Єдиний унікальний номер №440/413/16-ц
Провадження № 2/943/36/2020
17 лютого 2020 року
Буський районний суд Львівської області
в складі:головуючого-судді Журибіда Б. М.
при секретарі Гута О.С.
за участі представника позивача Яцини Ю.Б.
відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Буську в приміщенні суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулося до ОСОБА_1 з позовом про стягнення заборгованості за кредитом, покликаючись на те, що відповідач не виконує належним чином зобов'язання згідно договору № б/н від 11.07.2013 року, за умовами якого відповідач отримав від позивача кредит у розмірі 12000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. АТ КБ "Приватбанк" свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач, станом на 29.02.2016 року має заборгованість - 23713,84 грн.. Просить суд стягнути суму заборгованості та суму сплаченого, при подачі позовної заяви, судового збору.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Показав що користувач зобов'язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком. Клієнт несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, до моменту письмової заяви про блокування коштів на картрахунку і за всі операції, які не супроводжуються авторизацією, до моменту постановки картки до стоп-листа платіжної системи. Просить позов задоволити повністю, справу слухати без застосування звукозапису.
Відповідач проти позову заперечив, покликається на те, що дана кредитна заборгованість виникла внаслідок списання коштів з його особового рахунку у результаті шахрайських дії третіх осіб. Повідомив своєчасно банк про несанкціоноване списання грошових коштів з його рахунку, звернувся до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з картковим рахунком. Просить відмовити у задоволенні позову, як безпідставного, справу просить слухати без застосування звукозапису.
Суд, вислухавши сторін, дослідивши матеріали даної цивільної справи, матеріали досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за № 12015140170000196 від 16.04.2015 року, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови таких договорів розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Судом встановлено, що 11.07.2013 року відповідач ОСОБА_1 заповнив та підписав анкету-заявку про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Банку, згідно з якою відповідач вияв бажання отримати кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Згідно договору відповідач отримав кредит у розмірі 12000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
ОСОБА_1 погодився, що заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку складають між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується його підписом у заяві.
За змістом пункту 2.1.1.2.1 Умов для надання послуг банк видає клієнту картку, її вид визначений у пам'ятці клієнта/довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якого клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладення договору є дата отримання картки, зазначена в заяві. Договір укладається терміном на п'ять років.
Підписанням договору є прямою та безумовною згодою клієнта відносно прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком (п. 2.1.1.2.4.).
Позивач виконав свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг в повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту, тобто, відповідач отримав кредит у сумі 12000 грн.
В свою чергу, позивач стверджує, що відповідач не належним чином виконував свої обов'язки, відтак згідно долученого розрахунку заборгованості за договором № б/н від 11.07.2013 року станом на 29.02.2016 року відповідач ОСОБА_1 заборгував банку 23713,84 грн., з яких: 11406,97 грн. - заборгованість за наданим кредитом; нараховані відсотки - 10701,45 грн., а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. (фіксована частина) та 1105,42 грн. (процентна складова).
Відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Частиною першою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Крім того, суд звертає увагу, що на умовах та правилах надання банківських послуг, довідці про умови кредитування відсутні підписи відповідача.
Таким чином матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці умови та правила надання банківських послуг та довідку про умови кредитування розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про відкриття рахунку.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила надання банківських послуг та довідку про умови кредитування, їх не можна вважати складовою частиною кредитного договору.
Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Тому в цій частині позовні вимоги позивача до задоволення не підлягають.
При цьому, судом встановлено, що 08.04.2015 року з рахунку відповідача зафіксовано зняття кредитних коштів, сума яких в подальшому фактично стала підставою для здійснення відповідних нарахувань за кредитним договором та причиною заборгованості за таким.
Так, 16.04.2015 року відповідач звернувся до Буського ВП Кам'янка- Бузького ВП ГУНП у Львівській області з заявою про зняття третіми особами з його кредитної картки «Приватбанку» № НОМЕР_1 коштів в сумі 12015,29 грн.
16.04.2015 року відомості за заявою ОСОБА_1 слідчим Буського ВП внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015140170000196, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч.1 КК України.
Як вбачається з матеріалів досудового розслідування, з картки відповідача кошти були виведені двома операціями: перша на суму 11115 грн. через інтернеттермінал 804707 (мерчант Альфабанку) та друга на суму 456,75 грн. через інтернетсервіс «Партмоне» (згідно квитанції отриманої на даному сайті на поповнення рахунку телефону № НОМЕР_2 )
Як стверджує відповідач, 16.04.2015 року він довідавсь про зняття кредитних коштів, і цього ж дня повідомив банк про несанкціоноване списання грошових коштів з рахунку.
На даний час триває вказане досудове розслідування по факту шахрайства.
Отже втрата електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.
Крім того, згідно правової позиції Верховного Суду України в справі N 6-71цс15, де визначено, що відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення "Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року N 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Однак, при цьому суд враховує, що Положення "Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням", яке затверджено постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року N 223, втратило чинність 12 листопада 2014 року, і до даних правовідносин не застосовується (Постанова Верховного Суду від 10 липня 2019 року, справа № 522/22780/15-ц).
Відповідно до ст. 12 ЦПК України одним із принципів цивільного судочинства є змагальність сторін та згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із ч. 2 ст. 77 ЦПК України передбачено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Доказів про те, що сторони були позбавлені можливості заявляти клопотання та користуватися іншими процесуальними правами, передбаченими ЦПК України, судом не встановлено.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Таким чином, диспозитивність цивільного судочинства унеможливлює витребування доказів за ініціативою суду.
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Відтак, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог банку шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми фактично отриманих кредитних коштів у розмірі 11406,97 грн., що є заборгованістю за простроченим тілом кредиту.
Окрім того, у відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір у сумі 1378 грн., що підтверджено платіжним дорученням, яке міститься у матеріалах справи. Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 10, 12, 19, 43, 49, 76-80, 81, 82, 89, 206, 223, 247, 259, 260, 263, 264, 265, 268, 273, 274, 354 ЦПК України, ст.ст. 11, 15, 16, 207, 509, 526, 527, 530, 549, 551, 625, 626, 627, 628, 629, 633, 634, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд, -
позов задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , жителя с. Кути Буського району Львівської області на користь Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість згідно договору № б/н від 11.07.2013 року, в сумі 11406 (одинадцять тисяч чотириста шість) гривень 97 копійок та 689,00 гривень судового збору.
Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, в цей же строк з дня його отримання, через Буський районний суд Львівської області.
Суддя: Б. М. Журибіда
Повний текст рішення виготовлено 27.02.2020 року