справа № 760/12675/15-ц головуючий у суді І інстанції Шереметьєва Л.А.
провадження № 22-ц/824/191/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
24 лютого 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лівінського С.В., Суханової Є.М.,
з участю секретаряМариненко Я.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06 березня 2017 року у справі за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У липні 2015 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкова І.О.звернулася до суду із даним позовом до відповідачів та просила стягнути з них солідарно на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за договором № 651/П/27/2007-840 від 27.12.2007 року в сумі 3 322, 15 доларів США та 17 417, 16 грн. Посилалася на те, що за умовами вказаного договору банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 13 880,00 доларів США на придбання автотранспортного засобу, а останній в свою чергу зобов'язався повернути кредитні кошти та сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 13,4 % річних. В свою чергу ОСОБА_2 за умовами вказаного договору зобов'язалася відповідати перед ПАТ «КБ Надра» за належне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором. Разом з тим, відповідач ОСОБА_1 свої обов'язки за вказаним договором належним чином не виконував, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором, яку банк просив солідарно стягнути з обох відповідачів.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 06.03.2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
При цьому зазначає, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Звертає увагу на те, що суд у порушення ч. 4 ст. 10 ЦПК України належним чином не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, оскільки призначивши у вказаній справі судово-економічну експертизу, суд першої інстанції витребував у ПАТ «КБ «Надра» банківські виписки по рахункам та інші матеріали листом. Разом з тим, запитувана інформація є банківською таємницею та її надання можливе виключно за рішенням суду. Однак, відповідне рішення Солом'янським районним судом м. Києва ухвалене не було, а відтак, у банку були відсутні правові підстави для надання запитуваних документів, в свою чергу судовий експерт у зв'язку з вищенаведеним дійшов до висновку про неможливість проведення експертизи через відсутність необхідних матеріалів. Також зазначає, що в судовому засіданні не було надано жодних належних та допустимих доказів в обґрунтування помилковості розрахунків заборгованості чи неправомірності позовних вимог, тому вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог банку.
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліківдацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни відхилено. Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06 березня 2017 року залишено без змін (т.3, а.с. 89-92).
Постановою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05 жовтня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с.149-152).
Відповідачі, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та його представник в судовому засіданні просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Позивач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, до суду не з'явився, проте, його неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з пунктами 1.1, 1.1.2, 1.1.3, 1.1.4 кредитного договору № 651/П/27/2007-840, укладеного 27 грудня 2007 року між ВАТ «Комерційний банк «Надра» та відповідачем ОСОБА_1 , останньому був наданий кредит у сумі 13 880, 00 доларів США зі сплатою 13,4 % річних строком до 25 грудня 2014 року.
Крім того, позичальник ОСОБА_1 підписав анкету-заяву на отримання кредиту на купівлю автомобіля за програмою «Автопакет» від 18 грудня 2007 року.
Відповідно до пунктів 2.2.1 кредитного договору позичальник повертає кредит та сплачує банку, передбачені договором відсотки шляхом сплати мінімально необхідного платежу, розмір якого складає 255,00 доларів США.
Згідно з пунктом 2.2.3 кредитного договору позичальник вносить чергові мінімальні платежі по кредиту щомісячно до 18 числа поточного місяця, а банк здійснює списання з поточного рахунку на рахунок погашення заборгованості до 20 числа поточного місяця.
Якщо станом на 20 число поточного місяця не була погашена поточна заборгованість, позичальника, банк, починаючи з 21-го числа поточного місяця, застосовує штрафні санкції, передбачені договором.
Відповідно до пункту 2.2.4 договору якщо протягом дії цього договору позичальник несвоєчасно та/чи неповністю вніс черговий мінімальний платіж та/чи інші платежі, то банк приймає виконання позичальником своїх зобов'язань по договору в наступному порядку: прострочені відсотки за користування кредитною лінією; прострочені відсотки за користування кредитом; відсотки за користування кредитною лінією; відсотки за користування кредитом; пені та штрафи; прострочена сума кредитної лінії, прострочена сума кредиту; сума кредитної лінії; сума кредиту.
Для забезпечення виконання умов договору він був підписаний відповідачкою ОСОБА_2 , як поручителем.
Відповідно до пункту 3.2 кредитного договору відповідачі зобов'язалися відповідати перед позивачем як солідарні боржники.
02 лютого 2008 року відкрите акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» внесло зміни у свій Статут, відповідно до яких назву товариства змінено на публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра».
Банк виконав умови кредитного договору у повному обсязі, про що свідчить квитанція про надходження готівки на рахунок позичальника від 27 грудня 2012 року.
Згідно з розрахунком заборгованості за договором від 27 грудня 2007 року відповідач порушував умови кредитного договору та сплачував на погашення заборгованості платежі у меншому розмірі ніж передбачено договором та порушував строки внесення чергових платежів.
На підтвердження сплати заборгованості за кредитним договором відповідачем суду надано копії квитанції про сплату (т. 1, а. с. 93-146).
Згідно з наданим банком розрахунком станом на 08 червня 2015 року виникла заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 4 289,77 дол. США, яка складається з: 2 780,22 дол. США - заборгованості за тілом кредиту; 541,93 дол. США - заборгованості із сплати процентів за користування кредитними коштами; 967,62 дол. США - пені за порушення строків сплати процентів у розмірі 17 417,16 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що для перевірки доводів і заперечень сторін потрібно провести призначену у справі судово-економічну експертизу, провадження якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. Проведення експертизи неможливо без надання експерту для дослідження оригіналів необхідних документів, від надання яких за ухвалою суду про витребування доказів позивач ухиляється. Суд вважав, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності та розміру заборгованості за кредитним договором 27 грудня 2007 року.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до положення статей 10, 11 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання та доведеності перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 57 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експерта.
