Справа № 755/17124/19 Суддя (судді) першої інстанції: Виниченко Л.М.
04 березня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.
за участю секретаря судового засідання Головченко В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 15 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського роти №1 батальйону №1 УПП в Черкаській області сержанта поліції Головчака Артура Івановича, третя особа - Управління патрульної поліції в Черкаській області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпровського районного суду м.Києва з позовом до поліцейського роти №1 батальйону №1 УПП в Черкаській області сержанта поліції Головчака Артура Івановича (далі - відповідач), третя особа: Управління патрульної поліції в Черкаській області Департаменту патрульної поліції, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову від 21.10.2019 серії ЕАК № 1652071 складену відповідачем.
Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 15 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що доказів порушення позивачем вимог ПДР України немає, а відповідно скоєння позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, є недоведеним, тому притягнення останнього до адміністративної відповідальності шляхом винесення спірної постанови не може вважатися законним і обґрунтованим, внаслідок чого, оскаржувана постанова підлягає скасуванню, як протиправна.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що за наслідком вимірювання швидкості автомобілів на 12 км автодороги Н-16 зафіксовано порушення швидкісного режиму, що стало підставою для зупинки транспортного засобу позивача, при цьому позивач відмовився пред'являти посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб, чим скоїв порушення п.2.1.а ПДВ України, відповідальність за яке передбачено ч.1 ст.126 КУпАП, внаслідок чого було винесено оскаржувану постанову.
Третя особа відзив на апеляційну скаргу не подавала, будь-які її письмові пояснення в матеріалах справи відсутні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, відповідача та представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 21.10.2019 поліцейським роти №1 батальйону №1 УПП в Черкаській області сержантом поліції Головчаком А.І. складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАК №1652071, у якій зазначено, що 21.10.2019 року о 16 год. 31 хв. в с. Благодатне, дорога Н-16 12 км., ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «БМВ» д.н.з. НОМЕР_1 рухався в населеному пункті с. Благодатне 12 км. зі швидкістю 74 км/год., при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху на 24 км/год. Швидкість вимірювалася приладом TruCам ТС 000563, водій не надав посвідчення водія, чим порушено п. 2.1 (а) ПДР, внаслідок чого, відповідно ч.1 ст.126 КУпАП, на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн. (а.с. 14).
Вважаючи зазначену постанову незаконною та протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, дійшов висновку щодо доведеності відповідачем правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП, а тому оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 21.10.2019 серії ЕАК №1652071 являється правомірною.
За наслідком перегляді рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, Законом України «Про дорожній рух» № 3353-XII від 30.06.1993, Законом України «Про національну поліцію» № 580-VIII від 02.07.2015 .
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Частиною 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Статтею 16 цього Закону визначено основні права та обов'язки водія транспортного засобу якими, зокрема вказано, що водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За п. 1.3. ПДР України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п. 1.9).
В силу положень ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Частиною 2 ст. 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
У вказаних вище випадках, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі (ст. 283 КУпАП) на місці вчинення правопорушення.
В розділі 2 ПДР України закріплено обов'язки і права водіїв механічних транспортних засобів.
Відповідно до п. 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За приписами п. 2.4 ПДР України на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені у п. 2.1 ПДР України.
Аналогічні положення закріплені законодавцем також у ст.16 Закону Закону України «Про дорожній рух», а саме, водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Частиною 1 ст. 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка») у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З аналізу вищенаведених норм вбачається, що згідно законодавства України на вимогу поліцейського, водій транспортного засобу зобов'язаний пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб.
Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з відеозапису реєстратора закріпленим на форменому одязі патрульного, інспектор поліції на запитання водія роз'яснював на підставі чого його було зупинено, пропонував водію переглянути докази вчинення ним адміністративного правопорушення та просив надати посвідчення водія для складення відповідної постанови. Оскільки позивач не пред'явив для перевірки посвідчення водія відповідної категорії та назвався громадянином, особу останнього було встановлено шляхом перевірки інспектором, який перебував в складі екіпажу, інформації щодо належності транспортного засобу. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення відповідачем права позивачу відповідно положень ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП були роз'яснені.
Статтею 245 КУпАП зазначено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Стаття 69 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року за №1395 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року, №1408/27853 у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Виключений перелік підстав за яких поліцейський може зупинити транспортний засіб передбачено у ч.1 ст.35 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до п.1 якої такою підставою є порушення водієм Правил дорожнього руху.
Частиною 3 наведеної статті встановлено, що поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.
З матеріалів відеозапису реєстратора, закріпленого на форменому одязі патрульного, вбачається, що відповідачем було роз'яснено позивачу, на якій підставі його транспортний засіб було зупинено на вимогу сержанта поліції. Наведені підстави зазначені у п. 6 постанови від 21.10.2019 серії ЕАК №1652071, а саме, що позивач, керуючи транспортним засобом «БМВ» д.н.з. НОМЕР_1 рухався в населеному пункті с. Благодатне 12 км. зі швидкістю 74 км/год., при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху на 24 км/год, однак позивач не пред'явив поліцейському посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
В даному випадку колегія суддів вважає за необхідне взяти даний доказ до уваги, оскільки зазначений відеозапис в повному обсязі, в логічній послідовності та хронологічному порядку підтверджує факт не надання позивачем посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії на законну вимогу поліцейського, а тому він є належним та допустимим доказом в розумінні ст.ст.73-74 КАС України
Пунктом 2 ч.1 ст. 32 Закону № 580-VIII вказано, що поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав).
Відтак, відповідач, переконавшись в достатності підстав для зупинення транспортного засобу позивача, внаслідок виявлення порушення останнім правил дорожнього руху, вимагаючи пред'явити документи, передбачені пунктом 2.1.(а) ПДР, діяв у відповідності до покладених на нього повноважень та норм чинного законодавства.
Колегія суддів підкреслює, що право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи.
Зазначене узгоджується із висновком постанови Верховного Суду від 25.09.2019 у справі №127/19283/17.
Колегія суддів звертає увагу, що позивача було притягнуто до відповідальності виключно за ч.1 ст.126 КУпАП у зв'язку з порушенням останнім п.2.1.(а) ПДР, що виявилось у не пред'явленні позивачем посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії на вимогу працівника поліції, а тому колегія суддів відхиляє посилання апелянта на невідповідність засобу вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 ТгuСАМ» вимогам нормативно-правових актів та інші обґрунтування щодо відсутності порушення ним п. 12.4 ПДР України та ч. 1 ст. 122 КУпАП щодо перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, як такі, що не стосуються предмету розгляду в рамках даної справи, не мають значення для справи та не підлягають встановленню.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи із закріпленого в ч. 4 ст. 129 Конституції України принципу змагальності та рівності сторін у судочинстві, обов'язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову
Відповідно до ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими,речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 73 КАС України).
Згідно із ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом,тобто які є недопустимими. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що матеріалами справи підтверджується вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.126 КУпАП, постанова про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 21.10.2019 серії ЕАК № 1652071 складена повноважною особою, за своєю формою і змістом відповідає нормам чинного законодавства, адміністративне стягнення накладено в межах санкції, передбаченої ч.1 ст.126 КУпАП, а отже, приймаючи спірну постанову відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови з огляду на її правомірність.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 316 суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Керуючись ст.ст. 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 січня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Текст постанови виготовлено 04 березня 2020 року.
Головуючий суддя Н.В.Безименна
Судді Л.В.Бєлова
А.Ю.Кучма