ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.02.2020Справа № 910/13472/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,
за участю секретаря судового засідання: Вегера А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства «Ушицький комбінат будівельних
матеріалів»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг»
про тлумачення пункту Договору,
Представники сторін:
від позивача: Бондар Р.В. за ордером серії ЧК № 122059 від 05.12.2019;
від відповідача: Шагін О.В. за ордером серії КВ № 365861 від 21.10.2019.
Приватне акціонерне товариство «Ушицький комбінат будівельних матеріалів» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» (далі - відповідач) про тлумачення пункту 6.7. Договору фінансового лізингу № 692-FL від 20.03.2013 у редакції пункту 3 Додаткової угоди № 5 від 26.10.2016 в частині визначення параметру обчислення суми курсової різниці (винагорода лізингодавця або періодичний лізинговий платіж).
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на необхідність тлумачення положень п. 6.7 Договору фінансового лізингу № 692-FL від 20.02.2013 у редакції пункту 3 додаткової угоди № 5 від 26.10.2016 до Договору фінансового лізингу № 692-FL від 20.02.2013 у зв'язку з їх неповнотою та недостатньою зрозумілістю у частині визначення параметру обчислення суми курсової різниці. Так, за доводами позивача, суму курсової різниці слід обчислювати виходячи із суми винагороди лізингодавця, оскільки саме такий обов'язок лізингоодержувача встановлений у п. 6.7 договору у редакції п. 3 додаткової угоди № 5 від 26.10.2016 до нього, враховуючи, що у п. 6.4. договору надано визначення терміну "винагорода лізингодавця", а не із суми періодичного лізингового платежу, визначення якого також надано у п. 6.4. договору і склад якого входить як вартість предмета лізингу, так і винагорода лізингодавця. При цьому, за твердженням позивача, відповідач звертаючись до господарського суду Житомирської області (справа № 906/773/19) з позовом до Приватного акціонерного товариства "Ушицький комбінат будівельних матеріалів" про стягнення 2 217 792, 72 грн. здійснює розрахунок курсової різниці шляхом підсумування нарахування за майно (відшкодування вартості предмета лізингу) та нарахування винагороди (винагорода лізингодавця).
Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.10.2019 відкрито провадження у справі № 910/13472/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.11.2019 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.11.2020 підготовче засідання відкладено на 17.12.2019 року.
19.11.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позов, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що умови спірного правочину є зрозумілими, а тому відсутні будь-які невизначеності у його тлумаченні та перешкоди у його виконанні.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.12.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.01.2020 року.
У судовому засіданні 21.01.2020 року оголошено перерву до 04.02.2020 року.
У судовому засіданні 04.02.2020 року оголошено перерву до 19.02.2020 року.
Представник позивача у судовому засіданні 19.02.2020 року заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 19.02.2020 року проти задоволення позову заперечив.
У судовому засіданні 19.02.2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
20 лютого 2013 року між відповідачем (Лізингодавець) та позивачем (Лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу № 692-FL (далі - Договір), згідно з пунктом 1.1 якого Лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язується набути у власність Лізингодавця і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно, наведене в специфікації (додаток 1 до договору), а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Відповідно до пункту 1.7 Договору загальна вартість предмета лізингу на момент укладення договору зазначається в специфікації (додаток 1 до Договору).
Згідно з пунктом 1 Специфікації вартість самохідного госеничного бульдозера, 2012 року виробництва, становить 3 845 280, 00 грн.
Пунктом 6.2 Договору визначено, що лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу, а також чергових лізингових платежів, кожен з яких включає: суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу; винагороду Лізингодавця у зв'язку з передачею у лізинг предмету лізингу.
Згідно з пунктом 6.3 Договору складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в графіку згідно з додатком 2 до договору, який є його невід'ємною частиною.
У пункті 6.4 Договору визначено склад лізингових платежів:
- перший лізинговий платіж складається із: комісійної винагороди Лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору фінансового лізингу; авансу вартості предмета лізингу, що відшкодовує частину вартості предмета лізингу;
- періодичні лізингові платежі складаються із: першого періодичного лізингового платежу: винагорода Лізингодавця, яка розраховується з дати оплати предмета лізингу лізингодавцем за договором купівлі-продажу до дати платежу місяця, в якому відбулася передача предмета лізингу Лізингоодержувачу; другого і всіх наступних періодичних лізингових платежів: відшкодування вартості предмета лізингу; винагорода лізингодавця.
LIBOR - фіксована індикативна ставка, яка нараховується як середньоарифметичне значення індивідуальних процентних ставок пропозиції ресурсів банків-членів Британської Банківської Асоціації (ВВА LIBOR Contributor Panel Banks). Фіксується на 11.00 (одинадцяту годину рівно) за Лондонським часом для певних валют та строків кредитування. При реалізації цього договору ставка визначається на відповідну дату за даними системи РЕЙТЕРС.
Відповідно до пункту 6.5 Договору змінна частина винагороди кожного періодичного лізингового платежу, яка зазначена в графіку, змінюється пропорційно зміні ставки ЛІБОР (LIBOR) на період 1 місяць для долара США на перший робочий день місяця періодичного лізингового платежу по відношенню до ставки LIBOR, зазначеної в додатку 2 до договору.
У пункті 6.6 Договору визначено, що кожний періодичний лізинговий платіж Лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати не пізніше дати вказаної в Додатку 2 до Договору. Вказана в цьому пункті дата є датою нарахування кожного чергового лізингового платежу для цілей податкового обліку.
Згідно з пунктом 6.7 Договору у зв'язку із залученням Лізингодавцем кредитних коштів у доларах CШA для придбання предмету лізингу Лізингоодержувач зобов'язаний коригувати винагороду на суму курсової різниці та витрат, що виникли за відповідним поточним лізинговим платежем. Сума курсової різниці визначається за формулою:
Скр = (Флп / К1) * К2 Флп. де
Скр - сума курсової різниці, грн;
Флп - лізинговий платіж згідно з графіком (додаток 2 до договору) у місяці, за який нараховується курсова різниця;
К1 - курс гривні до долара США, встановлений Національним банком України на день здійснення платежу у зв'язку з придбанням предмету лізингу, який зазначається в акті приймання-передачі;
К2 - курс платежу, курс гривні до долара США, встановленого Національним банком України на дату виставлення рахунку сплати періодичного лізингового платежу, згідно п. 6.6. Договору, та збільшеного на 1,5%.
Якщо різниця між курсом продажу долара США на українському міжбанківському валютному ринку на дату виставлення рахунку та курсом гривні до долара США, встановленого Національним банком України на дату виставлення рахунку сплати періодичного лізингового платежу перевищує 1,5%, то, для цілей здійснення розрахунків за зазначеною вище формулою, у якості К2 застосовується курс продажу долара США міжбанківського валютного ринку згідно даних інформаційно-дилінгової системи Ukrdealing на момент закриття торгів на дату, що передує даті виставлення рахунку.
Пунктом 6.10 Договору визначено, що розрахунки за договором здійснюються на базі місяця, що складається з 30 днів, та року, що складається з 360 днів.
Згідно з пунктом 6.13 Договору усі платежі за договором Лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати в національний валюті України (гривні) відповідно до договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця, зазначений у цьому договорі або повідомленні лізингодавця.
Відповідно до пункту 6.16 Договору всі суми, одержані лізингодавцем від Лізингоодержувача або третьої особи за Лізингоодержувача, будуть зараховувати в такому порядку: погашення неустойки (пеня, штраф); сплата прострочених платежів за договором; погашення прострочених лізингових платежів (починаючи з суми найдавнішої несплати); сплата поточних лізингових платежів. Лізингодавець має право змінювати порядок погашення заборгованості, якщо останній вважає це за необхідне.
У пункті 6.21. Договору визначено, що усі платіжні та інші зобов'язання за договором фінансового лізингу повинні здійснюватися Лізингоодержувачем без права будь-якого заліку чи зустрічної вимоги, вільно та незалежно від будь-якого права утримання (особливо щодо сумнівних гарантійних рекламацій чи інших" позовів щодо предмета лізингу), якщо інше письмово не погоджено між сторонами.
Наявність спірних сум або відмова від платежу не повинні спричиняти затримку здійснення платежів за договором (пункт 6.22 Договору).
Згідно з пунктом 6.23 Договору в період строку дії договору розмір лізингової плати може збільшуватись (індексуватись) в залежності від: зміни законодавства, яке впливає на лізингову діяльність Лізингодавця; зміни, у зв'язку з рішеннями органів державної влади та місцевого самоврядування України. Національного банку України, банків та страхових компаній, страхових тарифів, а також збільшення податків, зборів та інших обов'язкових платежів, пов'язаних з конвертацією гривні в іноземну валюту тощо.
У разі зміни розмірів лізингових платежів лізингодавець та Лізингоодержувач складають додаткову угоду до договору, якщо інше не передбачено умовами договору. У разі відмови Лізингоодержувача від підписання такої додаткової угоди, Лізингоодержувач зобов'язаний повернути Лізингодавцю предмет лізингу протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання від Лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів. При цьому, раніше сплачені лізингові платежі, включаючи авансовий платіж та інші платежі, поверненню Лізингоодержувачу не підлягають (пункт 6.24 договору).
Відповідно до пункту 12.1 Договору по закінченню строку лізингу та після здійснення всіх платежів за договором Лізингодавець та Лізингоодержувач підпишуть акт про передачу права власності згідно з формою, яку надасть Лізингодавець, який буде документом, що підтверджує передачу права власності на предмет лізингу від Лізингодавця до Лізингоодержувача та який буде невід'ємною частиною цього договору. Передача права власності повинна відбуватися без будь-якої гарантії з боку Лізингодавця по відношенню до предмету лізингу.
Згідно з пунктом 1 акту приймання-передачі від 19.03.2013 до Договору фінансового лізингу від 20.02.2013 № 692-FL вартість самохідного госеничного бульдозеру, 2012 року виробництва, який передано Лізингодавцем Лізингоодержувачу становить 3 845 280, 00 грн. При цьому, фактичний курс валюти 1 долар CШA дорівнює 7,9930 грн.
В подальшому, сторони укладали ряд додаткових угод, якими вносили зміни до Договору.
Додатковою угодою № 5 від 26.10.2016 сторони домовились внести зміни в Додаток № 2 до Договору та викласти його в редакції згідно з Додатком № 1 до цієї Додаткової угоди.
Крім того, згідно з п. 2 Додаткової угоди № 5 від 26.10.2016 до Договору Лізингоодержувач визнає, що на дату укладання даної Додаткової угоди має прострочену заборгованість за Договором в розмірі 879 243, 04 грн., яку зобов'язується сплатити в строки згідно з графіком наведеним у Додатку № 2 до цієї Додаткової угоди.
Пунктом 3 Додаткової угоди № 5 від 26.10.2016 сторони домовились змінити пункт 6.7. Договору та викласти його в наступній редакції:
« 6.7. У зв'язку із залученням Лізингодавцем кредитних коштів у доларах США для придбання Предмету лізингу Лізингоодержувач зобов'язаний коригувати винагороду на суму курсової різниці та витрат, що виникли за відповідним поточним лізинговим платежем. Сума курсової різниці визначається за формулою:
Скр=(Флп/К1)*К2-Флп,
де
Скр - сума курсової різниці, грн.;
Флп - лізинговий платіж згідно Графіку (Додаток 2 до Договору) у місяці, за який розраховується курсова різниця;
К1 - курс гривні до долара США, встановлений Національним банком України на дату здійснення платежу у зв'язку з придбанням Предмету лізингу, який зазначається в Акті приймання-передачі;
К2 - курс платежу, курс гривні до долара США, розмір якого становить 1 дол. США = 26, 84 грн.
Згідно з пунктом 3 Додаткової угоди № 7 від 20.09.2018 до Договору лізингоодержувач визнає, що на дату укладення даної Додаткової угоди має прострочену заборгованість у розмірі 447 610, 42 грн., яку зобов'язується сплатити в строки згідно з графіком наведеним у додатку 2 до цієї Додаткової угоди.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Житомирської області від 30.07.2019 відкрито провадження у справі № 906/773/19 за позовом ТОВ «OTП Лізинг" до ПрАТ "Ушицький комбінат будівельних матеріалів" про стягнення 649 418, 50 грн., з яких: 576 344, 53 грн. боргу, 56 992, 79 грн. пені, 5 948, 98 грн., 10 132, 20 грн.
Із розрахунку суми позовних вимог за договором фінансового лізингу від 20.02.2013 № 692-FL, що є додатком до позову у справі № 906/773/19, вбачається, що ТОВ "ОТП Лізинг" заявлено до стягнення з ПрАТ "Ушицький комбінат будівельних матеріалів" заборгованість по сплаті лізингових платежів, до якої входить в тому числі курсова різниця у розмірі 450 029, 95 грн.
