Справа № 753/8219/19 Головуючий в суді І інстанції Лужецька О.Р.
Провадження № 22ц-824/3488/2020 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
27 лютого 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Мельника Я.С.,
суддів: Іванової І.В., Матвієнко Ю.О.,
за участі секретаря Гановської А.М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення коштів за договором банківського вкладу та відсотків,
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з банку на його користь грошові кошти за договором банківського вкладу від 28 лютого 2014 року у розмірі 32 519, 30 дол. США, з яких: 20 980, 00 дол. США - сума вкладу та 11 539, 30 дол. США - відсотки за договором банківського вкладу.
В обґрунтування позову посилається на те, що 28 лютого 2014 року між ним та АТКБ «ПриватБанк» було укладено договір на строк 366 днів, до 28 лютого 2015 року включно з автоматичною пролонгацією на новий термін у разі відсутності заяви банку про повернення вкладу та з відсотковою ставкою 11% річних, на виконання умов якого він вніс в касу банку 13 690 доларів США та 03 березня 2014 року ще 7 290 доларів США.
Вказує, що звернувся до банку із вимогою про дострокове повернення депозитного вкладу, проте відповідач не повернув вказані кошти.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10 грудня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з АТКБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму банківського вкладу за договором № SAMDN25000737716499 від 17 вересня 2013 року в розмірі 52 358, 40 дол. США а також 20 071, 95 дол. США відсотків. Стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 17 158 гривень.
Не погодившись із цим рішенням, представник АТКБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом усіх обставин справи.
У обґрунтування доводів апеляційної скарги зокрема вказує на те, що в резолютивній частині повного тексту оскаржуваного рішення місцевий суд неправильно зазначив номер договору та дату його укладання, а також суми, які підлягають стягненню, крім того зазначає, що доступ АТКБ «ПриватБанк» до первинних документів клієнтів Кримського РУ АТКБ «ПриватБанк» на даний час є обмеженим, викладені факти у сукупності свідчать про те, що зобов'язання за договорами, укладеними між АТКБ «ПриватБанк» в особі Кримської філії та кримськими клієнтами виконує саме АНО «ФЗВ» за рахунок майна банку, яке знаходиться на території АРК та міста Севастополь, та яке було конфісковано та націоналізовано окупаційною владою. Також посилається на те, що надана позивачем копія квитанції про внесення ним коштів на депозитний рахунок не відповідає вимогам закону, оскільки не містить відбитку печатки банку, тому не може бути належним доказом внесення позивачем вказаних коштів на рахунок банку, через що вважає висновок суду про задоволення позову необґрунтованим.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено, що між ним та банком існують договірні відносини, відповідно до яких позивачем на депозитний рахунок внесено кошти, які банк не повертає, і договір банківського вкладу укладено з юридичною особою - ПАТ КБ «ПриватБанк» тому саме ця юридична особа несе відповідальність за виконання зобов'язань за договором банківського вкладу, а тому той факт, що договори банківського вкладу були укладені в м. Сімферополь АР Крим не звільняють відповідача від виконання зобов'язання за договорами, тому з банку на користь відповідача підлягають стягненню сума вкладу у розмірі 52 358, 40 дол. США та 20 071, 95 дол. США відсотків.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 28 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та АТКБ «ПриватБанк» було укладено договір № SAMDNWFD00700084486200 (Вклад «Стандарт») на строк 366 днів до 28 лютого 2015 року включно з автоматичною пролонгацією на новий термін у разі відсутності заяви банку про повернення вкладу та з відсотковою ставкою 11% річних, на виконання умов якого позивач вніс в касу банку 13 690 доларів США та 03 березня 2014 року ще 7 290 доларів США, що підтверджується копіями договору банківського вкладу та квитанціями про внесення коштів, оригінали яких були оглянуті судом першої інстанції (а.с.8-10).
Положенням вказаного договору встановлено, що у випадку закінчення строку вкладу, клієнт не заявив банку про відмову у продовженні строку вкладу, вклад автоматично рахується продовженим ще на один строк. Строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта до банку.
19 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до АТКБ «ПриватБанк» із заявою від 18 лютого 2019 року про повернення вкладів та процентів, але вимога позивача щодо повернення банківського вкладу та процентів виконана не була.
Згідно наданого позивачем розрахунку по договору № SAMDNWFD00700084486200 від 28 лютого 2014 року відсотки за депозитом становлять 11 539, 30 дол. США, що також підтверджується відповідачем (а.с.39).
