Справа № 120/2632/19-а
Головуючий у І інстанції: Вільчинський О.В.
Суддя-доповідач: Драчук Т. О.
04 березня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Полотнянка Ю.П. Ватаманюка Р.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
у серпні 2019 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 з наступними позовними вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести повний розрахунок з ОСОБА_1 при звільненні шляхом виплати ОСОБА_1 грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі, відповідно до довідки-розрахунку командира військової частини НОМЕР_1 № 34/20 від 09 квітня 2013 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 квітня 2013 року по день постановлення рішення суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року адміністративний позов задоволено частково.
Обґрунтовуючи прийняте рішення, суд першої інстанції, виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність невиплати позивачу грошової компенсації замість належного до видачі речового майна в сумі 8458 грн. 18 коп.
Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволені позову. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначив, зокрема, про те, що на момент розгляду позову щодо отримання грошової компенсації замість речового майна Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ від 20 грудня 1991 року не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку. Також апелянт вказав, що пункт 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, не підлягає застосуванню, оскільки суперечить нормам Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ від 20 грудня 1991 року.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив наведені доводи апеляційної скарги, зазначивши про їх необґрунтованість та повне спростування в ході розгляду даної справи судом першої інстанції.
В силу положень пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до частини 1 статті 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено з матеріалів справи, наказом Міністра оборони України (по особовому складу) № 78 від 30 березня 2013 року полковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно до пункту "в" (за віком) з правом носіння військової форми одягу та з 10 квітня 2013 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Відповідно до довідки № 34/20, що видана ОСОБА_1 , на одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі, позивачеві підлягала видачі грошова компенсація замість речового майна в сумі 8458 грн. 18 коп.
15 лютого 2019 року позивач звернувся до військової частини із зверненням про нарахування та виплату грошової компенсації замість речового майна, що підлягало до видачі згідно довідки - розрахунку № 34/20 від 09 квітня 2013 року в сумі 8458 грн. 18 коп.
Листом № 350/607/пс від 07 березня 2019 року командир військової частини НОМЕР_1 повідомив позивача про те, що на момент його звільнення постанова Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444 яка передбачала можливість військовослужбовцю звільненому з правом носіння військової форми за бажанням отримати речове майно або грошову компенсацію, яке не було отримано під час звільнення, втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 року № 71.
Вважаючи таку відмову необґрунтованою та протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, апеляційний суд враховує наступне.
Так, частиною 1 статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Дана норма закону означає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Необхідно зазначити, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.
Колегія суддів враховує, що законодавче обмеження строку протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Так, пунктом 5 частини 1 статті 171 КАС України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
При цьому, пунктом 8 частини 1 статті 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини 3 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Так, положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Так, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій, передбачених КАС України не зловживаючи ними.
Для поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом, необхідно встановити наявність поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження, які об'єктивно перешкоджали особі вчасно подати апеляційну скаргу.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Як свідчать матеріали справи, 10 квітня 2013 року позивача звільнено з військової служби у запас (за віком) та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .
Позивач звернувся 15.02.2019 до командира військової частини щодо проведення повного остаточного розрахунку з ним в частині неотриманого речового майна.
Листом № 350/607/пс від 07 березня 2019 року командир військової частини НОМЕР_1 відмовив позивачеві у виплаті сум при звільнені. Вказані обставини слугували підставою для звернення до суду з адміністративним позовом.
Колегія суддів зауважує, що про наявне право на компенсацію речового майна позивач міг дізнатись під час звільнення з військової служби, в тому числі з грошового атестату, довідки на одержання грошової компенсації замість речового майна.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Така довідка в матеріалах присутня і була видана 09.04.2013 №34/20 (а.с.13).
Крім того, указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 було затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
У відповідності до п.242 Положення, після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець підлягає розрахунку.
Тобто, з урахуванням вказаного, дізнався позивач про неповний розрахунок з ним саме 10.04.2013.
Разом з тим, доказів поважності в частині неможливості звернення до суду за захистом порушеного права у визначені процесуальним законодавством строк суду позивач не навів.
Також, посилання позивача на досудове вирішення спору шляхом листування з відповідачем не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки такі обставини не перешкоджали позивачу звернутись до суду у визначений законом строк.
Отже, позивач, своєчасно не скористався своїм правом на звернення до суду за захистом, оскільки звернувся до суду протягом спливу більш ніж 6 років від початку періоду заявлених ним до захисту вимог.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що при відкритті провадження у адміністративній справі суд дійшов помилкового висновку про поважність причин пропуску строку звернення до суду з вказаним позовом.
Таким чином, внаслідок не застосування норм статті 122 КАС України, рішення суду першої інстанції не може бути визнано законним, а тому підлягає скасуванню, а позов, відповідно до приписів статті 123 КАС України - залишенню без розгляду.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що доводи позивача в частині застосування до вказаних правовідносин положення КЗпП України (щодо зобов'язання провести повний розрахунок з позивачем при звільненні шляхом виплати грошової компенсації замість речового майна та нарахування, виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні), не беруться судом до уваги, оскільки даний спір полягає саме в проходженні публічної служби, зокрема отримання компенсації за неотримане речове майно при звільненні.
В свою чергу, у відповідності до ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Однак, як неодноразово висловлювався Верховний Суд щодо схожих правовідносин (в частині зобов'язання провести повний розрахунок з позивачем при звільненні шляхом виплати грошової компенсації замість речового майна), в своїх постановах - з огляду на предмет у зазначеній категорії справ, вони належать до категорії справ щодо проходження публічної служби, однак безпосередньо стосуються порушення майнових прав особи, яке пов'язане зі звільненням з публічної служби.
Разом з тим, враховуючи специфіку публічно - правових спорів, для вирішення яких Кодексом адміністративного судочинства України визначені спеціальні строки, то колегія суддів вважає достатнім строком для реалізації позивачем права звернення до суду за захистом порушеного права загальний шестимісячний строк, встановлений частиною 2 статті 122 КАС України (постанова Верховного Суду від 04.07.2019 справа №821/2/18).
Також, Верховний Суд в своїх постановах від 22.01.2020 справа №620/1982/19 та від 04.12.2019 справа №815/2681/17 (схожі правовідносини щодо нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні), зазначав, що спірні відносини пов'язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норм спеціального процесуального закону.
Тобто, позивач звернувся до адміністративного суду з пропуском установленого процесуальним законом місячного строку.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом в межах даних правовідносин.
Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що при поданні позову ОСОБА_1 зазначив, що ним не подавалося іншого позову до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Водночас, судом першої інстанції встановлено, що в провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала справа № 120/1432/19-а за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 при визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
В свою чергу, в дослідженій ухвалі вказаного суду від 22 травня 2019 року зазначено, що позивачем серед позовних вимог зазначались такі вимоги:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, передбаченої статтею 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію при звільненні шляхом виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, передбаченої статтею 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", відповідно до довідки-розрахунку командира військової частини НОМЕР_1 № 34/20 від 09 квітня 2013 року.
Вказаним судовим рішенням позовну заяву ОСОБА_1 разом з доданими до неї матеріалами повернуто позивачеві, оскільки останнім було пропущено строк звернення до суду.
Відповідно до постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року - без змін.
Аналізуючи наведені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції не дав належної оцінки факту пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, що призвело до постановлення помилкового судового рішення.
Відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю і залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Частиною 1 статті 319 КАС України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню і позовна заява залишається без розгляду з підстав, встановлених статтею 240 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовну заяву слід залишити без розгляду.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року скасувати.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії залишити без розгляду.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Полотнянко Ю.П. Ватаманюк Р.В.