За доводами позивача, спір у справі виник у зв'язку із неоднаковим визначення сторонами параметру обчислення суми курсової різниці. Зокрема, позивач вважає, що суму курсової різниці слід було обчислювати виходячи із суми винагороди лізингодавця, оскільки саме такий обов'язок Лізингоодержувача встановлений у пункті 6.7 Договору у редакції пункту 3 Додаткової угоди № 5 від 26.10.2016 до нього, а не із суми періодичного лізингового платежу, до складу якого входить як вартість предмета лізингу, так і винагорода Лізингодавця.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.
В силу приписів частин 1, 2 статті 213 Цивільного кодексу України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.
Правила тлумачення змісту правочину визначено частиною 3 цієї норми, яка передбачає, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
За змістом частини 4 статті 213 Цивільного кодексу України, якщо за правилами, встановленими частиною 3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Таким чином, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частини у способи, передбачені статтею 213 Цивільного кодексу України, тобто тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень. Тлумачення не може створювати нових умов, тільки роз'яснювати вже існуючі умови договору.
Тобто, у розумінні наведених приписів, на вимогу однієї або двох сторін договору суд може постановити рішення про тлумачення змісту цього договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов'язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов.
Верховний Суд у постанові від 14.02.2018 у справі № 925/106/17 зазначив, що з огляду на те, що метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов'язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину.
При цьому, у постанові від 16.04.2019 у справі № 916/1171/18 Верховний Суд висловив правову позицію, згідно з якою підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змоги з'ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тлумачення не може створювати, а лише роз'яснює наявні умови угоди.
Також, Верховний Суд у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.
Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.
Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.
Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.
З огляду на викладене, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 Цивільного кодексу України, тобто, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.
При розгляді спору суд може ухвалити рішення про тлумачення змісту правочину лише на вимогу однієї або обох сторін правочину чи їх правонаступників в порядку позовного провадження (п. 3 постанови Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").
Судом встановлено, що на підставі Акту приймання-передачі від 19.03.2013, що є невід'ємною частиною договору фінансового лізингу № 692-FL, відповідачем було передано, а позивачем прийнято в платне володіння та користування самохідний госеничний бульдозер загальною вартістю 3 845 280, 00 грн.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Як встановлено судом, в укладеному між сторонами договорі та додаткових угодах до нього сторони погодили сплату лізингових платежів, що складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу, а також чергових лізингових платежів, кожен з яких включає: суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу; винагороду лізингодавця у зв'язку з передачею у лізинг предмету лізингу (п. 6.2. Договору).
Пунктом 6.7. Договору сторони встановили, що у зв'язку із залученням Лізингодавцем кредитних коштів у доларах США для придбання Предмету лізингу Лізингоодержувач зобов'язаний коригувати винагороду, на суму курсової різниці та витрат, що виникли за відповідним поточним лізинговим платежем.
Сума курсової різниці визначається за формулою:
Скр = (Флп / К1) * К2 Флп, де:
Скр - сума курсової різниці, грн;
Флп - лізинговий платіж згідно з графіком (додаток 2 до договору) у місяці, за який нараховується курсова різниця;
К1 - курс гривні до долара США, встановлений Національним банком України на день здійснення платежу у зв'язку з придбанням предмету лізингу, який зазначається в акті приймання-передачі;
К2 - курс платежу, курс гривні до долара США, встановленого Національним Банком України (надалі - НБУ) на дату виставлення рахунку сплати періодичного лізингового платежу, згідно п. 6.6. Договору, та збільшеного на 1,5% (одну цілу п'ять десятих процента).
Якщо різниця між курсом продажу долара США на українському міжбанківському валютному ринку на дату виставлення рахунку та курсом гривні до долара США, встановленого Національним банком України (надалі - «НБУ») на дату виставлення рахунку сплати періодичного лізингового платежу перевищує 1,5 %, то, для цілей здійснення розрахунків за зазначеною вище формулою, у якості К2 застосовується курс продажу долара США міжбанківського валютного ринку згідно даних інформаційно-дилінгової системи Ukrdealing (http://www.udinforrn.com) на момент закриття торгів на дату, що передує даті виставлення рахунку.
Тобто, за умовами договору відповідач зобов'язався сплачувати лізингові платежі згідно Графіку лізингових платежів (Додаток 2 до договору), не пізніше дати зазначеної у даному Графіку, з урахуванням коригування розміру винагороди на зміну курсу гривні до долару США, передбаченого в пункті 6.7. Договору.
