Справа № 761/9319/13-ц Головуючий в суді І інстанції Савицький О.А.
Провадження № 22ц-824/2149/20 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
27 лютого 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Мельника Я.С.,
суддів: Іванової І.В., Матвієнко Ю.О.,
за участі секретаря Гановської А.М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 15 листопада 2019 року про відмову у забезпеченні позову у справі за скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Святошинський районний відділ ДВС м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, на бездіяльність державного виконавця,
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 через свого представника звернулися до суду із скаргою, в якій просили визнати неправомірною бездіяльність Святошинського РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві щодо не розгляду заяв про зупинення виконавчих проваджень № 55466443, 55458131, 57141140 та зобов'язати посадову особу Святошинського РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві прийняти рішення про зупинення цих виконавчих проваджень.
Одночасно подали заяву, в якій просили зупинити стягнення на підставі виконавчого листа № 761/9319/13-ц, виданого 06 червня 2017 року Шевченківським районним судом міста Києва про стягнення з них боргу, мотивуючи заяву тим, що наразі все їхнє майно арештоване в рамках виконавчих дій, однак ними було подано до суду заяву про перегляд вказаного судового рішення за нововиявленими обставинами, а тому без зупинення стягнення на підставі цього виконавчого листа у ході виконавчих проваджень може бути здійснена реалізація їхнього нерухомого майна та призведе до неможливості виконання судового рішення про задоволення заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами та здійснити поворот виконання рішення, що призведе до порушення їхніх прав.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 15 листопада 2019 року у задоволенні заяви відмовлено.
Не погоджуючись із цією ухвалою, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 через свого представника подали апеляційну скаргу, в якій просять її скасувати та постановити нову ухвалу про задоволення заяви, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неповне з'ясування судом усіх обставин справи.
У обґрунтування доводів апеляційної скарги також зазначають про те, що місцевий суд неправильно застосував норми матеріального права, зокрема ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», та не врахував, що наразі все їхнє майно арештоване в рамках виконавчих дій, однак ними було подано до суду заяву про перегляд вказаного судового рішення за нововиявленими обставинами, а тому без зупинення стягнення на підставі цього виконавчого листа у ході виконавчих проваджень може бути здійснена реалізація їхнього нерухомого майна та призведе до неможливості виконання судового рішення про задоволення заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами та здійснити поворот виконання рішення, що призведе до порушення їхніх прав.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив зокрема з того, що підстави для задоволення клопотання про зупинення стягнення на підставі виконавчого листа відсутні, оскільки вирішення питання про зупинення вчинення виконавчих дій відноситься виключно до компетенції виконавця.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, у листопаді 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 через свого представника звернулися до суду із скаргою, в якій просили визнати неправомірною бездіяльність Святошинського РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві щодо не розгляду заяв про зупинення виконавчих проваджень № 55466443, 55458131, 57141140 та зобов'язати посадову особу Святошинського РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві прийняти рішення про зупинення цих виконавчих проваджень.
Одночасно скаржники подали заяву про зупинення стягнення на підставі виконавчого листа № 761/9319/13-ц, в якій посилалися на те, що ними було подано до суду заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та існує ризик того, що до моменту розгляду по суті їх заяви про перегляд рішення буде реалізовано нерухоме майно, яке належить їм на праві власності.
З матеріалів справи вбачається, що прохальна частина заяви про зупинення стягнення на підставі виконавчого листа містить у собі вимоги, які за своїм змістом є аналогічними з вимогами скарги на бездіяльність державного виконавця та зводяться до вимог про зупинення виконання виконавчого листа № 761/9319/13-ц.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до п.6 ч.1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.
Тобто зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа, застосовується судами як захід забезпечення позову при розгляді справ щодо оскарження виконавчих написів та про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Разом із тим, згідно із статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 15 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», про те, що при розгляді скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд не вправі вжити заходів забезпечення скарги (аналогічно забезпеченню позову) шляхом зупинення виконавчого провадження, зупинення дії оскаржуваного рішення тощо, оскільки зазначене не є повноваженнями суду, а є виключним повноваженням державного виконавця, яке може бути оскаржено до суду. Разом із тим до завершення розгляду скарги при наявності для цього підстав суд може зупинити стягнення на підставі виконавчого листа.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є обов'язковою для застосування судами відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України і Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Рішення ЄСПЛ у справі «Хорнсбі проти Греції» («Hornsby v. Greece») від 19 березня 1997 року (п. 40)). У Рішенні ЄСПЛ у справі «Войтенко проти України» («Voytenko v. Ukraine») від 29 червня 2004 року ЄСПЛ нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1.
Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали у межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що вирішення питання про зупинення вчинення виконавчих дій відноситься виключно до компетенції державного виконавця, і оскарження дій чи бездіяльності державного виконавця щодо вчинення ним виконавчих дій в рамках виконавчого провадження не є достатньою підставою для зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.
Доводи апелянтів про те, що у провадженні суду першої інстанції перебуває на розгляді їхня заява про перегляд рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 березня 2017 року за нововиявленими обставинами, що зумовлює необхідність зупинення стягнення на підставі виконавчого листа, колегія суддів відхиляє, оскільки заявниками виконавчий лист № 761/9319/13-ц у судовому порядку не оскаржується, і предметом розгляду даної скарги не є визнання виконавчого документ таким, що не підлягає виконанню, при цьому суд враховує принцип обов'язковості виконання судових рішень як складову права на справедливий суд та одну з процесуальних гарантій сторін, тому, на думку колегії, місцевий суд дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення заяви.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до суперечливого тлумачення норм матеріального та процесуального права, незгодою із висновками суду першої інстанції та їх оцінкою, а тому не можуть бути підставою для скасування законного судового рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ухвалу суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального права, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу місцевого суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 15 листопада 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий: Судді: