Справа № 22-ц/824/4460/2020 Головуючий у судді 1-ї інстанції - Міланіч А.М.
Унікальний №939/2449/19 Доповідач - Гаращенко Д.Р.
21 лютого 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:
Головуючого судді Гаращенка Д.Р.
суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.
розглянувши в порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 24 грудня 2019 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У жовтні 2019 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 14 жовтня 2009 року у розмірі 120347,84 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 783,71 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 119 564,13 грн., а також судові витрати у розмірі 1921,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та відповідачем 14 жовтня 2009 року був укладений кредитний договір №б/н, відповідно якого відповідач отримала кредит у розмірі 1500 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі, надавши кредит.
Відповідачем умови кредитного договору не виконувалися в повному обсязі, внаслідок чого станом 01 вересня 2019 року утворилась заборгованість.
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 24 грудня 2018 року позов було задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 120347 грн. 84 коп.; стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» судовий збір в розмірі 1921 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення норм процесуального та матеріального права, просила рішення суду скасувати та в задоволенні позову до відмовити.
В обґрунтування апеляційних вимог, послалась на те, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Тарифів та Витяг з Умов вона розуміла та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПРИВАТБАНКу, а також те, що вказані документи на момент отримання нею кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
На думку позивача, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
При цьому зазначає, що вона відзив у справі не подавала так, як юридично не обізнана, а про дату слухання справи не була повідомлена і не могла заявити клопотання про застосування строків позовної давності до вимог банку, а тому просить застосувати строк позовної давності, остання дія з кредитною картонкою, а саме погашення кредитної заборгованості була здійснена 03 жовтня 2014 року, то наступний пільговий строк погашення був через 30 днів. Тому строк позовної давності для стягнення заборгованості та штрафних санкцій закінчився в листопаді 2017 року. За цей період часу банк не звернувся до суду з приводу стягнення заборгованості.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеній нормі процесуального закону враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі заяви, поданої відповідачкою 14 жовтня 2009 року, ПАТ КБ «Приватбанк» надав останній кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, з кінцевим терміном повернення кредитних коштів, що відповідає строку дії картки (а.- 8-15).
В анкеті-заяві міститься інформація про те, що ОСОБА_1 ознайомилася з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які були надані її для ознайомлення в письмовому вигляді, та погодилася з ними.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідач свої зобов'язання по договору не виконав належним чином, чим порушив умови договору та норми цивільного законодавства, зокрема ст. ст. 526, 1054 ЦК України. Відповідно до розрахунку загальна заборгованість по кредитному договору б/н від 14 жовтня 2009 року станом на 01 вересня 2019 року складає 120347 грн. 84 коп. Суд першої інстанції взяв до уваги та поклав в основу мотивування рішення розрахунок заборгованості, наданий позивачем і вважав його вірним, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача стягнув заборгованість у загальному розмірі 120 347 грн. 84 коп.
З такими висновками суду першої інстанції в повній мірі колегія суддів погодитися не може, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Колегія суддів вважає, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані позивачем Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПРИВАТБАНКу, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Роздруківка витягу із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено, також, у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Крім того, колегія суддів вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (14.10.2019 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (29.10.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися, як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПРИВАТБАНКу, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання, як другої сторони до запропонованого договору.
Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року.
У відповідності до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів, вважає висновки суду першої інстанції щодо отримання згоди відповідача на Умови надання банківських послуг шляхом особистого підписання заяви-анкети необґрунтованими та такими, що суперечать правовому висновку Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК) .
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо заявлених позовних вимог, не є підставою для звільнення від доказування у відповідності до вимог ст. 82 ЦПК України саме позивача.
За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що надані позивачем розрахунки заборгованості за договором б/н від 14.10.2019 року (а.с.5-7), на думку колегії суддів, не є належними та допустимими доказами наявності цивільно-правових відносин між сторонами у справі щодо нарахування відсотків, пені та штрафів, оскільки по суті є калькуляцією, якою позивач обґрунтовує розмір своїх вимог.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 вказує на неправомірне нарахування відсотків, пені та штрафів, не заперечивши факт отримання кредитних коштів.
За таких обставин, колегія суддів вважає встановленим факт отримання відповідачем кредитних коштів, тому дійшла висновку щодо наявності підстав для стягнення заборгованості по тілу кредиту у розмірі 783грн. коп.
Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення також є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
В даному випадку матеріали справи не містять доказів належного повідомлення відповідача про час, місце та день розгляду справи по суті.
Справу розглянуто судом першої інстанції за відсутності учасника справи відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду.
Враховуючи викладене колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на вимогах закону, рішення ухвалено із порушенням норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення суду першої інстанції обґрунтованими.
Згідно з частинами 1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Виходячи з положень ст.141 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 31 грн. 24 грн.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги частково.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 376, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позову .
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1 Д) заборгованість за тілом кредиту в розмірі 783 грн. (сімсот вісімдесят три) гривня 71 копійка.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1 Д) судовий збір в розмірі 31 (тридцять одна) гривня 24 копійки.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді Т.О. Невідома
А.А. Пікуль