З матеріалів справи вбачається, що додатковою угодою № 5 від 26 жовтня 2016 року в пункт 6.7 Договору сторонами було внесено зміни, зокрема, в частині значення К2 - курс платежу, курс гривні до долара США, розмір якого становить 1 дол. США = 26,84 гривень.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, додаткової угоди № 7 від 20.09.2018, позивач визнав, що на дату укладення цієї додаткової угоди має прострочену заборгованість у розмірі 447 610, 42 грн., яку зобов'язується сплатити в строки згідно з графіком наведеним у додатку 2 до цієї додаткової угоди.
Таким чином, сторонами погоджений та підтверджений частковим виконанням позивачем за період дії договору порядок розрахунку коригування винагороди на суму курсової різниці, а саме порядок розрахунку курсової різниці, зазначений у п. 6.7. договору, зокрема, за вищевказаною формулою, у якій Флп - це лізинговий платіж в цілому, який відповідно до п. 6.4.3.1. складається з відшкодування предмета лізингу та винагороди лізингодавця.
Проаналізувавши зміст Договору та додаткових угод до нього, з огляду на обставини, на які позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з вимогою про тлумачення положень договору на стадії його виконання, в той час як тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для тлумачення пункту 6.7. Договору в порядку приписів статті 213 Цивільного кодексу України та у спосіб, вказаний позивачем.
При цьому, судом також враховано, що у провадженні господарського суду Житомирської області перебувала справа № 906/773/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» до Приватного акціонерного товариства «Ушицький комбінат будівельних матеріалів» про стягнення 649 418, 50 грн., із яких: 576 344, 53 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів, 56 992,79 грн. пені, 5 948, 98 грн. 3% річних, 10 132, 20 грн. інфляційних втрат. Підставою позовних вимог визначено неналежне виконання умов договору фінансового лізингу № 692-FL від 20.02.2013 в частині своєчасної сплати лізингових платежів.
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень (http://reestr.court.gov.ua/Review/85777453), рішенням господарського суду Житомирської області від 13.11.2019 у справі № 906/773/19, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2020, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» задоволено частково: стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Ушицький комбінат будівельних матеріалів» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» - 576 344, 53 грн. - основного боргу, 56 972, 42 грн. пені, 5 919, 77 грн. 3% річних, 9 588, 55 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Зі змісту означеного судового рішення у вказаній справі вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" було нараховано та заявлено до стягнення суму основного боргу з урахуванням суми курсової різниці, яка нарахована як на вартість предмета лізингу, так і на винагороду лізингоодержувача.
При цьому, у рішенні від 13.11.2019 у справі № 906/773/19 господарський суд Житомирської області зазначив, що «заперечення відповідача в частині нарахування курсової різниці спростовуються п.п.6.7, 6.2 договору, в яких передбачено, що за формулою до обрахунку береться лізинговий платіж (Флп), який, в свою чергу, складається з вартості предмета лізингу (п.6.2.1 договору) та винагороди лізингоодержувача (п.6.2.2 Договору). Таким чином, курсова різниця нараховується як на вартість предмета лізингу, так і на винагороду лізингоодержувача. Тому, суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 576 344, 53 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню».
Таким чином, фактично мають місце заперечення позивача з приводу обставин застосування відповідачем певних умов договору, а саме п. 6.7 договору № 692-FL від 20.02.2013, в редакції додаткової угоди № 5 від 26.10.2016, оцінка яких надається судом у межах справи про стягнення заборгованості з відповідних платежів.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що в доводах позивача в даній справі не зазначається про невизначеність та незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту пункту договору, які могли б бути усунуто шляхом його тлумачення в судовому порядку, а фактично мають місце посилання на обставини застосування відповідачем п. 6.7 Договору № 692-FL від 20.02.2013, в редакції додаткової угоди № 5 від 26.10.2016, оцінка яких надається судом у межах справи про стягнення заборгованості.
За таких обставин, суд вважає заявлені Приватним акціонерним товариством «Ушицький комбінат будівельних матеріалів» позовні вимоги необґрунтованими, у зв'язку з чим відмовляє у їх задоволенні.
Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покласти на позивача.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 126, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Відмовити у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Ушицький комбінат будівельних матеріалів» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» про тлумачення пункту 6.7. Договору фінансового лізингу № 692-FL від 20.03.2013 у редакції пункту 3 Додаткової угоди № 5 від 26.10.2016 в частині визначення параметру обчислення суми курсової різниці (винагорода лізингодавця або періодичний лізинговий платіж).
2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
4. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 02.03.2020 року.
Суддя В.С. Ломака