Відповідно до частини першої 1 статті 179 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина друга статті 59 ЦПК України).
Згідно зі статтею 212 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи), визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
Вказаного висновку дійшов Верховний Суд 16.10.2019 року при розгляді касаційної скарги ПАТ «Комерційний банк «Надра» у вказаній справі.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не дотримано вимог частини четвертої статті 10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не надано належної оцінки зібраним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності. Місцевим судом не надано належної правової оцінки усім доводам сторін у справі, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Зазначене вище свідчить про порушення судом норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, на думку колегії суддів, рішення суду першої інстанції є таким, що не ґрунтується на вимогах закону, а висновки суду лише частково відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням норм матеріального і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції, не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення.
Ухвалюючи нове судове рішення колегія суддів виходить з наступного.
Згідно ст. 639 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України визначено, що порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом (неналежне виконання).
Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу .
Оцінюючи докази надані сторонами, розрахунки заборгованості та заперечення відповідача, перевіривши подані відповідачем квитанції по сплаті кредиту, які співпадають з доказами щодо сплати кредитних коштів, поданих позивачем, колегією суддів встановлено, що у відповідача виникла заборгованість за тілом кредиту у розмірі 2 633, 27 дол. США., виходячи з наступного.
З розрахунку заборгованості та заяви на видачу готівки вбачається, що 27 грудня 2007 року на рахунок відповідача було перераховано 13 880 дол. США., розмір заборгованості відповідно до розрахунку становить 2 780,22 дол. США.
Проте, з розрахунку (а.с.6) вбачається, що 25 лютого 2011 року відповідачу було видано ще 146, 95 дол. США, однак докази на видачу таких грошових коштів у матеріалах справи відсутні.
Отже, колегія суддів вважає, що оскільки видача відповідачу 146,95 дол. США не доведена належними та допустимими доказами, розмір заборгованості за тілом кредиту слід зменшити на цю суму (2780,22 - 146,95=2633,27).
Доводи апелянта щодо невірного зарахування коштів по кредиту, в тому числі страхового відшкодування та безпідставного вирахування податку з коштів виплаченого страхового відшкодування спростовується розрахунком та іншими матеріалами справи.
Крім того, дані доводи апелянта спростовуються обставинами та висновками встановленими ухвалою Апеляційного суду м. Києва, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, та рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 24.09.2015 року, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Комерційний банк «Надра» про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, яке залишене без змін і набуло чинності (т.2, а.с.121-125).
Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
За таких обставин доводи апелянта, щодо невірного (помилкового) проведення позивачем зарахувань платежів у погашення кредиту та не проведення позивачем всіх сум отриманих банком є не обґрунтованими та безпідставними, оскільки не підтверджуються належними та допустимими доказами.
Вирішуючи питання в частині позовних вимог про стягнення відсотків та пені, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Таким чином, у справі, яка переглядається, вимоги банку про стягнення процентів та пені після грудня 2014 року (закінчення строку кредитування) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Такі правові висновки, узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18 та у постанові ВС від 06.02.2019 року №61-8449св18.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у даній справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та пені, однак таких вимог банк не заявляв, у зв'язку із чим позовні вимоги про стягнення процентів та пені, нарахованих після закінчення строку дії кредитного договору, є необґрунтованими, а тому в їх задоволенні слід відмовити.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що на користь позивача підлягають до стягнення відсотки за період кредитування до 25.12.2014 року в розмірі 377,42 дол. США та пеня за період до 25.12.2014 року в розмірі 251,69 дол. США, що становить 5 292 грн. по курсу НБУ станом на 08.06.2015 року, відповідно до заявлених позовних вимог та поданих розрахунків.
Стосовно вимог позивача про стягнення заборгованості солідарно з відповідача 2, ОСОБА_2 , колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно ч.4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України .
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо заявлених позовних вимог, не є підставою для звільнення від доказування у відповідності до вимог ст. 82 ЦПК України саме позивача.
За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
З матеріалів справи вбачається, що строк дії кредитного договору визначений між сторонами з 27.12.2007 року по 25.12.2014 року. До суду з позовом позивач звернувся 30.06.2015 року (відповідно до штемпеля на конверті а.с.20 т.1), тобто поза межами шестимісячного строку.
Оскільки, в матеріалах справи відсутні докази пред'явлення позивачем вимоги до поручителя у строк визначений до ч.4 ст.559 ЦК України, тому порука є припиненою. За таких обставин, позовні вимоги до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для частково задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на вимогах закону, а висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому необхідно скасувати рішення суду першої інстанції, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог за наведених вище обставин.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України апеляційний суд, в зв'язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 133, ч.13 ст.141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної та касаційної скарг (849,37 грн. а.с. 36 т.3 та 926,59 грн. а.с.127 т.3) у розмір 1580,60 грн. (89 % задоволених позовних вимог).
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06 березня 2017 року скасувати та прийняти постанову, якою позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» заборгованість за договором № 651/П/27/2007-840 від 27.12.2007 року: 2633,27 дол. США - заборгованість за тілом кредиту; 377,42 дол. США - заборгованість за відсотками; 5 292 грн. - пеня.
В задоволенні позову до ОСОБА_2 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» судовий збір у розмір 1580,60 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: С.В. Лівінський
Є.М. Суханова