ,
- замовник - ТОВ «Металзбут»,
- вантажовідправник - ТОВ «Метінвест-СМЦ»,
- вантажоодержувач - ТОВ «Металзбут»,
- пункт навантаження - АДРЕСА_1 вул. Комінтерну, 15,
- пункт розвантаження - м. Миколаїв,
- відпуск за довіреністю № 194 від 05.07.2019 виданою ОСОБА_4 ,
- маса нето 13,835 кг,
- отримав водій ОСОБА_1 ,
- усього відпущено на загальну суму 257 177398 грн,
- супровідні документи на вантаж - видаткова накладна № 92663803,
- найменування вантажу - металопрокат, маса брутто 13,835 т, загальна сума 257 177,98 грн.
З тексту товарно-транспортної накладної вбачається, що вона підписана представником вантажовідправника та водієм ОСОБА_1 .
Поряд з цим, згідно з розпискою ОСОБА_1 від 05.07.2019 ним підтверджено отримання металопрокату за видатковою накладною.
За твердженнями фізичної особи-підприємця Кудли І.Г. при перевезенні вантажу по дорозі до м. Миколаєва за вказівкою ФОП Цибулька В.В. вантаж був вивантажений в смт. Якимівка, Мелітопольського району, Запорізької області.
Водночас, за твердженнями Позивача, які не спростовані Відповідачем, вантаж до місця обумовленого вивантаження за адресою: АДРЕСА_3 , не доставлений та не переданий, у зв'язку з чим він 12.07.2019 звернувся до Амур-Нижньодніпровоського відділення поліції Дніпровського відділу поліції ГУ НП в Дніпропетровській області із заявою за вих. № 17/07 про вчинення кримінального правопорушення.
Щодо оцінки суду установлених обставин та норм діючого законодавства
Стосовно правової природи договірних відносин транспортного експедирування
У відповідності до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України зобов'язання, що виникає між суб'єктами господарювання, визнається господарським зобов'язанням, а за змістом частини 2 цієї статті одним із видів господарського зобов'язання є майново-господарські зобов'язання.
Зокрема, відповідно до статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, серед іншого, із господарського договору та інших угод.
Зміст та умови договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов'язань (майново-господарських зобов'язань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли між сторонами, з огляду на вказані правові положення, свідчать, що за своєю юридичною природою між ними укладений договір транспортного експедирування.
Так, згідно зі статтею 316 ГК України:
- за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу;
- договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням;
- договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка якості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експерту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
За частиною 1 статті 175 того ж Кодексу майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зі свого боку главою 65 ЦК України урегульовані правовідносини транспортного експедирування, за якими:
- договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі (частина 1 стаття 930 ЦК України),
- експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб (частина 1 статті 932 ЦК України),
- клієнт зобов'язаний надати експедиторові документи та іншу інформацію про властивості вантажу, умови його перевезення, а також інформацію, необхідну для виконання експедитором обов'язків, встановлених договором (частина 1 статті 933 ЦК України).
Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності регулюються також спеціальними нормами права, а саме положеннями Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність».
Так, відповідно до визначень, наданих у статті 1 цього Закону:
- транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;
- транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;
- експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;
- клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору;
- перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником;
- учасники транспортно-експедиторської діяльності - клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об'єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, річкового та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.
Відповідно до статті 4 Закону транспортно-експедиторська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання різних форм власності, які для виконання доручень клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати: склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення тощо; експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України; транспортно-експедиторську діяльність можуть здійснювати як спеціалізовані підприємства (організації), так і інші суб'єкти господарювання.
За змістом статті 8 Закону експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування; експедитори за дорученням клієнтів забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України.
Статтею 9 Закону урегульовані вимоги до договору транспортного експедирування. Зокрема, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу: договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі; істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору: для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; для юридичних осіб - нерезидентів України: найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для фізичних осіб - громадян України: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для фізичних осіб - іноземців, осіб без громадянства: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу місця проживання за межами України; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов'язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За цією ж статтею факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Згідно зі статтею 11 Закону експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку; за необхідності відступати від вказівок клієнта, зокрема в разі виникнення загрози пошкодження вантажу, безпеці людей і довкіллю, експедитор зобов'язаний попередньо отримати згоду клієнта на таке відступлення. У разі якщо немає можливості попередньо повідомити про це або якщо відповідь на такий запит не отримано експедитором у належний за наявними обставинами строк, експедитор має право діяти на свій розсуд, повідомивши клієнта про свої дії, як тільки таке повідомлення стане можливим; договором транспортного експедирування можуть бути передбачені й інші обов'язки експедитора.
