Справа № 120/3321/19-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Жданкіна Н.В.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
04 березня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Полотнянка Ю.П. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради Бурлак Вікторії Вікторівни про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
в жовтні 2019 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради Бурлак Вікторії Вікторівни (з урахуванням збільшення позовних вимог від 19.11.2019) про визнання бездіяльності державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради Бурлак Вікторії Вікторівни.
Також, позивачі просили скасувати рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.07.2019 за №47806303 та від 22.05.2019 за №46990564, зобов'язати повторно розглянути заяви позивачів про державну реєстрацію права власності, яку подано їх представником ОСОБА_3 від 29.03.2017 за реєстраційним №21632044 та від 15.03.2017 за реєстраційним №21383804 та скасувати рішення від 23.08.2019 за №48365848 та рішення від 04.09.2019 за №48524273 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21.12.2019 в задоволені адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та надав неповну оцінку доказам наявним в матеріалах справи.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, 15.03.2017 представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 звернувся до державного реєстратора департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради з метою реєстрації у Державному реєстрі речових прав права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
За результатами даної заяви державним реєстратором 17.03.2017 прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №34320488 у зв'язку із тим, що: 1) заява про державну реєстрацію подана неналежною особою; 2) відсутній документ, що посвідчує виникнення права власності на житловий будинок.
Представник позивача ОСОБА_7. із рішенням державного реєстратора від 17.03.2017 не погодився та оскаржив його до суду.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 17.07.2017 по справі №802/529/17-а рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень державного реєстратора №3420488 від 17.03.2017 скасовано та зобов'язано повторно розглянути заяву №21383804 від 15.03.2017 подану ОСОБА_3. від імені ОСОБА_1 . Постановляючи рішення суд вказав, що враховуючи відсутність у ОСОБА_3. належного підтвердження повноважень, зокрема, довіреності від імені ОСОБА_1., що в свою чергу, свідчить про подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, державний реєстратор мав можливість зупинити розгляд заяви про державну реєстрацію прав та надати час для усунення недоліків. З урахування вищевикладеного, суд в адміністративній справі №802/529/17-а прийшов до висновку про те, що належним способом захисту права позивача, а також із метою усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах, є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву, подану ОСОБА_3 від імені ОСОБА_1 , від 15.03.2017.
На виконання вищевказаного рішення ВОАС від 17.07.2017 по справі №802/529/17-а, державний реєстратор Бурлак В.В., повторно розглянула заяву, подану ОСОБА_3., ще раз перевіривши відповідність вимогам законодавства подані заявником документи від 15.03.2017. За результатами повторного розгляду заяви, прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 21.08.2017 №36715409, з тих підстав, що стали причиною відмови за попереднім розглядом заяви від 15.03.2017.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 31.10.2017 по справі №802/1495/17-а, рішення державного реєстратора Бурлак В.В. від 21.08.2017 №36715409 (що було прийняте на виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 17.07.2017 по справі №802/529/17-а) - скасовано. У задоволені вимоги про зобов'язання розглянути заяву до державного реєстратора від 15.03.2017 за №21383804 - відмовлено, з тих мотивів, що відповідний обов'язок у держаного реєстратора за приписами Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції від 26.11.2015 № 834-VIII) в державного реєстратора виникає відразу після скасування рішення про відмову у проведенні державної реєстрації прав та їх обтяжень.
В подальшому, рішенням ВОАС від 18.04.2019 у справі № 120/4561/18-а позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково та зобов'язано відповідача повторно розглянути заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 21383804.
На виконання вищевказаного рішення ВОАС від 18.04.2019 по справі №120/4561/18-а, державний реєстратор Бурлак В.В., повторно розглянула заяву ОСОБА_1 за № 21383804 від 15.03.2017 та, внаслідок оновлення програмного забезпечення Державного реєстру прав, що уможливило повторно здійснити розгляд заяви про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, 22.05.2019 прийнято рішення № 46990564 про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, з підстав неподання стороною позивача документа, що посвідчує виникнення в них права власності.
Після завершення строку, встановленого ч.3 ст.23 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", на усунення недоліків поданої заяви та констатувавши не усунення останніх, 23.08.2019 прийняв рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень за №48365848.
