Справа № 461/7678/19
03.03.2020 року місто Львів
Галицький районний суд міста Львова у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові кримінальне провадження про обвинувачення
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, громадянина України, раніше судимого, останній раз вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 05.09.2019 року за ч.2 ст.185 КК України до покарання у виді двох років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з призначенням іспитового строку тривалістю один рік, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК України,
встановив:
ОСОБА_4 04.09.2019 року близько 17 години 55 хвилин, перебуваючи у приміщенні магазину «Рукавичка» ТзОВ «Львівхолод» на вул. Чайковського, 31 у м. Львові, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, таємно шляхом вільного доступу, викрав шоколад марки «Мілка» (зі шматочками печива Орео) 300 грам, в кількості 3 шт., вартістю 76 гривень 24 копійки (без ПДВ) за 1 шт., та шоколад марки «Мілка» (арахіс-карамель) 276 грам, у кількості 4 шт., вартістю 78 гривень 33 копійки (без ПДВ) за 1 штуку, а всього майна на загальну суму 542 гривні 04 копійки (без ПДВ), після чого не сплативши за вищевказаний товар, покинув приміщення магазину, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим заподіяв ТзОВ «Львівхолод» матеріальну шкоду на загальну суму 542 гривні 04 копійки.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину в інкримінованому йому злочині визнав повністю. Дав покази, які в повній мірі відповідають фабулі обвинувачення та вищенаведеним встановленим судом обставинам. Зазначив, що в обвинувальному акті вірно відображені його дії, які полягали в тому, що він перебуваючи у приміщенні магазину «Рукавичка» ТзОВ «Львівхолод» викрав шоколадні вироби. Пояснив, що дійсно події відбувалися у період часу, у спосіб, які зазначені в обвинувальному акті. Вказав, що мотиви і мета вчинення злочину, також перелік викрадених предметів відповідають дійсності. У вчиненому розкаюється.
Зважаючи на повне визнання обвинуваченим ОСОБА_4 своєї вини, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, оскільки цього не заперечили учасники судового розгляду і такі ніким не оспорюються. При цьому, суд з'ясував в обвинуваченого, а також інших учасників судового провадження, чи правильно вони розуміють зміст фактичних обставин справи, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позицій, а також роз'яснив сторонам кримінального провадження, що вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини даної справи у апеляційному порядку.
Даючи оцінку показанням ОСОБА_4 , суд визнає їх правдивими і достовірними, оскільки вони послідовні, об'єктивно і повно відображають обстановку і обставини вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень, підстав для самообмови судом не встановлено.
Оцінюючі зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_4 своїми умисними діями вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинену повторно, тобто злочин, передбачений ч.2 ст.185 КК України.
Під час судового розгляду судом детально проаналізовано поведінку обвинуваченого ОСОБА_4 після вчинення злочину, наслідки суспільно-небезпечних діянь останнього, особу обвинуваченого, його спосіб життя, історію порушень, ймовірність вчинення ним нових злочинів, зважено на всі обставини кримінального провадження в їх сукупності, також враховано досудову доповідь персоналу органу пробації, згідно якої, існує дуже високий ризик вчинення обвинуваченим повторного кримінального правопорушення та дуже високий ризик небезпеки обвинуваченого для суспільства на даний момент, а виправлення обвинуваченого без позбавлення волі або обмеження волі становитиме дуже високу небезпеку для суспільства.
Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд бере до уваги характер та тяжкість вчиненого ним злочину, мотив вчинення злочину, спрямований на заволодіння чужим майном, форму вини, спосіб вчинення злочину, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, відношення обвинуваченого до вчиненого,те що заподіяна потерпілому шкода не відшкодована, а тому факт щирого каяття не знайшов свого підтвердження в матеріалах кримінального провадження. Також суд враховує фактичні обставини справи, тяжкість заподіяних злочином наслідків, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, на обліку в лікаря психіатра та нарколога не перебуває.
Відповідно до статей 66,67 КК України, пом'якшуючих та обтяжуючих покарання ОСОБА_4 обставин судом не встановлено.
Відповідно до статей 50, 65 КК України, метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України, завдань закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.
При призначенні покарання обвинуваченому, суд керується поняттям судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання, що відповідає положенням статті 65 КК України та п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання».
Враховуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого неможливе без ізоляції від суспільства, а тому приходить до переконання, що необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого буде покарання у виді арешту, адже така міра покарання сприятиме досягненню справедливого балансу між правами та свободами обвинуваченого та інтересами держави і суспільства, а також буде необхідною та достатньою для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень. На переконання суду, таке покарання для засудженого відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
Таким чином, суд вважає, що обвинуваченому ОСОБА_4 слід призначити покарання у виді арешту в межах санкції статті за якою кваліфіковано його дії.
Крім цього, встановлено, що вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 05.09.2019 року ОСОБА_4 засуджено за ч.2 ст.185 КК України до покарання у виді двох років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням з призначенням іспитового строку тривалістю один рік.
Даний злочин вчинено обвинуваченим до постановлення вищенаведеного вироку Шевченківського районного суду м. Львова від 05.09.2019 року та набрання ним законної сили.
Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 року №7, коли особа, щодо якої було застосоване звільнення від покарання, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.
Таким чином, вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 05.09.2019 року відносно ОСОБА_4 слід виконувати самостійно.
Запобіжний захід обвинуваченому по даній справі не обирався.
Питання речових доказів по справі слід вирішити у відповідності до положень ст.100 КПК України.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд, -
ухвалив:
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК України та призначити йому покарання у виді 6 (шести) місяців арешту.
Початок строку відбуття покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту фактичного звернення даного вироку до виконання.
Вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 05.09.2019 року відносно ОСОБА_4 виконувати самостійно.
Речовий доказ по справі: DVD-R диск - залишити при матеріалах кримінального провадження.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку, з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним.
З інших підстав вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд міста Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Головуючий суддя ОСОБА_1