03 березня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/1981/19 пров. № А/857/665/20
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Ніколіна В.В.
суддів Гінди О.М., Заверухи О.Б.
за участі секретаря судового засідання Михальської М.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року (суддя - Шульгач М.П., м. Тернопіль, повний текст судового рішення складено 28 листопада 2019 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування вимоги,-
ОСОБА_1 в серпні 2019 року звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС в Тернопільській області, у якому просив скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2019 №Ф-687-53. В обґрунтування позовних вимог вказує, що оскаржувана вимога є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки у позивача відсутній обов'язок сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з огляду на ту обставину, що постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2014 року у справі №819/3376/13 припинено підприємницьку діяльність ОСОБА_1 .
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року у справі №500/1981/19 заявлений позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. В доводах апеляційної скарги вказує, що позивач не був знятий з обліку в контролюючому органі у визначеному законом порядку, відтак скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 державним реєстратором шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності не відбулося і довідка органу державної податкової служби про зняття з обліку не надавалась. Відтак, оскільки процедура зняття обліку платників податків та припинення підприємницької діяльності позивачем не завершена, останній в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) є платником єдиного внеску та зобов'язаний його сплатити у мінімальному розмірі безвідносно до факту отримання доходу.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі доводи щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 зареєстрований, як фізична особа підприємець, з 05.06.2008 взятий на облік як платник податків в Головному управлінні ДПС у Тернопільській області, Теребовлянське управління, Теребовлянська ДПІ (Теребовлянський район), основний вид діяльності: 52.62.0 роздрібна торгівля з лотків на ринках. Вказані відомості підтверджуються даними із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
За даними інтегрованої картки платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 станом на 31.01.2019 загальна заборгованість зі сплати єдиного внеску становила 18276,72 грн.
Головним управлінням ДФС у Тернопільській області 14.02.2019 винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-687-53на загальну суму 18276,72 грн.
Не погоджуючись з такою вимогою позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 припинив свою діяльність на підставі рішення суду від 21 лютого 2014 року у справі №819/3376/13, на обставини які склалися після того, як дане рішення набрало законної сили позивач вплинути не міг, а тому його вини у тому, що по відомостях ЄДР та органу ДПС він не був знятий з реєстрації, як фізична особа-підприємець немає.
Апеляційний суд з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, вважає їх помилковими та такими, що не відповідають нормам матеріального права та обставинам справи, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом №2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин ).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Приписами пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Пунктами 1, 2, 4 частини другої статті 6 Закону №2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У пункті 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI визначено базу нарахування єдиного внеску, зокрема, для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Разом з тим відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
У пункті 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI визначено, що мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково, як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Відповідно до абзацу третьогота четвертого частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені в пунктах 4, 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених в пунктах 4, 5 частини 1 статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. В разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Відповідно до частини дванадцятої статті 9 цього ж Закону єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Переліченими нормами встановлений безальтернативний обов'язок фізичної особи-підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності. При цьому в разі неотримання доходу, за будь яких умов, єдиний внесок має бути сплачений у розмірі, не меншому ніж мінімальний страховий внесок на місяць, в тому числі і фізичною особою-підприємцем, яка обрала спрощену систему оподаткування.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що частиною четвертою статті 4 Закону №2464-VI звільнено фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Однак, колегія суддів зазначає, що позивачем до матеріалів справи не долучено жодних доказів, які підтверджували б його право на звільнення від сплати єдиного внеску на підставі вищезазначеної норми Закону №2464-VI.
Так, як єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника, виходячи з положень частини другої статті 19 Конституції України про зобов'язання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у фіскальних органів, які відповідно до статті 12 Закону №2464-VI забезпечують адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійсненням контролю за його сплатою, за відсутності доказів сплати позивачем єдиного внеску, виник обов'язок стосовно забезпечення його сплати.
При цьому, відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 25 Закону орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає «Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Інструкція).
Пунктами 2 - 4 розділу 6 Інструкції визначено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки). Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.
З матеріалів справи встановлено, що згідно облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів, станом на 31.01.2019 загальна заборгованість ФОП ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становила 18276,72 грн. Вказане і стало підставою для формування контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2019№Ф-687-53.
Відтак, вимога про сплату боргу (недоїмки), що є предметом оскарження, сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника.
Колегія суддів зазначає, що аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується не лише на підставі актів документальних перевірок. Відображення в інформаційній системі фіскального органу даних про наявність у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску є самостійною і достатньою підставою для формування вимоги про сплату боргу.
Отже, в інформаційній системі податкового органу було відображено мінімальну суму страхового внеску, яку зобов'язаний сплатити позивач. Тоді, як за результатами документальної перевірки податковий орган може визначити розмір єдиного внеску зі суми отриманого позивачем доходу за вказаний період. В такому випадку розмір необхідного до сплати єдиного внеску буде визначатись, як різниця між сумою донарахованого платежу і мінімальною сумою єдиного внеску.
Таким чином, чинним законодавством надано право податковому органу нарахувати єдиний внесок з облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів без складання акту перевірки, і у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платниками єдиного внеску (які не виконали обов'язок щодо самостійного обчислення і сплати цих внесків в порядку і розмірах, визначених законом) - відповідач вправі був обчислювати суми єдиного внеску, не нараховані і не сплачені платником сум єдиного внеску, та зазначати це у вимозі про сплату боргу (недоїмки).
Слід зауважити, що відповідно до частини шістнадцятої статті 25 Закону №2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Крім того, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) складена відповідачем із дотриманням вимог щодо форми та змісту, визначеної додатком 7 до Інструкції №449, та містить підставу її формування, яка вказана підкресленням однієї із підстав, передбаченої формою, а саме «дані інформаційної системи органу доходів і зборів».
Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції вказав на відсутність у відповідача законних підстав для винесення оскаржуваної вимоги, оскільки судовим рішенням у справі №819/3376/13, яке набрало законної сили, підприємницьку діяльність позивача було припинено.
Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду, враховуючи наступне.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців регулюються Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон №755-IV)
Відповідно до частини першої та третьої статті 46 Закону №755-IV (в редакції, що діяла на дату прийняття судового рішення про припинення діяльності ФОП ОСОБА_1 - 21.02.2014) державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця. Фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Статтею 49 цього ж закону у тій же редакції передбачено, що суд, який постановив рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи - підприємця для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця. Дата надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій.
Державний реєстратор зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем внести до Єдиного державного реєстру запис про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця та в той же день повідомити органи статистики, доходів і зборів, Пенсійного фонду України та фізичну особу - підприємця, щодо якої було постановлено судове рішення, про внесення такого запису.
Позивач в позовній заяві покликається на те, що основними підтвердженнями припинення його підприємницької діяльності є рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2014 року у справі №819/3376/13, яким припинено підприємницьку діяльність ОСОБА_1 .
Проте, згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 проведено лише 16.10.2019, будь-які дані щодо припинення підприємницької діяльності позивача на підставі рішення суду у справі №819/3376/13 відсутні.
Варто також зазначити, що на час прийняття судового рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України визначались Законом України «Про підприємництво», статтею 11 якого передбачено, що діяльність підприємця припиняється: з власної ініціативи підприємця; на підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавством України; у разі закінчення дії ліцензії або її анулювання; на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.
Порядок державної реєстрації та перереєстрації суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, за винятком окремих видів суб'єктів підприємницької діяльності, для яких законами України встановлено спеціальні правила державної реєстрації, а також порядок скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності визначався «Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №740 (далі - Положення №740).
Відповідно до пунктів 37-39 вказаного Положення №740 скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи здійснюється шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності на підставі таких документів: особистої заяви підприємця-громадянина або рішення суду (господарського суду) у випадках, передбачених законодавством; довідки органу державної податкової служби про зняття з обліку; довідки установ банків про закриття рахунків; довідки органу внутрішніх справ про здачу печаток і штампів; оригіналу свідоцтва про державну реєстрацію. Орган державної реєстрації у 10-денний термін повідомляє відповідні органи державної податкової служби та державної статистики про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності. Реєстраційна справа суб'єкта підприємницької діяльності, державну реєстрацію якого скасовано, передається органом державної реєстрації до місцевої державної архівної установи в установленому порядку.
Тобто, наявність судового рішення в розумінні наведених норм не є самостійною підставою для скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи. Судом не встановлено вжиття позивачем інших дій, спрямованих на остаточне припинення цієї діяльності, зокрема зняття з обліку в органі державної податкової служби.
Зняття з обліку фізичної особи-підприємця як платника податків здійснюється відповідно до Порядку обліку платників податків, затвердженого наказом ДПА України від 19.02.1998 №80, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16.03.1998 за №172/2612 (далі - Порядок №80).
Відповідно до даного Порядку №80 умовою припинення підприємницької діяльності для фізичних осіб-підприємців є зняття з податкового обліку та закриття банківських рахунків. Процедура зняття з податкового обліку ініціюється шляхом подання податковому органу заяви за формою 8-ОПП разом з одночасним поверненням свідоцтв, патентів, виданих податковим органом. Одержавши заяву за формою 8-ОПП, податковий орган перевіряє стан розрахунків платника податків з бюджетом, у тому числі шляхом проведення документальної перевірки. У разі встановлення факту відсутності заборгованості перед Державним бюджетом України та місцевими бюджетами податковий орган знімає підприємця з обліку та складає довідку за формою 12-ОПП, дані про видачу якої фіксуються в журналі за формою N 6-ОПП, а відмітки про її видачу, дата видачі та номер запису у журналі заносяться до районного рівня Єдиного банку даних юридичних осіб або до Реєстру фізичних осіб.
Довідка податкового органу за формою 12-ОПП є доказом зняття платника податків з податкового обліку, що є частиною процедури припинення державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності. Доказів ініціювання позивачем процедури зняття з податкового обліку у встановлений законом спосіб та отримання ним відповідної довідки про зняття з податкового обліку на розгляд суду не надано. Процедура зняття з обліку платників податків та припинення підприємницької діяльності позивачем не завершена, відтак останній в розумінні Закону №2464-VI є платником єдиного внеску та зобов'язаний його сплатити у мінімальному розмірі безвідносно до факту отримання доходу.
Враховуючи вищенаведені обставини справи та приписи законодавства, враховуючи факт припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 лише 16.10.2019 та невиконання ним покладеного на нього обов'язку здійснити самостійне нарахування та сплату єдиного внеску, винесення відповідачем спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) відповідає критерію пропорційності, спрямованого на дотримання справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, який перебував в статусі ФОП до 16.10.2019 та не був звільнений від такого обов'язку з визначених законом підстав. Відтак, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) прийнята контролюючим органом правомірно, у межах своїх повноважень та у законний спосіб, тому підстави для визнання цієї вимоги протиправною та її скасування відсутні.
З огляду на наведені правові норми, фактичні обставини справи та враховуючи наявність недоїмки, слід погодитись з твердженням податкового органу про відсутність підстав для задоволення позову.
Згідно із частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд першої інстанції за результатами розгляду справи прийняв рішення, врахувавши лише позицію позивача, без проведення належного глибинного дослідження всіх необхідних доказів, застосувавши спрощений поверхневий підхід до встановлення фактів.
Враховуючи викладене, оцінивши зібрані докази у сукупності, судова колегія приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги відповідача є підставними і обґрунтованими та спростовують висновки суду першої інстанції.
Таким чином, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, відтак оскаржуване рішення суду відповідно до вимог статті 317 КАС України підлягає скасуванню з одночасним прийняттям постанови про відмову в задоволенні позову з наведених вище підстав.
Керуючись частиною третьою статті 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області задовольнити.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
О. Б. Заверуха
Повне судове рішення складено 04 березня 2020 року.