Також, судом встановлено, що 29.03.2017 ОСОБА_3 , як представник ОСОБА_2 , звернувся до державного реєстратора із письмовою заявою про проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_1 . До заяви надав паспорт та ідентифікаційний код ОСОБА_2 , копію свідоцтва на право власності серія та номер:НОМЕР_2, виданого ВООБТІ, копію рішення виданого виконавчим комітетом Ради народних депутатів, рішення №128 виконавчого комітету Вінницької районної ради, копію виписки з по господарської книги Степанівської сільської ради Вінницького району Вінницької області.
За результатами даної заяви державним реєстратором 04.04.2017 прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №34617981 щодо проведення державної реєстрації права власності на колгоспний двір, що розташований за адресою АДРЕСА_1 .
Представник позивача ОСОБА_3 із рішенням державного реєстратора від 04.04.2017 не погодився та оскаржив його до суду.
Постановою ВОАС від 18.09.2017 у справі № 802/1164/17-а вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Скасовано рішення відповідача про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень за № 34617981 від 04.04.2017 та зобов'язано державного реєстратора повторно розглянути заяву про державну реєстрацію права власності від 29.03.2017 за реєстраційним № 21632044. Зокрема, задовольняючи в частині позовні вимоги суд констатував, що відповідач передчасно розглянув заяву ОСОБА_2 по суті та виніс рішення про відмову, а отже відповідач має повторно розглянути заяву ОСОБА_2 та надати останньому строк на подання додаткових документів.
Ухвалою ВААС від 15.05.2018 встановлено судовий контроль за виконанням відповідачем постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 18.09.2017 Зобов'язано державного реєстратора, відповідно до ст. 382 КАС України, протягом 15 днів з дня отримання даної ухвали суду подати до ВОАС звіт про виконання судового рішення по адміністративній справі №802/1164/17-а.
12.06.2018 відповідачем до суду у справу №802/1164/17-а подано звіт за вих. №04-00-011-26500 про виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 18.09.2017. В якому, з поміж іншого, зазначено, що виконати вимогу суду щодо зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.03.2017 за № 21632044, не убачається за можливе у зв'язку з технічними особливостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно: після скасування рішення про відмову у державній реєстрації, розділ, до якого вносяться відомості є неактивним, оскільки заява за цим реєстраційним номером та датою знаходиться у стані «Скасовано» і державний реєстратор позбавлений можливості будь-яким чином відредагувати, змінити чи доповнити вищевказаний розділ. За наведених обставин, 08.06.2018 відповідачем, на виконання постанови ВОАС від 18.09.2017, розглянуто заяву ОСОБА_2 за № 28538688 (сформовану замість заяви № 21632044) та прийнято рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 41501322;
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2019 у справі №802/164/17-а відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 від 14.06.2018 про встановлення нового строку для подання звіту відповідачем до суду та накладення штрафу. Окрім того, судом прийнято звіт відповідача від 12.06.2018.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2019 у справі №802/1164/17-а ухвалу ВОАС від 03.04.2019 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для виконання вимог ст.382 КАС України.
Враховуючи зазначене вище рішення суду, внаслідок оновлення програмного забезпечення Державного реєстру прав, що уможливило повторно здійснити розгляд заяви про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, відповідач здійснив повторний розгляд заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.03.2017 за реєстраційним № 21632044 та прийняв рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.07.2019 за №47806303, з підстав неподання стороною позивача документа, що посвідчує виникнення в них права власності.
Після завершення строку, встановленого ч.3 ст.23 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", на усунення недоліків поданої заяви та констатувавши не усунення останніх, 04.09.2019 прийняв рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень за №48524273.
Вважаючи дані рішення протиправними, оскільки, на переконання позивачів, ними було подано всі документи необхідні і передбачені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та "Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень" для проведення державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості, позивачі звернулись до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що виходячи з положень статей 10 та 18 вказаного Закону, державний реєстратор під час процедури розгляду заяви про реєстрацію речових прав на нерухоме майно повинен встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, а також відмови у проведенні державної реєстрації прав.
Як вбачається з наданих на вимогу суду стороною відповідача документів, позивачі до заяв від 29.03.2017 за реєстраційним №21632044 та від 15.03.2017 за реєстраційним №21383804 додали довіреність на ОСОБА_3 , паспорт та ідентифікаційний код ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , копію рішення, виданого виконавчим комітетом Вінницької районної ради народних депутатів №128, копію свідоцтва на право власності серія та номер:НОМЕР_2, виданого ВООБТІ ОСОБА_4 , копію виписки з по господарської книги Степанівської сільської ради Вінницького району Вінницької області (а.с.25-46).
Згідно позовної заяви, до поданих 15.03.2017 та 29.03.2017 заяв, разом з іншими документами в якості документа, який посвідчує виникнення права власності, представником позивачів було надано відповідне свідоцтво.
Однак, з огляду на копію свідоцтва про право особистої власності на будинковолодіння від 20.11.1989, яке згідно карток прийому документів було надано разом з іншими документами відповідачу для вчинення реєстраційної дії, вбачається, що головою та власником господарського двору є ОСОБА_4 , за яким зареєстроване право власності на зазначене вище будинковолодіння на виконання рішення виконавчого комітету Вінницької районної ради народних депутатів від 19.05.1988 за № 128 відповідно до приписів норм Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP, затвердженої Міністерством комунального господарства Української PCP від 31.01.1966.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що з наданих відповідачу документів вбачається, що станом на день звернення позивачів до державного реєстратора з відповідними заявами право власності на об'єкт нерухомого майна, що розміщений по АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_4 . Водночас документів, які б засвідчували набуття права власності на зазначений об'єкт нерухомого майна позивачами, як то свідоцтво про право на спадщину або рішення суду щодо права власності ОСОБА_5 та/або ОСОБА_1 останніми надано не було, як відповідачу так і під час розгляду справи в суді.
Отже, приймаючи оскаржувані в даній справі рішення відповідач діяв у межах та у спосіб визначений чинним законодавством, адже реєстрація за особою права власності за відсутності належних документів в підтвердження набуття особою відповідного права нормами чинного законодавства не допускається.
В частині строків проведення реєстраційних дій суд першої інстанції зазначає, що встановлені під час розгляду фактичні обставини справи свідчать, що розгляд поданих позивачами 15 та 29 березня 2017 року заяв про проведення державної реєстрації права власності було неодноразово предметом розгляду в судах адміністративної юрисдикції першої та апеляційної інстанції. За результатами розгляду відповідних справ судами неодноразово зверталась увага на необхідність дотримання процедури розгляду відповідних заяв, в зв'язку з чим приймались рішення зобов'язального характеру щодо повторного розгляду поданих позивачами заяв. Зазначені обставини, з урахуванням повідомлених стороною відповідача технічних особливостей внесення відомостей до Державного реєстру прав (лист державного підприємства «Національні інформаційні системи» від 11.09.2019 за № 3726/06-14), свідчать про об'єктивні причини, що зумовили прийняття оскаржуваних рішень поза строки визначені ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Тобто, колегія суддів переглядає рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21.12.2019 в межах апеляційних вимог ОСОБА_1 та в межах позовних вимог, які стосуються безпосередньо ОСОБА_1.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з абз.2 п.3 ч.1 ст.2 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" заявник - це власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло, перейшло чи припинилося речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав або особа, за якою закріплений особовий рахунок в погосподарській книзі відповідної сільської, селищної, міської ради, або уповноважена нею особа - у разі проведення державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку
Відповідно до п.4 ч.1 ст.2 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" інший правонабувач - це орендар, суб'єкт іншого права, похідного від права власності, іпотекодержатель, спадкоємець (у разі оформлення спадщини, до складу якої входять речові права на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації згідно із цим Законом).
Згідно з п.1-3 ч.3 ст.10 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор:
1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:
- відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;
- відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;
- відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;
- наявність обтяжень прав на нерухоме майно;
- наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;
2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;
3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.
Згідно з ст.18 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1)прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Відповідно до ч.2 ст.22 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.
Як передбачено пп.1 ч.1 ст.23 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором у разі подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством.
Відповідно до ч.2-5 ст.23 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та невідкладно повідомляє про це заявника.
Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви.
Перебіг строку державної реєстрації прав продовжується з моменту усунення обставин, що стали підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду, з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Рішення повинно містити вичерпний перелік підстав для зупинення розгляду заяви.
Державний реєстратор не має права вимагати від заявника надання інших документів, крім тих, відсутність яких стала підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви, якщо інше не випливає з документів, що надані додатково.
У разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог у строк, встановлений у частині третій цієї статті, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.120 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час набуття права власності на домоволодіння - житловий будинок АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 ) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.
Частиною 1 статті 112 ЦК Української РСР передбачено, що колгоспний двір - це сімейно-трудове об'єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і сімейних потреб. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.
Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів (далі Вказівки), затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР (далі Держкомстат СРСР) від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом Вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69. Зазначеними Вказівками суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працюють у колгоспі, але не є членами колгоспу, відносяться до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.
Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31.01.1966, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13.12.1995 № 56, передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції). Записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.
Відповідно до п.62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням належності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.
За змістом ЦК УРСР 1963 року, Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31.01.1966, виникнення права власності на житлові будинки у сільському населеному пункті не залежало від державної реєстрації цього права.
Згідно з ст. 126 ЦК Української РСР працездатний член колгоспного двору втрачав право на частку в майні двору, якщо він не менше трьох років не брав участі у веденні спільного господарства двору. Це правило не поширювалось на непрацездатних осіб і не застосовувалось, якщо член двору не брав участі у веденні господарства через хворобу.
Таким чином, за змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки у сільському населеному пункті не залежало від державної реєстрації цього права. Записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.
Як вбачається з матеріалів справи підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про реєстрацію прав та їх обтяжень (від 22.05.2019 №46990564) та в подальшому рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень для ОСОБА_1 слугувало не надання документу, що посвідчує виникнення права власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою - житловий будинок АДРЕСА_1 .
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач зазначає, що право власності належить лише ОСОБА_4 .
Однак, як вбачається з поданих позивачем документів до реєстратора вони містили рішення виконавчого комітету Вінницької районної ради №128 від 19.05.1988, свідоцтво щодо права власності на домоволодіння, на ім'я ОСОБА_4 , як голову колгоспного двору та список членів господарства, в якому зазначено й ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Разом з тим, з наданих доказів позивачем, а саме списку членів господарства (колхозного двору) неможливо встановити чи брала ОСОБА_1 не менше трьох років участі у веденні спільного господарства двору. Оскільки, наданих документів вбачається (а.с.46), що ОСОБА_1 вела спільне господарство лише протягом 1994 та 1995 років та була дояркою.
Крім того, щодо довіреності виданої ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_3 , колегія суддів зазначає, що відповідно до картки прийому заяви №82478239 від 15.03.2017, ОСОБА_3 була подана довіреність. Однак, як вбачається з матеріалів справи при поданні була подана довіреність від імені ОСОБА_2 (а.с.37).
Тобто, в цій части державний реєстратор вірно встановив, що не було подано документ, що посвідчує право ОСОБА_3 представляти інтереси ОСОБА_1 , а тому рішення про зупинення №46990564 від 22.05.2019 (а.с.22) та відмову №48365848 від 23.08.2019 (а.с.24) є правомірними.
Тобто, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач в межах своїх повноважень мав право зупинити розгляд документів в частині щодо ОСОБА_1 .
Крім того, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині оскарженні рішення №47806303 від 16.07.2019 та №48524273 від 04.09.2019 не підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_1 оскаржує в цій частині рішення індивідуальної дії, які стосуються безпосередньо іншої особи, а саме ОСОБА_2 .
Разом з тим, згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Дану норму можна трактувати й в розрізі апеляційного провадження.
Також, відповідно до ч.1 ст.293 КАС України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
В свою чергу, ОСОБА_1 не зазначено, а судом не здобуто доказів, яким чином зупинення та відмова в реєстрації у Державному реєстрі речових прав права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 порушує її права, свободи та інтереси.
Тобто, в частині доводів апеляційної скарги щодо оскарження рішень №47806303 від 16.07.2019 та №48524273 від 04.09.2019 необхідно відмовити за їх безпідставністю.
Разом з тим, у рішенні Європейського Суду з прав людини по справі "Олссон проти Швеції" від 24.03.1988 суд вказав, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців.
Закон вимагає, щоб він був доступний для особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї, та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. В національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито (Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Гавенда проти Польщі" від 14.03.2002; рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Аманн проти Швейцарії" від 16.02.2000).
Загальні принципи диференціації між підміною органу державної влади судом та здійсненням правосуддя безпосередньо сформульовано в рішенні у справі "Фадеева проти Росії" від 09.06.2005, в якому Європейський Суд з прав людини з відсилкою до справи "Баклі проти Сполученого Королівства", зазначив, що: "Згідно з усталеною практикою Суду саме національні органи влади мають дати вихідну оцінку "необхідності" втручання як стосовно законодавчого поля, так і реалізації конкретного заходу, але, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду, їхнє рішення підлягає перевірці судом на предмет його відповідності вимогам Конвенції".
Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку (рішення переглядається лише в частині, яка стосується ОСОБА_1 ) позивач не надав достатніх доказів реєстратору задля реєстрації права власності на частку будинку, а тому в цій частині суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 19.07.2018 в справі 128/849/17 (набрало законної сили 25.10.2018) встановлено, що розмір частки в майні колгоспного двору, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , кожного члена двору становить: ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року - 1/5 частки, ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 - 1/5 частки, ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , - 1/5 частки, ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , - 1/5 частки, та ОСОБА_11 - 1/5 частки.
Визнано за ОСОБА_11 право власності на 17/20 часток житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , зокрема на 1/5 частку, яка належить їй, як члену колгоспного двору та 11/20 частки в порядку спадкування за законом, що раніше належала ОСОБА_10 і на 1/10 частку, що раніше належала ОСОБА_9 .
Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 30 грудня 2015 року, видане ОСОБА_2 державним нотаріусом Вінницької районної державної нотаріальної контори, зареєстроване в реєстрі за № 2-5066 на 1/2 частку спадщини, на земельну ділянку № НОМЕР_3, кадастровий номер 05206875600:01:005:0105, площею 2,1941 га у межах згідно з планом, розташовану за адресою: Вінницька область, Вінницький район, Степанівська сільська рада, передану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала на підставі Державного акта серії ІІ-ВН № 050420, виданого Вінницькою районною державною адміністрацією 27 червня 2003 року, на підставі розпорядження Вінницької районної державної адміністрації від 12 квітня 2002 року № 216, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності за №398, ОСОБА_8 , а саме в частині визначення розміру частки спадкового майна, яке складає 1/4 частку замість 1/2 частки.
Визнано за ОСОБА_11 право власності на 3/4 частки земельної ділянки № НОМЕР_3, кадастровий номер 05206875600:01:005:0105, площею 2,1941 га у межах згідно з планом, розташованої за адресою: Вінницька область, Вінницький район, Степанівська сільська рада, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належної ОСОБА_8 на підставі Державного акту серії II- ВН № 050420, виданого Вінницькою районною державною адміністрацією 27 червня 2003 року, на підставі розпорядження Вінницької районної державної адміністрації від 12 квітня 2002 року №216, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності за № 398.
Колегія суддів вважає, що дане рішення є достатньо визначальним в даних правовідносинах та підлягає врахуванню відповідними органами та судом.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що при вирішенні спору також враховувались обставини викладені в рішенні Вінницького районного суду Вінницької області від 12.02.2019 в справі 128/1284/18 (набрало законної сили 15.04.2019), яким у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_11 , Степанівської сільської ради Вінницького району Вінницької області про визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинковолодіння від 20 листопада 1989 року та визнання права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 - відмовлено.
Також, даними рішеннями було встановлено, що членами колгоспного двору станом на 15.04.1991, згідно виписок з погосподарських книг по Степанівській сільській раді є: ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_11 .
Тобто, з даних рішень вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не є членами колгоспного двору за адресою: АДРЕСА_1 .
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_8 (в частині, яка стосується ОСОБА_8 ).
Щодо постановляння окремої ухвали, колегія суддів зазначає наступне.
Підставами для прийняття даної окремої ухвали, позивач вказує, порушення норм процесуального законодавства при прийняття оскаржуваної постанови та винесенні посадовими особами протиправного протоколу, який став підставою для прийняття постанови.
Згідно з ч.2-3 ст.249 КАС України у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно.
Відповідно до ч.6 ст.249 КАС України окрему ухвалу може бути винесено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій.
В частині винесення окремої ухвали щодо посадових осіб, колегія суддів зазначає, що як встановлено з матеріалів справи, державний реєстратор діяла на підставі та в межах своїх повноважень, а тому у суду відсутні підстави для винесення окремої ухвали.
Крім того, суд зазначає, що постановляння окремої ухвали є правом суду, а не обов'язком.
На підставі зазначеного, а також того факту, що згідно з ст.129-1 Конституції України та ч.2 ст.13 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення є обов'язковим до виконання, колегія суддів приходить до висновку, що відсутні сумніви щодо виконання даного судового рішення, а тому й підстави для прийняття окремих ухвал та зобов'язування подати звіти про виконання цих ухвал відсутні.
Крім того, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо відмови у задоволенні позовних вимог в межах позовних вимог ОСОБА_8 .
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи в частині позовних вимог щодо ОСОБА_8 , а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Полотнянко Ю.П. Ватаманюк Р.В.