Справа №345/3800/19
Провадження № 2/345/51/2020
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н Ия
21.02.2020 року м.Калуш
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області
в складі: головуючого - судді Миговича О.М.
секретаря - Бабійчук Л.В.
з участю: позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідачів - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Калуші справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору довічного утримання від 07.09.2018 року та визнання недійсним договору дарування від 24.12.2004 року, суд -
ОСОБА_1 звернувся до суду із вищенаведеним позовом. Свої вимоги мотивує тим, що з відповідачкою ОСОБА_4 він перебуває у зареєстрованому шлюбі, який зареєстрували 30.11.1985 року. З відповідачкою ОСОБА_4 вони проживають в будинку АДРЕСА_1 .
Даний будинок відповідачка ОСОБА_4 передала у власність відповідачці ОСОБА_5 згідно договором довічного утримання (догляду).
Оспорюваний ним договір вважає таким, що порушує його право спільної власності на вищевказане будинковолодіння, яке виникає після його реєстрації в установленому порядку, адже будинковолодіння належить на праві спільної власності подружжя з відповідачкою ОСОБА_4 . В даному будинковолодінні вони з дружиною ОСОБА_4 проживають з 1985 року. За цей час він суттєво покращив будинковолодіння: побудував стайню, літню кухню, шопу, огорожу, ворота. Крім того з ОСОБА_4 він утримував будинковолодіння з надвірними спорудами, а до самого будинку добудував сходи, встановив опалення, водопостачання та каналізацію.
На момент укладення спірного договору будинок в експлуатацію зданий не був і в реєстрі права власності на нерухоме майно відповідач ОСОБА_4 не зазначається як одноособовий власник спірного будинковолодіння.
Однак у реєстрі на сторінці 4 у розділі «Відомості про право власності» вказаний власник Ѕ частини будинковолодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_6 , дана особа позивачу невідома.
До укладення спірного договору спірне незавершене будівництво з ОСОБА_4 належало їм як подружжю, а після його реєстрації виникло право їхньої спільної власності на нього.
27.11.2019 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог. Зазначив, що відповідачка ОСОБА_5 подала до суду відповідь на його позов, до якої додала копію договору дарування житлового будинку, що укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 24.12.2009 року.
Вищевказаний договір вважає таким, що порушує його право спільної власності на вищевказане будинковолодіння, яке виникає після його реєстрації в установленому законом порядку, адже в даному будинковолодінні вони з дружиною проживають з 1985 року. Тобто надвірні та господарські споруди ОСОБА_7 не будувала, а тому, не будучи власником господарських споруд, не мала права їх дарувати, адже дані споруди побудовані позивачем.
Вважає оспорювані договори такими, що порушують його право на частку у спільній власності, тому з даним позовом звернувся до суду.
У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просять позов задоволити з наведених в позові підстав та заяві про збільшення позовних вимог.
Представник відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_8 - ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що відомості про те, що будинок не зданий в експлуатацію не відповідають дійсності. Будинок побудований в 70-х роках і 24.12.2004 року ОСОБА_7 подарований ОСОБА_4 , а тому він не міг бути спільною власністю подружжя, як стверджує позивач. Перед оформленням договору дарування в ОКП «Івано-Франківське ОБТІ», 21.12.2004 року виготовлено технічний паспорт на будинок, де містяться відомості, на той час вже були в будинковолодінні стайня, літня кухня, шопа, огорожа та ворота, а тому відомості, що позивач це все побудував перебуваючи в шлюбі з ОСОБА_4 не відповідають дійсності. Так як будинок хоча і набутий ОСОБА_4 перебуваючи в шлюбі з позивачем, однак набутий на підставі договору дарування, отже є її особистою приватною власністю і вона мала права на його відчуження згідно договору довічного утримання. Договір довічного утримання заключений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , її рідною сестрою, з тих причин, що остання хворіє та потребує сторонньої допомоги, яку вона їй надає. Вважає, позов безпідставним, надуманим і таким, що не підлягає до задоволення, а тому просить у задоволенні позову відмовити.
Свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що позивача вона знає більше 20-ти років. Він разом зі своєю дружиною ОСОБА_4 проживали по АДРЕСА_1 . Вона часто заходила до них у гості. ОСОБА_1 покращував умови проживання, побудував літню кухню, погріб. Ким працював позивач їй невідомо.
Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що позивач являється його двоюрідним братом. Після одруження ОСОБА_1 перейшов проживати до своєї дружини в АДРЕСА_1 . Хто був власником домоволодіння йому невідомо. За час спільного проживання він побудував літню кухню, погріб, в хаті робив ремонт. За чиї кошти велось будівництво йому невідомо.
Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що позивач являється її рідним братом. Її брат проживав із своєю дружиною ОСОБА_4 в АДРЕСА_1 . Проживаючи, він добудував літню кухню, погріб. Хата і стайня була. Будівельні матеріали на будівництво він привозив сам.
Свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що позивач являється її сусідом по земельній ділянці по АДРЕСА_1 . Позивача вона знає біля 25-ти років. З позивачем бачилась часто. Він запрошував її чоловіка допомагати йому будувати літню кухню. Літню кухню і погріб будував при житті ОСОБА_7 .
Суд, вислухавши позивача, представника позивача, представника відповідачів, свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 30.11.1985 року зареєстрували шлюб, що стверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу - (а.с.18).
Згідно договору дарування житлового будинку від 24.12.2004 року ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_4 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Даний будинок з господарськими будівлями та спорудами належав ОСОБА_7 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину виданого 01.04.1974 року Калуською державною нотаріальною конторою по реєстру №910 - (а.с.31).
07.09.2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір довічного утримання (догляду). Згідно даного договору відчужувач ОСОБА_4 передає у власність, а набувач ОСОБА_5 приймає належний відчужувачу житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 - (а.с.46).
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Статті 69,70 СК України передбачають можливість поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя в рівних частках. Дружина, чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України, ч. 1 ст. 60 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно ч. 1 ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно роз'яснень, викладених у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
За правилами ч. 3 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя (постанова Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року N 6-2333цс15).
Судом встановлено, що спірний будинок побудований в 70-х роках і 24.12.2004 року ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_4 , а тому він не міг бути спільною власністю подружжя, як стверджує позивач. Перед оформленням договору дарування в ОКП «Івано-Франківське ОБТІ», 21.12.2004 року виготовлено технічний паспорт на будинок, де містяться відомості, про те, що на той час вже були в будинковолодінні стайня, літня кухня, шопа, огорожа та ворота.
Так, як вищевказаний будинок хоча і набутий ОСОБА_4 перебуваючи в шлюбі із ОСОБА_1 , однак він набутий на підставі договору дарування, а тому є її особистою приватною власністю і вона мала права на його відчуження згідно договору довічного утримання.
Таким чином, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки він набутий ОСОБА_4 в порядку дарування.
Що стосується позовної вимоги про визнання недійсним договору довічного утримання (догляду), то суд приходить до переконання, що оскільки в судовому засіданні встановлено, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , не є спільної власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , а є особистою власністю ОСОБА_4 , тому суд не вбачає підстав для задоволення даної позовної вимоги, оскільки позивачка у відповідності до ст.319 ч.2 ЦК України, як власник майна має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 263 - 265 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору довічного утримання від 07.09.2018 року та визнання недійсним договору дарування від 24.12.2004 року - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Головуючий: