11 лютого 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря - ОСОБА_4
прокурора - ОСОБА_5
обвинувачених - ОСОБА_6 , ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду кримінальне провадження стосовно,-
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз: вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2016 року за ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185, 71 КК України на 6 років позбавлення волі,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 185, ст. 395 КК України
та
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Києва, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, останній раз: вироком Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року за ч. 2 ст. 185 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185 та ч. 3 ст. 185 КК України за апеляційними скаргами прокурора Київської місцевої прокуратури № 9 ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 25 листопада 2019 року,-
Цим вироком, ОСОБА_6 визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ст. 395 КК України та йому призначено покарання за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки 6 (шість) місяців, а за ст. 395 КК України на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України частково приєднано ОСОБА_6 невідбуте покарання за вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2016 року, яким його засуджено за ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185, 71 КК України на 6 років позбавлення волі, та остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років.
Також цим вироком ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185 КК України, ч. 3 ст. 185 КК України та призначено йому покарання за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки 6 (шість) місяців, а за ч. 2 ст.185 КК України у виді арешту строком на 6 (шість) місяців.
На підставі ст.ст. 70, 72 КК України шляхом складання призначених покарань призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України частково приєднано ОСОБА_7 невідбуте покарання за вироком Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року, яким його засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі та остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки 6 (шість) місяців.
Згідно вироку, суд визнав доведеним що, обвинувачений ОСОБА_7 07 червня 2016 року, приблизно о 12 годині, знаходячись з ОСОБА_6 біля будинку № 14 на вул. П. Радченка в м. Києві, вступили між собою у злочинну змову з метою таємного викрадення чужого майна.
Реалізуючи свій злочинний умисел, діючи за попередньою змовою групою осіб, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 зайшли до під'їзду вказаного будинку, піднялися на 7-й поверх та біля квартири АДРЕСА_3 впевнившись, що за їх діями ніхто із сторонніх осіб не спостерігає, ОСОБА_6 , згідно відведеної йому ролі, викруткою відчинив замок вхідних дверей, коли ОСОБА_7 в цей час спостерігав за навколишньою обстановкою, після чого разом незаконно проникли до квартири ОСОБА_9 , звідки таємно викрали планшет «Самсунг», грошові кошти в сумі 3 500 грн., приставку «Соні» із дисками, ноутбук «НР» із зарядним пристроєм, жорсткий диск, подарунковий мисливський ніж та пляшку віскі, спричинивши потерпілому матеріальної шкоди на загальну суму 20 000 грн., та з місця вчинення кримінального правопорушення зникли розпорядившись викраденим на власний розсуд.
Крім того, 04 квітня 2018 року, приблизно о 14 годині, ОСОБА_7 перебуваючи на вул. В. Липківського, 34 в м. Києві помітив на узбіччі автомобіль «Хюндай Туксон» д.н.з. НОМЕР_1 , який був незамкнутий, та впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, повторно таємно викрав блок цигарок «Ротманс» загальною вартістю 245,43 грн. і з місця вчинення кримінального правопорушення зник, спричинивши потерпілому ОСОБА_10 матеріальну шкоду на зазначену суму, яку відшкодував шляхом повернення викраденого.
Також ОСОБА_6 , будучи засудженим вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 13 січня 2012 року за ч. 3 ст. 185 КК України на 5 років позбавлення волі та звільнившись умовно - достроково з місць позбавлення волі відповідно до ухвали Білоцерківського міського суду Київської області від 16 січня 2015 року на 1 рік 6 місяців 4 дні, був поставлений на профілактичний облік до Солом'янського УП в м. Києві за категорією осіб, які підпадають під дію Закону «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі.
Однак, перебуваючи на такому профілактичному обліку, ОСОБА_6 на шлях виправлення не став, необхідних висновків для себе не зробив, вів антигромадський спосіб життя у зв'язку з чим притягався до адміністративної відповідальності за порушення громадського порядку, а тому ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 29 квітня 2016 року за поданням начальника Солом'янського УП ГУНП в м. Києві йому було встановлено адміністративний нагляд терміном на 6 місяців із встановленням обмежень, які полягали у забороні виїжджати в особистих справах за межі м. Києва без дозволу ОВС, забороною відвідувати торгівельні заклади м. Києва де проводиться торгівля та розлив спиртними напоями, а також заборона залишати місце свого проживання у період часу з 23.00 год. до 06.00 год. наступного дня.
Разом з тим, 30 квітня 2016 року обвинувачений ОСОБА_6 , будучи ознайомлений із зазначеною вище ухвалою суду та цього ж дня попереджений про кримінальну відповідальність за порушення встановленого адміністративного нагляду, 23.07.2016р., 02.09.2016р., 05.09.2016р. та 09.09.2016р. самовільно без поважних причин та без повідомлення працівників поліції, які здійснювали за ним адміністративний нагляд, залишав своє місце проживання, чим порушував встановлені відносно нього правила адміністративного нагляду.
В апеляційній скарзі прокурор Київської місцевої прокуратури № 9 ОСОБА_8 не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, доведеність винуватості обвинувачених та правильність юридичної кваліфікації їх дій просить вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 25 листопада 2019 року в частині призначеного покарання скасувати та постановити новий вирок, яким засудити:
- ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 185 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі, за ст. 395 КК України на 6 місяців арешту та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49; ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_6 від покарання у виді арешту строком на 6 місяців, у зв'язку із закінченням строків давності. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України приєднати невідбуту частину покарання за вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2016 року, яким засуджено ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 України до 6 років позбавлення волі та остаточно призначити останньому покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років 6 місяців. Строк відбування покарання ОСОБА_6 рахувати з 27 вересня 2016 року. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_6 у строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення з 27 вересня 2016 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі;
- ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 185 КК України на 4 роки позбавлення волі, за ч. 2 ст. 185 КК України на 6 місяців арешту, на підставі ч. 1 ст. 70, п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України шляхом повного складання призначених покарань призначити покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України приєднати невідбуту частину покарання за вироком Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року, яким засуджено ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 185 КК України до 1 року 6 місяців позбавлення волі та остаточно призначити останньому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років. Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з 11 грудня 2018 року.
В решті вирок суду залишити без зміни.
Крім того, прокурор просить дослідити матеріали кримінального провадження, які характеризують обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
В обґрунтування своїх вимог вказує, що суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 недостатньо врахував тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, обставини їх вчинення та дані, що характеризують обвинувачених.
Так, вчинені обвинуваченим ОСОБА_6 кримінальні правопорушення віднесено до категорії тяжких злочинів та злочинів невеликої тяжкості, а вчинені обвинуваченим ОСОБА_7 кримінальні правопорушення, віднесено до категорії тяжких злочинів та злочинів середньої тяжкості.
При цьому, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 раніше неодноразово судимі, в тому числі за корисливі злочини, мають задовільний стан здоров'я, неодружені, офіційно не працювали, мають посередню характеристику, вину в інкримінованих злочинах визнали та щиро розкаялися, солідарно відшкодували завдану шкоду потерпілому ОСОБА_9 . Крім того, судом першої інстанції визнано обставину, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_7 - рецидив злочинів.
Враховуючи наведене, в тому числі тяжкість вчинених злочинів, їх систематичність, дані про особи обвинувачених, а також обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання, прокурор вважає, що судом першої інстанції призначено м'яке покарання, яке є недостатнім для виправлення та попередження нових злочинів.
Крім того, прокурор посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки судом першої інстанції не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Так, ОСОБА_6 09 вересня 2016 року вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 395 КК України, за яке передбачено покарання до 6 місяців арешту та за яке, на день ухвалення вироку суду минуло понад три роки. На переконання прокурора, ОСОБА_6 необхідно призначити покарання за ст. 395 КК України та звільнити останнього від відбування покарання, у зв'язку із закінченням строків давності на підставі саме п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України та ч. 5 ст. 74 КК України, а не від кримінальної відповідальності, як зазначив суд у вироку, посилаючись на п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України.
Також прокурор вказав на неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, яке виразилось у неправильному зарахуванні обвинуваченому ОСОБА_7 строку попереднього ув'язнення у строк покарання, згідно з вимогами ч. 5 ст. 72 КК України, в редакції, яка діяла з 24.12.2015 року до 20.06.2017 року, оскільки Закон України "Про внесення змін до ч.5 ст. 72 КК України, який набрав чинності 21.06.2017 року скасував правові підстави, встановлені попереднім Законом, для зарахування строку попереднього ув'язнення у строк відбування покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
В апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_6 ставиться питання про зарахування (перерахування) йому строку попереднього ув'язнення, згідно ч. 5 ст. 72 КК України, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, починаючи з 27 вересня 2016 року по день набрання вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 25 листопада 2019 року законної сили.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, якийчастково підтримав доводи поданої апеляційної скарги, проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 заперечував, пояснення обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора та просили задовольнити апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 , дослідивши за клопотанням прокурора матеріали провадження, які характеризують особи обвинувачених, перевіривши матеріали кримінального провадження та апеляційні доводи, провівши судові дебати та вислухавши останнє слово обвинувачених, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга ОСОБА_6 підлягає задоволенню з наступних підстав.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, за обставин, викладених у вироку, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, докази в якому, окрім показань обвинувачених та даних про їх особу, в силу вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, судом першої інстанції не досліджувались, оскільки ці обставини ніким не оспорювалися.
Порушень вимог закону при вирішенні судом першої інстанції питання щодо недоцільності дослідження доказів відносно тих обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких, відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України було визнано судом недоцільним, колегія суддів не вбачає, не посилаються на них і апелянти в апеляційних скаргах, а тому ці обставини, як і юридична кваліфікація вчинених ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ст. 395 КК України та ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України, колегією суддів не перевіряються.
Переглядаючи у відповідності з вимогами ч. 1 ст. 404 КПК України вирок суду першої інстанції в межах поданих апеляційних скарг, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги прокурора Київської місцевої прокуратури № 9 ОСОБА_8 про невідповідність призначеного обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 покарання тяжкості вчинених ними кримінальних правопорушень та особам обвинувачених через м'якість, безпідставними.
Так, відповідно до вимог ч. 2 ст. 65, ч. 2 ст. 50 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Всупереч доводам апеляційної скарги прокурора, суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 повністю дотримався вищевказаних норм кримінального закону.
Так, призначаючи покарання обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 суд першої інстанції врахував ступінь і характер суспільної небезпеки вчинених ними кримінальних правопорушень, дані про особу кожного з них, з яких вбачається, що обвинувачені раніше неодноразово судимі, мають постійне місце реєстрації і проживання, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебувають, характеризуються посередньо, обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував їх щире каяття та повне відшкодування шкоди потерпілому, а обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_7 суд першої інстанції визнав рецидив злочину.
На переконання колегії суддів, всі обставини, на які посилається прокурор в своїй апеляційній скарзі, судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 враховані в повному обсязі, а тому доводи апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особам обвинувачених внаслідок м'якості і призначення кожному з обвинувачених покарання на 6 місяців більше ніж призначив суд першої інстанції є необгрунтованими і не заслуговують на увагу.
Отже, з урахуванням вищезазначених фактів і даних про особу обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , зважаючи на конкретні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність призначення обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 покарання за вчиненні ними кримінальні правопорушення у виді позбавлення волі на ті строки, які визначив суд в оскаржуваному вироку, в тому числі при призначенні їм остаточного покарання на підставі ч.1, ч.4 ст. 70, 72 КК України, оскільки саме таке покарання буде необхідним й достатнім для їх виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Щодо доводів апеляційної скарги прокурора про скасування вироку з підстав неправильного застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 закону України про кримінальну відповідальність, оскільки суду першої інстанції слід було звільнити останнього від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності на підставі саме п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України та ч. 5 ст. 74 КК України, а не від кримінальної відповідальності, як зазначив суд у вироку, посилаючись на п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України, колегія суддів відмічає наступне.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло два роки у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.
Відповідно до вимог ч.5 ст. 74 КК України особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 вчинив злочин, передбачений ст. 395 КК України, за який передбачене покарання у виді арешту на строк до шести місяців і який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості, а тому він є особою на яку поширюються положення, передбачені п.1 ч.1 ст. 49 КК України.
Розглянувши дане кримінальне провадження в порядку визначеному статтею 349 КПК України, суд першої інстанції під час його розгляду, до видалення в нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення, не вирішив питання про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням на час розгляду справи строків давності, а звільнив його від кримінальної відповідальності вироком суду, що на переконання колегії суддів не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке б мало наслідком скасування вироку та ухвалення апеляційним судом нового вироку, яким прокурор у своїй апеляційній скарзі просить призначити ОСОБА_6 за ст. 395 КК України покарання у виді 6 місяців арешту та звільнити останнього від призначеного покарання на підставі п. 2 ч.1 ст. 49, ч.5 ст. 74 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
Що стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 про зарахування йому згідно з вимогами ч. 5 ст. 72 КК України у строк покарання строку його попереднього ув'язнення з 27 вересня 2016 року по день набрання вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 25 листопада 2019 року законної сили, тобто по день ухвалення рішення апеляційним судом, то вони є слушними та такими, що підлягають задоволенню.
Так, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону № 838-VIII «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» від 26 листопада 2015 року, зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 злочин, передбачений ч. 3 ст. 185 КК України вчинили 07.06.2016 року, при цьому ОСОБА_6 в рамках цього кримінального провадження перебуває під вартою з 27.09.2016 року, а ОСОБА_11 , який був затриманий на виконання вироку Київського апеляційного суду від 06.11.2018 року та поміщений до ДУ "Київський слідчий ізлоятор" і на підставі ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 18.12.2018 року був тимчасово залишений у Державній установі "Київський слідчий ізолятор" на час розгляду даного кримінального провадження, а тому, в даному випадку застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII від 26 листопада 2015 року про зарахування обвинуваченим строку попереднього ув'язнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
За наведеним, доводи апеляційної скарги прокурора щодо неправильного зарахування обвинуваченому ОСОБА_7 згідно з вимогами ч. 5 ст. 72 КК України строку попереднього ув'язнення у строк покарання, є також безпідставними, оскільки неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, з підстав з яких вказує прокурор, колегією суддів під час апеляційного перегляду не встановлено.
Відповідно до ч. 2 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов'язаний прийняти таке рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне застосувати до обвинуваченого ОСОБА_6 та в порядку ст. 404 КПК України до обвинуваченого ОСОБА_7 положення ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону № 838-VІІІ від 26 листопада 2015 року) та зарахувати ОСОБА_6 у строк покарання строк його попереднього ув'язнення з 27 вересня 2016 рокупо 11 лютого 2020 рокувключно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, а ОСОБА_7 зарахувати у строк покарання строк його попереднього ув'язнення з 11 грудня 2018 рокупо 11 лютого 2020 рокувключно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, у зв'язку з чим, вирок суду підлягає зміні в цій частині.
В решті вирок суду першої інстанції слід залишити без зміни.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокурора Київської місцевої прокуратури № 9 ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - задовольнити.
Вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 25 листопада 2019 року стосовно ОСОБА_6 та в порядку ч. 2 ст. 404 КПК України стосовно ОСОБА_7 - змінити.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону від 26.11.2015 року) зарахувати у строк покарання строк попереднього ув'язнення: ОСОБА_6 з 27 вересня 2016 року по 11 лютого 2020 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі та ОСОБА_7 з 11 грудня 2018 року по 11 лютого 2020 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
В решті вирок суду залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженими, які тримаються під вартою, - в той самий строк з дня вручення їм копії ухвали.
Судді: __________________ ____________________ __________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3