У даному випадку договір-заявка про надання транспортно-експедиційних послуг від 05.07.2019 не містить підпису Відповідача, як особи, яка взяла на себе зобов'язання з організації перевезення, проте відомості, що в ньому зазначені відносно маршруту перевезення, з урахуванням адрес, ваги вантажу, конкретного автомобіля та водія, а також укладення Відповідачем з ФОП Цибулько В.В. з метою організації перевезення заявки-договору № 126/19 від 05.07.2019 із відображенням тих же даних про перевезення, свідчить про наявність між Позивачем та Відповідачем договірних відносин транспортного експедирування, які виникли на підставі усного договору транспортного експедирування.
При цьому судом не приймається до уваги визначення у договорі-заявці від 05.07.2019 Відповідача у якості «перевізника», оскільки дії, вчинені ним, а саме укладення заявки-договору № 126 від 05.07.2019 із ФОП Цибулько В.В., вказують на вчинення дій, які стосуються організації перевезення, а не безпосереднього перевезення вантажу.
Таким чином, суд приходить до висновку, що Відповідач за умовами усного договору про надання транспортно-експедиційних послуг є експедитором, а не перевізником.
Безпосередньо правові наслідки недодержання вимоги щодо письмової форми правочину встановленні положеннями статті 218 ЦК України, за якою недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом; заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо -, відеозапису та іншими доказами.
Отже, хоча договір про надання транспортно-експедиційних послуг від 05.07.2019 і укладений в усній формі, але недодержання письмової форми не є наслідком його недійсності.
Стосовно правової природи договірних відносин перевезення
Зміст та умови договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов'язань (майново-господарських зобов'язань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли за заявкою-договором № 126/19 від 05.07.2019 на перевезення вантажу автомобільним транспортом, свідчать, що за своєю юридичною природою між Відповідачем та ФОП Цибулько В.В. був укладений договір перевезення. При цьому Відповідач у якості замовника діяв в інтересах Позивача, хоча і виступав від власного імені.
Так, згідно з приписами частини 1 статті 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до частини 5 цієї ж статті умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Зокрема, відносини між автомобільними перевізниками та замовниками транспортних послуг регулюються серед іншого також положеннями Закону України «Про автомобільний транспорт» та «Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997.
Так, за змістом статті 1 цього Закону під внутрішніми перевезеннями розуміються перевезення вантажів територією України без перетину державного кордону України, а послугою з перевезення вантажів є перевезення вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
У відповідності до статті 50 названого Закону договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.
За пунктом 1 названих Правил договором про перевезення вантажів є двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки та відповідальність сторін щодо їх додержання.
Таким чином, укладений договір про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом № 126/19 від 05.07.2019 породжує правовідносини між Позивачем та ФОП Цибулько В.В., які стосуються автомобільного перевезення та його наслідків, а вказана товарно-транспортна накладна № 86622552 від 05.07.2019 підтверджує наявність відповідного перевезення вантажу.
Стосовно майнової відповідальності експедитора
У відповідності до статті 934 ЦК України за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.
Зі свого боку главою 51 ЦК України регулюються правові наслідки порушення зобов'язань, а також встановлена відповідальність за порушення зобов'язань.
Так, за замістом пункту 4 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором, зокрема, відшкодування збитків.
Таким чином, у випадку порушення експедитором обов'язків транспортного експедирування, які передбачені законом або договором, наступає майнова відповідальність у вигляді стягнення збитків.
Поряд з цим, статтею 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» встановлено, що експедитор відповідає перед клієнтом за кількість місць, вагу, якщо проводилося контрольне зважування у присутності представника перевізника, що зафіксовано його підписом, належність упаковки згідно з даними товарно-транспортних документів, що завірені підписом представника перевізника, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування; за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування; експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.
Отже, вказаними правовими положеннями встановлена відповідальність експедитора:
- перед клієнтом - за кількість місць, вагу, якщо проводилося контрольне зважування у присутності представника перевізника, та невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і Законом,
- перед іншими особами (крім клієнта) - за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і Законом, а також за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.
При цьому відповідальність експедитора за дії третіх осіб необхідно розуміти як дії, які направлені на виконання саме договору транспортного експедирування, а не перевезення.
За таких обставин посилання Позивача на встановлену діючим законодавством відповідальність експедитора за втрату вантажу при перевезенні перевізником без вказівки про це у договорі транспортного експедирування або за наявності випадку, встановленого статтею 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», є помилковими
У даному випадку позовні вимоги Позивача стосуються збитків, які спричинені йому втратою вантажу при перевезенні, при цьому вони заявлені не до перевізника, а до експедитора, а тому з метою вирішення спору та визначення відповідальності Відповідача, як експедитора, за втрату вантажу суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено (частина 1); під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина 2).
За змістом статті 225 того ж Кодексу до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються серед іншого: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.
Водночас, статтею 226 названого Кодексу визначні умови і порядок відшкодування збитків. Так, учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.
Таким чином, втрата майна у розмірі її вартості складає збитки, які винна сторона повинна відшкодувати іншій стороні.
Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи;наявності збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини правопорушника.
Отже, Позивач повинен довести не тільки факт заподіяння йому збитків унаслідок втрати вантажу, але й невиконання Відповідачем зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між таким невиконанням та заподіяними збитками.
Так, Позивач у якості невиконання Відповідачем зобов'язань за договором транспортного експедирування посилається лише на сам факт втрати вантажу, тобто на незабезпечення Відповідачем його схоронності.
Проте, за укладеним між сторонами усним договором транспортно-експедиційних послуг від 05.07.2019 ними не встановлювалася відповідальність Відповідача, як експедитора, за схоронність вантажу. Така відповідальність експедитора не встановлена і діючим законодавством (крім випадку, передбаченого статтею 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»), а тому суд констатує, що Позивачем не доведено як самого факту неправомірності дій Відповідача по забезпеченню схоронності вантажу, так і його вини у втраті вантажу при перевезенні.
Стосовно майнової відповідальності перевізника
Відповідальність перевізника за втрату, нестачу та пошкодження вантажу визначена положеннями статті 314 ГК України, за якими:
- перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини (частина 1),
- за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає:
у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;
у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;
у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу (частини 3),
- якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату (частина 4).
Водночас статтею 52 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що автомобільний перевізник зобов'язаний забезпечити виконання умов договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом у межах, визначених договором та законодавством, забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, до передачі вантажовласнику (уповноваженій ним особі) в пункті призначення, а також відшкодовувати замовнику збитки за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату, а також збитки, завдані внаслідок несвоєчасної доставки вантажу.
Отже, зі змісту вказаних норм слідує, що:
- втрата, нестача і пошкодження вантажу є наслідком його незбереження під час перевезення,
- наявність втрати вантажу свідчить про неналежне виконання перевізником своїх обов'язків за договором перевезення та є підставою господарсько-правової відповідальності перевізника,
- під втратою вантажу (за загальним сприйняттям правових норм) слід розуміти неможливість видачі вантажу одержувачеві протягом встановленого строку у зв'язку з його крадіжкою.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що у випадку втрати вантажу при виконанні договірних зобов'язань з його перевезення застосовується відповідальність, визначена положеннями статей 314 ГК України та 52 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що оскільки відповідальність за схоронність вантажу при перевезенні за діючим законодавством покладена на перевізника, то саме на ФОП Цибулько В.В., як перевізника, покладений обов'язок за схоронність вантажу, що перевозився за договором.
Щодо висновків з предмету судового розгляду
На підставі викладеного, за результатами оцінки доказів суд вважає, що:
- за укладеним між сторонами усним договором транспортно-експедиційних послуг від 05.07.2019 ними не встановлювалася відповідальність Відповідача, як експедитора, за схоронність вантажу, і така відповідальність експедитора не встановлена діючим законодавством (крім випадку, передбаченого статтею 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»), а тому Позивачем не доведено як самого факту неправомірності дій Відповідача по забезпеченню схоронності вантажу, так і його вини у втраті вантажу при перевезенні,
- відповідальність за схоронність вантажу при перевезенні за діючим законодавством покладена на перевізника, а тому саме на ФОП Цибулько В.В., як перевізника, покладений обов'язок за схоронність вантажу, що перевозився за договором перевезення.
З огляду на зроблені висновки позовні вимоги є необґрунтованими, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.
Щодо розподілу судових витрат
Судовими витратами у даній справі є витрати Позивача на сплату судового збору відповідно до платіжного доручення № 1552 від 12.12.2019 у сумі 3 857,67 грн, які згідно з приписами статті 129 ГПК України відносяться на нього.
На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 238, 240 ГПК України ,
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене - 04.03.2020
Суддя М.К. Закурін