02 березня 2020 року м.Київ № 320/6146/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 74 235,21 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у липні 2019 року звернувся до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі - ДП «Украерорух») із заявою про виплату компенсації за затримку розрахунку при звільненні у розмірі - 74 235,21 грн., однак відповідач відмовив через відсутність на це підстав.
На думку позивача такі дії є неправомірними та такими, що порушують його права та законні інтереси.
Засобами поштового зв'язку 09.12.2019 до Київського окружного адміністративного суду надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з обставин наведених у відзиві.
11.12.2019 позивачем подано відповідь на відзив, у якому проти доводів відповідача заперечив, просив суд позов задовольнити.
Відповідачем 06.01.2020 подано заперечення на відповідь на відзив на підставі яких вважає доводи позивача необґрунтованими і таким, що не підлягають задоволенню з огляду на обставини викладені у запереченні.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Частиною 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач має звання підполковника, 02.01.2018 звільнений з посади заступника керівника польотів центру організації повітряного руху служби аеронавігаційного обслуговування Дніпропетровського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України з вислугою 27 років 03 місяці 07 днів, що підтверджується довідкою від 03.01.2018 № 1-26.3-2/3 виданою ДП «Украерорух».
Також відповідно до довідки ДП «Украерорух» від 03.01.2018 № 1-26.3-2/3 розмір грошового забезпечення позивача на момент звільнення становив - 23 342,00 грн.
У зв'язку з відмовою відповідача виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільнені, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду для захисту свої порушених прав.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2018 у справі № 820/457/18 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а саме визнано протиправною бездіяльність Держаного підприємства обслуговування повітряного руху України щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 315 117,00 грн., стягнено з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь позивача заборгованість з виплати одноразової грошової допомоги при звільнені у розмірі 315 117,00 грн., у задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог відмовлено.
06.04.2019 відповідач виплатив позивачу одноразову грошову допомогу при звільнені.
В липні 2019, як зазначає позивач, він дізнався, що нормами Кодексу законів про працю України передбачена компенсація за невиплату працівникові належних сум при звільненні у визначені чинним законодавством строки, у зв'язку з чим 24.07.2019 звернувся до ДП «Украерорух» із заявою про виплату компенсації за затримку розрахунку при звільненні у розмірі - 74 235,21 грн.
Листом від 07.08.2019, № 1-24.2/4635/19 відповідач відмовив у виплаті коштів у зв'язку з відсутністю на це правових підстав, оскільки передбачені трудовим законодавством норми про оплату праці і порядок вирішення відповідних спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).
Позивач вважаючи таку відмову протиправною, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII та Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби.
Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Суд бере до уваги, що спір у справі стосується не розміру належних позивачу сум, оскільки відповідач оспорює саме відсутність підстав для їх виплати, а не розмір таких виплат.
У постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113 цс16 Верховний Суд України зазначив, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільнені, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини, а за відсутності такого закону суд виходить із Конституційних принципів і загальних засад права.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати " № 95, ратифікованої Україною 30.06.1991, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчисленні в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або коли не має такого законодавства, угод чи рішення в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у ст. 43 Конституції України права на працю (Постанова Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі за №21-389а13), суд дійшов висновку, про застосування до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України, які регламентують порядок стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку (надалі - КЗпП України).
Аналогічну правову позицію зазначив Верховний Суд у постанові від 19.04.2018 у справі за № 806/1183/16.
Частиною 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Згідно з ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Днем звільнення вважається останній день роботи. У цей день працівникові має бути видана заробітна плата, включаючи оплату праці за останній день роботи.
Про нараховані суми, що належать працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити суму, яка не є спірною.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд встановив, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2018 у справі № 820/457/18 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а саме визнано протиправною бездіяльність Держаного підприємства обслуговування повітряного руху України щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 315 117,00 грн., стягнено з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь позивача заборгованість з виплати одноразової грошової допомоги при звільнені у розмірі 315 117,00 грн., у задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог відмовлено. Відповідач виплатив позивачу одноразову грошову допомогу при звільнені лише 06.04.2019.
Відтак, за наведених обставин, позивачу на підставі ст. 117 КЗпП України, має бути виплачений середній заробіток за час затримки повного розрахунку.
Відповідно до п. 2 порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).
Позивач належними доказами підтвердив правомірність своїх вимог в частині стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 74 235,21 грн.
Щодо посилання відповідача на те, що позивачем пропущено строк на звернення з позовом до адміністративного позову суд зазначає наступне.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
З огляду на вищенаведене суд відмовляє відповідачу у задоволенні клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду..
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно обмежено максимальним розміром належну позивачу пенсію, у зв'язку із чим позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (код ЄДРПОУ 19477064) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 74 235,21 грн з врахуванням обов'язкових платежів.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Головенко О.Д.