Згідно ч. ч. 1, 3 статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Відповідно до частини першої 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Згідно зі ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.
Відповідно до частини третьої статті 1066 ЦК України, банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини п'ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
Закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні.
При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
На підтвердження укладання договору ОСОБА_1 надав квитанції про внесення коштів на депозитний рахунок банку та договір банківського вкладу від 28 лютого 2014 року, оригінали яких оглянуто судом першої інстанції, вказані квитанції містять усі необхідні реквізити, а саме відомості про платника, призначення платежу, підпис касира банку.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що між сторонами укладено вищезазначений договір про депозитний вклад і позивачем внесено кошти на депозитний рахунок банку, які банк не повернув, тому відповідно до норм діючого законодавства та умов договору № SAMDNWFD00700084486200 від 28 лютого 2014 року, позовні вимоги про повернення банківського вкладу та відсотків є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо доводів АТКБ «ПриватБанк» про те, що позивачем не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, зокрема щодо внесення готівки на депозит банку, оскільки на квитанціях відсутня печатка банку, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з пунктом 1.17 глави 1 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція), за операціями з видачі готівки або приймання її для зарахування на відповідний рахунок із застосуванням платіжних пристроїв формується та роздруковується відповідний касовий документ (квитанція/чек банкомата, сліп) на паперовому носії, який видається клієнту.
Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції передбачено, що банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.
Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.
Надані позивачем копії квитанцій від 28 лютого 2014 року та 03 березня 2014 року Центрального відділення Кримського РУ АТКБ «ПриватБанк», оригінали яких були оглянуті судом першої інстанції, містить реквізити, передбачені підпунктом 2.5.1.3. пункту 2.5.1 «Касове обслуговування» глави 2.5 розділу 2 Умов та правил. Крім того, квитанція роздрукована на папері, який містить логотип АТКБ «ПриватБанк» та іншу інформацію щодо АТКБ «ПриватБанк».
Доказів на спростування наданих позивачем на підтвердження своїх позовних вимог оригіналів договору банківського вкладу та квитанцій АТКБ «ПриватБанк» відповідачем не надано, тому не спростовує обґрунтованих доводів позивача.
При цьому, колегія суддів також враховує вказівки Верховного Суду у постанові № 61-10611св18 від 27 лютого 2019 року, що судом в оцінці поведінки та способу ведення справ банком враховується те, що він є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними у цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
Крім того, відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Відповідно до частини третьої статті 95 ЦК України філії та представництва не є юридичними особами, вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.
Статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.
Оскільки стороною укладеного договору банківського вкладу є АТКБ «ПриватБанк», то згідно зі статтями 526, 631, 651, 653, 1058, 1075 ЦК України зобов'язання за договором має виконувати саме АТКБ «ПриватБанк» як юридична особа, при цьому ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов'язків за укладеними і дійсними договорами.
Тому посилання апелянта, що АТКБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем, а зобов'язання за договорами виконує АНО «ФЗВ» за рахунок майна банку, яке знаходиться на території АРК та міста Севастополь, не відповідає зазначеним вище нормам матеріального права.
Вказане узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеної у постанові № 61-9969св18 від 03 липня 2019 року.
Натомість, на спростування позовних вимог представник АТКБ «Приватбанк» жодних письмових доказів не надав, а також не надав докази про повернення позивачу коштів.
Інші доводи апеляційної скарги є ідентичними аргументам, що були викладені заявником у його відзиві на позовну заяву, та є такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди апелянта з висновками суду щодо їх оцінки і не ґрунтуються на вимогах закону.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції хоча і дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог, як таких, що підтверджені належними і допустимими доказами та неспростовані відповідачем, однак допустив порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для його скасування на підставі ст. 376 ЦПК України, позаяк резолютивна частини скороченого та повного текстів оскаржуваного рішення відрізняються за змістом та містять зазначення різних номерів та дат укладеного між сторонами договору банківського вкладу, а також різні суми, які підлягають стягненню, що є порушенням норм процесуального права та являється обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового.
За таких обставин, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 374, 376 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 грудня 2019 року - скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ - 14360570) на користь ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1 ) грошові кошти за договором банківського вкладу № SAMDNWFD00700084486200 від 28 лютого 2014 року у розмірі 32 519 (тридцять дві тисячі п'ятсот дев'ятнадцять) дол. США 30 центів, з яких: 20 980, 00 дол. США - сума вкладу та 11 539, 30 дол. США - відсотки за договором банківського вкладу.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави 7 703 грн. 82 коп. судових витрат.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Судді: