справа № 757/28749/17-ц головуючий у суді І інстанції Батрин О.В.
провадження № 22-ц/824/4020/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
28 лютого 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 08 січня 2020 року про повернення заяви заявнику у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, -
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з відповідача суму боргу за договором позики грошей від 09 вересня 2016 року у розмірі 109 658 120 грн., що еквівалентно 4 036 000 доларів США; 3 % річних, нарахованих на суму боргу, у розмірі 52 067 грн. 62 коп.; інфляційні втрати у розмірі 226 442 грн. 50 коп.; 3 % річних з урахуванням додаткового договору № 1 від 16 червня 2017 року у розмірі 82 999 грн. 41 коп.; інфляційні втрати з урахуванням додаткового договору № 1 від 16 червня 2017 року у розмірі 228 098 грн. 75 коп.
У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно відповідача, де б воно не перебувало, та на всі банківські рахунки, де б вони не знаходилися; заборонити відповідачу виїзд за межі (територію) України.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 08 січня 2020 рокузаяву ОСОБА_1 про забезпечення позову повернуто заявнику.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через порушення норм процесуального права та задовольнити заяву про забезпечення позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що відповідач не виконує свої зобов'язання за договором позики, що стало підставою для звернення до суду з позовом. Позивач звертає увагу, що при скасуванні заочного рішення судом було взято до уваги ту обставину, що відповідачем надано документи щодо його проживання за межами України - у Великій Британії . Під час розгляду справи у суді відповідач має можливість відчужити належне йому рухоме та нерухоме майно. Проживання відповідача за межами України може суттєво вплинути, ускладнити повернення суми боргу за договором позики та навіть унеможливити повернення коштів у разі виїзду відповідача до Великої Британії. Оскільки сума боргу є значною, у відповідача є всі підстави продати все наявне у нього майно, вивести наявні на рахунках кошти до іноземних банків та покинути територію України. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції досить формально застосував ч. 1 ст. 151 ЦПК України. У заяві про забезпечення позову містилося два заходи забезпечення позову, а суд розглянув лише один захід. При постановленні ухвали суд не обґрунтував підстав відмови у забезпеченні позову шляхом заборони відповідачу у виїзді закордон.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зокрема, про повернення заяви позивачеві (заявникові), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Постановляючи ухвалу про повернення заяви заявнику, суд першої інстанції виходив з того, що подана заява не містить пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення та інших відомостей, потрібних для забезпечення позову. Заявником не вказано перелік майна та активів, на які необхідно накласти арешт.
Однак, апеляційний суд не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема, пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Відповідно до ч. 10 ст. 153 ЦПК України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.
У той же час, у ч. 1 ст. 154 ЦПК України зазначено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Не дивлячись на те, що стаття 151 ЦПК України встановлює вимоги до заяви про забезпечення позову в частині зазначення пропозицій про зустрічне забезпечення, ч. 1 ст. 154 ЦПК України не зобов'язує суд вимагати від заявника зустрічного забезпечення, а наділяє суд відповідним правом.
Отже, зазначений недолік заяви про забезпечення позову може бути виправлений шляхом реалізації судом першої інстанції своїх повноважень, визначених ч. 1 ст. 154 ЦПК України.
Згідно з вимогами ст. 260 ЦПК України ухвала, що викладається окремим документом, складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.
В оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції вказує на відсутність інших відомостей, потрібних для забезпечення позову. Однак, які саме інші відомості мав на увазі суд, в ухвалі не зазначено. У заяві про забезпечення позову позивач зазначив обставини, які, на його думку, вказують на необхідність забезпечення позову.
Однією з підстав для повернення заяви про забезпечення позову заявнику стало те, що заявником не вказано перелік майна та активів, на які необхідно накласти арешт.
У той же час, заява про забезпечення позову містить види забезпечення позову, які бажає застосувати заявник, а саме накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно відповідача, на всі банківські рахунки, а також заборону відповідачу у виїзді за межі України. Сам по собі факт відсутності у заяві конкретизації майна не позбавляє суд можливості врахувати ці обставини при її вирішенні, розглянути заяву по суті та за наслідками її розгляду постановити відповідну ухвалу.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).
Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Белле проти Франції» від 4.12.95 та «Нун'єш Діаш проти Португалії» від 10.04.2003).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ від 28.10.98 у справі «Перес де Рада Каванил'єс проти Іспанії»).
Посилання на вказані рішення ЄСПЛ містяться у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 761/5894/17.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви (заяви) або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Також у рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.
За таких обставин, повертаючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції припустився надмірного формалізму та вдався до правового пуризму, чим фактично позбавив заявника права на доступ до правосуддя.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить апеляційний суд задовольнити заяву про забезпечення позову.
В той же час, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд першої інстанції не розглядав заяву про забезпечення позову по суті, а повернув її заявнику, а, отже, апеляційний суд позбавлений можливості ухвалити судове рішення по суті заяви ОСОБА_1 .
За таких обставин, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскаржувана ухвала перешкоджає подальшому провадженню у справі в частині забезпечення позову, що у відповідності до ст. 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 379, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 ,задовольнити частково.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 08 січня 2020 рокускасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 28 лютого 2020 року.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.