Справа № 240/10786/19
Головуючий у 1-й інстанції: Капинос Оксана Валентинівна
Суддя-доповідач: Охрімчук І.Г.
03 березня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Охрімчук І.Г.
суддів: Капустинського М.М. Смілянця Е. С.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Міністерства оборони України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року (повний текст рішення складено 19.12.2019 року, м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним і скасувати пункт 31 рішення Міністерства оборони України оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 09.08.2019 року №105 про відмову йому як військовослужбовцю за контрактом, у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням вперше при первинному огляді інвалідності 2 групи з 25.05.2019, внаслідок захворювань, пов'язаних із захистом Батьківщини
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням вперше при первинному огляді інвалідності 2 групи з 25.05.2019, внаслідок захворювань, пов'язаних із захистом Батьківщини, в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в Порядку затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975, з урахуванням проведених виплат.
В обґрунтування позову зазначив, що відмова у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи є незаконною та необґрунтованою, оскільки йому 20.05.2019 вперше встановлено другу групу інвалідності, яка є первинною та не підпадає під критерії, у ч.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Ухвалою суду першої інстанції від 07.10.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19.12.2019 року позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задоволено частково.
Визнано протиправним і скасовано пункт 31 рішення Міністерства оборони України (пр-кт Повітрофлотський,6, м.Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 09.08.2019 року №105 про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності 2 групи з 20.05.2019 , внаслідок захворювань, пов'язаних із захистом Батьківщини.
Зобов'язано Міністерство оборони України (пр-кт Повітрофлотський,6, м.Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) вирішити питання про призначення та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду у даній справі.
Не погоджуючись із судовим рішенням, ОСОБА_1 та Міністерство оборони України звернулися до суду з апеляційними скаргами.
В обгрунтування своєї апеляційної скарги позивач зазначив, що здебільшого погоджується з висновками суду першої інстанції, однак вважає помилковим висновок суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо способу захисту порушеного права. Позивач стверджує, що відповідач не наділений повноваженнями за конкретних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд. Водночас, якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача, оскільки це і є основним завданням адміністративного судочинства. На думку позивача, застосування апеляційним судом зазначеного способу захисту (призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу) права в контексті спірних правовідносин не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження Міністерства оборони України. При цьому, обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права шляхом зобов'язання відповідача саме призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності 2 групи відповідає вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення позивача в правах.
У свою чергу, Міністерство оборони України в апеляційній скарзі посилається на те, що на час встановлення ступеня втрати працездатності позивачеві правова норма, яка обмежує право на підвищення розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком вже діяла. Зауважив, що у разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється. Отже, відповідач вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Керуючись приписами ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції слід змінити, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом на посадах старшинського складу у військовій частині НОМЕР_2 Збройних Сил України та наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 04.04.2019 року №81 звільнений з військової служби у запас відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" за підпунктом "б" (за станом здоров'я) (а.с.16).
04.07.2014 під час виконання обов'язків військової служби із захисту Батьківщини, під час проведення заходів антитерористичній операції отримав пошкодження зв'язок правого гомілкового суглобу, що підтверджується довідкою військової частини польова пошта НОМЕР_3 від 24.07.2014 року №1041 про обставини отримання травми (а.с.17).
08.09.2014 позивачу було встановлено 5 % втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою Житомирської обласної МСЕК серія 12 ААА №040047 від 08.09.2014 (а.с.18).
Одноразова грошова допомога у зв'язку з встановленням мені 5% втрати працездатності, без встановлення інвалідності, відповідачем виплачена в сумі 4263 грн. відповідно до п.7 Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. N 975.
Постановою госпітальної військово-лікарської комісії психоневрологічного профілю НВМКЦ "ГВКГ" від 07.02.2019 року №99-п, госпітальної, встановлено, що отримані позивачем захворювання, так, пов'язані із захистом Батьківщини, що підтверджується копією свідоцтва про хворобу госпітальної ВЛК НВМКЦ "ГВКГ" від 07.02.2019 №99-п (а.с.19).
22.05.2019, Житомирською обласною медико-соціальною комісією №2 за результатами первинного огляду позивачу встановлено другу групу інвалідності, з 20.05.2019, внаслідок захворювань, пов'язаних із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою Житомирської обласної МСЕК №2 серія 12 ААБ №548526 від 22.05.2019 (а.с.21).
23.05.2019 позивач звернувся до Міністерства оборони України через Новоград-Волинський ОМВК про виплату одноразової грошової допомоги згідно ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", як інваліду 2 групи та до заяви додав: копії довідки Житомирської обласної МСЕК №2 серія 12 ААБ №548526 від 22.05.2019 року; копію свідоцтва про хворобу госпітальної ВЛК НВМКЦ "ГВКГ" від 07.02.2019 №99-п, копію довідки про участь в АТО, копію витягу з наказу про звільнення з військової служби №81, картки платника податків, картки реквізитів банку (а.с.22). 24.05.2019 Новоград-Волинський ОМВК документи позивач щодо призначення одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи подані до Житомирського ОВК для направлення до Департаменту фінансів Міністерства (а.с.23).
Пунктом 31 рішення комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 09.08.2019 №105, позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975, у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Позивачу групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності. Допомога у зв'язку з встановленням 5% втрати працездатності виплачена в сумі 4263 грн. (а.с.24)
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи відповідно до Порядку №975 та ст.ст.16,16-3 Закону №2011-ХІІ у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, тому рішення відповідача є протиправним. Крім того, суд першої інстанції вважає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а у цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов'язання Міністерство оборони України вирішити питання про призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду у даній справі.
