Справа № 759/12009/18 Головуючий у суді першої інстанції: Ул'яновська О.В.
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3224/2020 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.
24 лютого 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах
Головуючого Волошиної В.М.
Суддів Мостової Г.І., Слюсар Т.А.
при секретарі Маличівській Н.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, про встановлення порядку користування квартирою.
Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
01 серпня 2018 року позивач ОСОБА_2 звернулася у суд із позовом до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення порядку користування квартирою та просила суд встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином: у користування ОСОБА_2 та її сину ОСОБА_5 виділити житлову кімнату площею 12,4 кв.м; у користуванні ОСОБА_3 залишити житлову кімнату площею 17,3 кв.м, у загальному користуванні залишити: кухню площею 8,3 кв.м, ванну кімнату площею 3,0 кв.м, поєднану вбиральню площею 13,3 кв.м, коридор загальною площею 8,2 кв.м.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 06.02.2013 рішенням Святошинського районного суду м. Києва шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , був розірваний, а місце проживання дитини ОСОБА_5 було визначено проживати разом з матір'ю, після чого 27.04.2016 рішенням Святошинського районного суду м. Києва визнано право користування квартирою АДРЕСА_1 та усунено перешкоди відповідачу та неповнолітньому синові у праві користування вказаним житловим приміщенням шляхом вселення, тому у присутності державного виконавця Кочеровець Ю.Я. частково виконано рішення суду добровільно надав доступ до квартири та передав ОСОБА_2 ключі від вхідних дверей, але добровільно встановити порядок користування житловим приміщенням відмовився, про що було складено акт державного виконавця від 10 липня 2018року. Зазначала, що згідно Свідоцтва про право власності на житло від 30.07.1999 виданого Ленінградською районною радою народних депутатів квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 по Ѕ частині (а.с. 10). Згідно технічного паспорта спірна квартира складається із 2-х кімнат житловою площею 29, 7 кв.м, загальна площа 52, 6 кв.м. , кухні 8,3 кв.м, ванної кімнати 3 кв.м, поєднаної вбиральні 1,3 кв.м., коридора 8,2 кв.м.(а.с. 69-71). Житлові кімнати ізольовані, що дає можливість встановити порядок користування жилим приміщенням. На підставі викладеного просила задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 20 листопада 2019 рокуу задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, про встановлення порядку користування квартирою відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду ОСОБА_1 - представник ОСОБА_2 подав на нього апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Вважає, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, порушено норми процесуального права та права позивача з її неповнолітнім сином за захистом яких вона звернулася до суду з позовом. При цьому звернув увагу, що теперішня дружина відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_6 у спірній квартирі не проживає, а тому відомості про її проживання у відзиві на позов є неправдивими.
У відзивах на апеляційну скаргу ОСОБА_1 відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначали, що рішення суду першої інстанції є законним та обгрутованим. Правових підстав до його скасування не вбачають. При цьому вказували, що відповідач ОСОБА_4 , як власник Ѕ частини спірної квартири займає кімнату 12,4 кв.м, де знаходяться її речі та меблі і, на їх думку, вимоги позивача щодо виділення в користування зазначеної кімнати їй, будуть порушувати права власників житла. Просили рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрутованість рішення суду першої інстанції в межа доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, про встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 суд першої інстанції виходив з вимог ст.ст.317,319,386 ЦК України, та того, що право власності на житло, яким володіють відповідачі є непорушним, а також з того, що з поданих до суду доказів не встановлено хто у спірній квартирі зареєстрований та скільки у ній осіб проживає, а відтак позивачем не доведені належним чином позовні вимоги.
З такими висновками суду слід погодитись виходячи з наступного.
У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:
1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду у повній мірі відповідає вказаним вимогам цивільного процесуального права.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 є двокімнатною загальною площею 52,6 кв.м, житловою 29,7 кв.м, зокрема, ізольовані кімнати 12,4 та 17,3 кв.м, а також кухні 8,3 кв.м, ванної кімнати 3 кв.м, вбиральні 1,3 кв.м, коридору 8,3 кв.м.
Згідно свідоцтва про право власності на житло від 30.07.1999 виданого Ленінградською районною радою народних депутатів встановлено, що квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 по Ѕ частині (а.с. 10).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27.04.2016 визнано за ОСОБА_2 та неповнолітнім ОСОБА_5 право користування квартирою АДРЕСА_1 та усунено перешкоди у користуванні спірним майном шляхом вселення (а.с. 7, 8), яке виконано відповідно до акту державної виконавчої служби.
Із матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги позивача (вона і неповнолітній син) зводились до встановлення порядку користування спірною квартирою лише з одним власником - відповідачем ОСОБА_3 , залишаючи поза увагою іншого власника - відповідача ОСОБА_4 .
Між тим, право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Держави-учасниці Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (ст. 41 Конституції України).
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
В той же час згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України, право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Статтями 386, 391 ЦК України визначено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 150 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи доведені.
Висновки суду щодо підстав до відмови у задоволені позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.
Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та право позивача з її неповнолітнім сином за захистом яких вона звернулася до суду з позовом, що призвело до неправильного вирішення справи, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення враховуючи наступне.
За правилами статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Судом встановлено та сторонами не спростовано, що єдиними власниками спірного житла є відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
А відтак, лише їм належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. А тому, незалежного від того, чи проживають в квартирі теперішня чи колишня дружина відповідача ОСОБА_3 , вони не мають права розпоряджатися чужим майном. А проживання чи не проживання в квартирі дружини відповідача (посилання на цю обставину в апеляційній скарзі) в теперішній час для вирішення зазначеного спору правового значення не має.
До того ж, в суді апеляційної інстанції стороною відповідачів додано рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року, яке набрало чинності і яким встановлено порядок користування спірною квартирою між відповідачами власниками спірного житла з виділом кімнати 17,3 кв.м ОСОБА_3 , а 12,4 кв.м ОСОБА_4 .
За таких обставин, всі висновки суду першої інстанції щодо безпідставності заявленого позову та неможливості відновлення порушеного права у обраний позивачем спосіб повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга представника позивача не містить, в ході апеляційного розгляду представник позивача та позивач також не навели таких обставин.
За правилами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав до скасування оскаржуваного рішення немає.
Керуючись ст. ст. 367,374,375,382,384 ЦПК України, колегія суддів ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 залишити без задоволення
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 03 березня 2020 року.
Головуючий:
Судді: