Номер провадження 2/754/2527/20
Справа №754/14840/19
Іменем України
05 лютого 2020 року м. Київ
Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Клочко І.В.
за участю
секретаря судового засідання Шевчук М.В.
позивача ОСОБА_1
представника відповідача Танащук О.М.
розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Деснянського районний відділ державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, третя особа П'ятнадцята Київська державна нотаріальна контора, про зняття арешту з майна, -
ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, третя особа П'ятнадцята Київська державна нотаріальна контора, про зняття арешту з майна - 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 , який накладений 15.01.2003р. постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Деснянського району м. Києва №АА651855, реєстраційний номер обтяження 1359184 шляхом виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна.
15.01.2003 року державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві в ході виконання виконавчого листа №2-2674 виданого 12.07.2001 р. Ватутінським районним судом м. Києва про стягнення солідарно із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ДКП «Житлоремфонд» боргу у розмірі 2829,81 грн. була винесена постанова про накладення арешту на 1/3 частину квартири.
Відповідно до копії свідоцтва про смерть, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 - помер. 25.07.2019 р. позивач, як спадкоємець померлого, звернувся до приватного нотаріуса КМНО Лештакової І.Є. (спадкова справа № 12/2019) для отримання спадщини за законом, однак нотаріус відмовив в оформленні документів на 1/3 частини квартири, у зв'язку з наявним арештом, накладеним П'ятнадцятою київською державною нотаріальною конторою на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони відчуження винесеної 15.01.2003р. державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Деснянського району м. Києва.
Згідно відповіді Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 10.10.2019р., неможливо зняти арешт з 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 та вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна не має можливості, оскільки відсутня інформація щодо постанови, якою накладено арешт на 1/3 частину квартири.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 28.05.1998 року, яке видане відділом приватизації державного житлового фонду Ватутінської районної Ради, квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної, спільної (сумісної або часткової) власності гр. ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних долях.
Враховуючи викладене та той факт що заборгованість перед ДКП «Житлоремфонд» погашена, позивач вважає, що потреба у накладенні арешту на 1/3 частину квартири відпала, тому просить суд скасувати арешт з майна - 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 , який накладений 15.01.2003 р. постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Деснянського району м. Києва №АА651855, реєстраційний номер обтяження 1359184 шляхом виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна
В судовому засіданні позивач підтримав позов за викладеними в ньому обставинами та просив задовольнити.
Представни відповідача позовні вимоги визнала та не заперечувала проти задоволення позовних вимог.
Суд дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, приходить до наступного.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ч. 4 ст. 41 Конституції України).
Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. (ст. 319 ЦК України)
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 28.05.1998 року, яке видане відділом приватизації державного житлового фонду Ватутінської районної Ради, квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних долях.
Відповідно до даних з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, міститься запис про арешт нерухомого майна, реєстраційний номер 1359184, зареєстрованого 06 жовтня 2004 року реєстратором: П'ятнадцята Київська державна нотаріальна контора, підстави обтяження: постанова, АА 651855, від 15 січня 2003 року, ВДВС, заборона №164, об'єкт обтяження: 1/3 частина квартири АДРЕСА_1 , власники: гр. ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних долях.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 3, 4 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 76, ч. ч. 1, 2 ст. 77, ст. 79, 80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В матеріалах справи є лист Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві який вказано, що зняти арешт з 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 та вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна не має можливості, оскільки відсутня інформація щодо постанови, якою накладено арешт на 1/3 частину квартири. Позивач неодноразово звертався до відповідача щодо скасування даної постанови в матеріалах справи наявні докази.
В матеріалах справи відсутні докази того, що виконавче провадження, в рамках якого державним виконавцем було винесено постанови АА № 651855 від 15 січня 2003 року, та не надано доказів на підставі якого документа було накладено обтяження на нерухоме майно.
Відповідач позовні вимоги визнав в повному обсязі.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно із ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї ж статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим, зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження», державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Згідно із ч. 1-4 ст. 57 зазначеного Закону, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постановипро арештмайна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно із ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено статтею 60 ЗУ «Про виконавче провадження», згідно якого, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду. Зазначені у цій статті постанови можуть бути оскаржені сторонами в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Частини 3,4 ст.60 ЗУ «Про виконавче провадження» встановлюють випадки зняття арешту з майна боржника за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби або за постановою державного виконавця.
Публічно-правовими є спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби - суб'єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов'язані з визнанням права власності на арештоване майно.
Таким чином, за змістом наведених положень Закону, в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
За змістом ст. 60 Закону, до суду з позовом про зняття арешту з майна може звернутись не сторона виконавчого провадження, а інша особа, яка є власником, чи претендує на таке майно.
У пункті 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз'яснено, що у справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов'язані з арештом і вилученням майна та визначенням вартості й оцінки цього майна, суд перевіряє відповідність цих дій положенням ст.ст.57, 58 ЗУ «Про виконавче провадження».
Відповідно до положень ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» і роз'яснень, викладених у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року № 4 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» (з наступними змінами), особа, яка вважає, що майно на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. При цьому, вимоги інших осіб, щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.
Таким чином, арешт майна, який не пов'язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України.
Звертаючись до суду із позовом, позивач ставить перед судом вимоги про зняття арешту із майна, що належить йому на праві власності, оскільки накладення арешту на майно порушує його права, як власника, захист якого передбачено ст. 319, 321, 391 ЦК України.
Позивачем надано до позовної заяви належні та допустимі докази, підтвердження факту перебування на примусовому виконанні рішення суду (чи іншого органу), вжитті державним виконавцем дії, пов'язанні з описом та арештом майна боржника.
Відповідно до ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог про те, що наявність арешту майна порушує його право власності на це майно, ґрунтуються на вимогах ст. 321 ЦК України, підтверджено належними доказами, а тому позов є обґрунтований та доведений, та те що відповідач визнав позов, в зв'язку з чим він підлягає задоволенню.
Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ст.2 ЦПК України)
Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. ( ст. 89 ЦПК України)
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, третя особа П'ятнадцята Київська державна нотаріальна контора, про зняття арешту з майна, є обґрунтований та таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати компенсуються в порядку встановленому кабінетом Міністрів України.
На підставі викладеного та керуючись, ст. ст. 16, 321, 328, 317, 319Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-82, 89, 206, 263-265, 274-279, 354 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Деснянського районний відділ державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, третя особа П'ятнадцята Київська державна нотаріальна контора, про зняття арешту з майна - задовольнити повністю.
Скасувати арешт (вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна) з 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , який накладений 15 січня 2003 року постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Деснянського району м. Києва АА№651855, реєстраційний номер обтяження 1359184.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_2 .
Відповідач - Деснянський районний відділ державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, код ЄДРПОУ - 34972294, місцезнаходження - м. Київ, вул. Бальзака, 64.
Суддя