Колегія суддів, надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції, вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII), у ст.1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з п.2 ч.1 ст.3 Закону №2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Положеннями ч.1 ст.16 Закону №2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктом 4 частини 2 статті 16 Закону №2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Положеннями п."б" ч.1 ст.16-2 даного Закону (в редакції, чинній на момент звернення позивача за призначенням допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (пп.4 п.2 ст.16 цього Закону).
За приписами ч.ч.2,4 ст.16-3 Закону №2011-XII (в редакції, чинній на час первинного огляду позивача органами МСЕК та встановлення відсотку втрати працездатності) передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам. Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Порядок №975).
Відповідно до ч.2 п.3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно п.8 Порядку №975 (в редакції, чинній на час первинного огляду позивача органами МСЕК та встановлення відсотку втрати працездатності) якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми (п.8 Порядку №975).
В подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII у Законі №2011-XIІ п. 4 ст. 16-3 доповнено абз. 2 наступного змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".
Отже, нормами Закону №2011-XII передбачено право військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або відсотку втрати працездатності.
Положення статті 16-3 цього Закону застосовуються при вирішення питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (меншого відсотка втрати працездатності) та розміром одноразової грошової допомоги, яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи (більшого відсотка втрати працездатності).
В свою чергу, ст.16 Закону №2011-ХІІ визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а ст.16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Аналізуючи зазначені норми та підставу для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, суд дійшов висновку про те, що обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги поширюється винятково на випадки, коли під час повторного огляду у понад дворічний строк: змінилася група інвалідності після первинного встановлення інвалідності, або змінився відсоток ступеня втрати працездатності без встановлення групи інвалідності. Отже, вказані випадки є самостійними та не можуть поєднуватися (інакше кажучи, вони поширюються лише на випадки або зміни групи інвалідності, або зміни відсотка ступеня втрати працездатності).
Разом з тим, абз.2 п.4 ст.16-3 Закону №2011-XIІ не містить часових обмежень для випадків коли після первинного встановлення часткової втрати працездатності особі вперше встановлюється інвалідність. Первинне встановлення інвалідності є окремими випадком, який дає право на виплату окремого виду допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачу 08.09.2014 встановлено 5% втрати працездатності у зв'язку з травмою, так, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби, без встановлення інвалідності, а з 20.05.2019 встановлено 2 групу інвалідності за наслідками первинного огляду, внаслідок захворювань, пов'язаних із захистом Батьківщини. При цьому, суд першої інстанції вірно відмітив, що в даному випадку йдеться не про виплату такої допомоги у зв'язку із зміною групи інвалідності, а про її призначення і виплату саме у зв'язку із встановленням позивачу групи інвалідності, що є окремою підставою для виплати одноразової грошової допомоги без обмеження будь-якими строками після встановлення відсотку втрати працездатності.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що посилання відповідача на те, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги з підстав, визначених у абз. 2 п.4 ст.16-3 Закону № 2011-ХІІ та п.8 Порядку №975, є помилковими.
Варто також враховувати, що у даній справі 2 група інвалідності встановлена позивачу вперше. Так, причиною встановлення позивачу групи інвалідності вказано захворювання, а причиною встановлення відсотка втрати працездатності зазначено травму, отже відсоток втрати працездатності і група інвалідності встановлені з різних підстав. А тому, позивач має право на призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи відповідно до Порядку №975 та ст.ст.16,16-3 Закону №2011-ХІІ у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, про що вірно зазначено судом попередньої інстанції.
Аналогічний висновок мітиться в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 року у справі №825/1380/18.
Що стосується позовної вимоги зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням при первинному огляді інвалідності 2 групи вперше, колегія суддів звертає увагу на таке.
Суд першої інстанції зазначив, що завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Таким чином, суд зазначає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а у цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов'язання Міністерство оборони України вирішити питання про призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду у даній справі.
Судова колегія не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Отже, дискреційними повноваженнями є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права с повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Колегія суддів зауважує, що відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.12.2019 року у справі №285/3945/17.
Водночас, варто наголосити, що якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача, оскільки це і є основним завданням адміністративного судочинства.
З урахуванням викладеного, колегія суддів зауважує, що в даному випадку, застосування судом зазначеного способу захисту (призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу) права в контексті спірних правовідносин не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження Міністерства оборони України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі №324/187/17
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини, який неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту мас бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див рішення від 06 09 2005 у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, n 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див рішення від 26 10 2000 у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява №30210/96. п 158) (п 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v Ukraine), заява №20390/07).
Аналіз наведених положень дає підстави дійти висновку, що враховуючи, той факт, що відповідач вже скористався своїми дискреційними повноваженнями у питанні можливості призначення позивачу одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи певною свободою розсуду та прийняв рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, то в даному випадку, для ефективного поновлення порушеного права позивача необхідно зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності 2 групи відповідає вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення прав позивача на отримання відповідної грошової допомоги, яка передбачена законом.
Відповідно до ч.1 ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно з ч.2 вказаної статті, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.3 ст.242 КАСУ).
Відповідно до приписів частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною 4 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Зважаючи на викладене, колегія суддів, перевіривши оскаржене рішення в межах доводів апеляційних скарг, вважає, що встановлені обставини у справі дають підстави для висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги Міністерства оборони України, про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та зміни рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання відповідача призначення та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу.
Згідно статті 139 КАС підстави для розподілу судових витрат за наслідками розгляду апеляційної скарги - відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, в частині зобов'язання вирішити питання про призначення та виплату одноразової грошової допомоги - змінити та викласти рішення суду першої інстанції, в цій частині, в наступній редакції:
"Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому вперше при первинному огляді інвалідності 2 групи з 25.05.2019, внаслідок захворювань, пов'язаних із захистом Батьківщини, в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в Порядку затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975, з урахуванням проведених виплат."
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 03 березня 2020 року.
Головуючий Охрімчук І.Г.
Судді Капустинський М.М. Смілянець Е. С.