Справа № 909/1240/19 (909/158/20)
про відмову у видачі судового наказу
03.03.2020 м. Івано-Франківськ
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Михайлишина В. В., розглянувши у порядку наказного провадження заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська теплоенергетична компанія" за вх. № 3413/20 від 26.02.2020 про видачу судового наказу,
до Господарського суду Івано-Франківської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Станіславська теплоенергетична компанія" із заявою про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з ОСОБА_1 5 934, 21 гривень заборгованості за договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води від 15.06.2015 № 109238. Заяву подано у межах справи № 909/1240/19, з посиланням на приписи пункту 8 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
Дослідивши подану заяву, проаналізувавши приписи чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу, з огляду на таке.
Так, у провадженні Господарського суду Івано-Франківської області перебуває справа № 909/1240/19 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська теплоенергетична компанія", розгляд справи здійснюється відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Станіславська теплоенергетична компанія" звернулося до суду в межах справи № 909/1240/19 із заявою про видачу судового наказу, тобто в порядку наказного провадження.
В силу приписів частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник, визначено статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства.
Так, відповідно до частини 1 вказаної статті спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Частина 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначає, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Відповідно до частини 6 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Проаналізувавши норми Господарського процесуального кодексу України та Кодексу України з процедур банкрутства, суд дійшов висновку, що процесуальним законодавством не передбачено розгляд заяв в порядку наказного провадження в межах справи про банкрутство. Отже, за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права Товариство з обмеженою відповідальністю "Станіславська теплоенергетична компанія" може звернутися до суду в межах справи про банкрутство в порядку позовного провадження.
Однак, поряд із цим, суд вказує на таке.
В даному випадку боржником є фізична особа.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
Як уже зазначалось вище, у частині 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.
Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 1); справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України (пункт 8); справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець (пункт 16).
З огляду на положення частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу, для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину; наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом.
При цьому статтею 55 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Суд встановив, що ОСОБА_1 не є суб'єктом господарювання (фізичною особою-підприємцем); відносини не є такими, що виникли у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності; відсутня норма, яка б передбачала вирішення такого спору господарським судом.
Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи-підприємці (ч. 3 ст. 147 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо наявні обставини, зазначені у частині першій статті 175 цього Кодексу (п. 4 ч. 1 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3 - 6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою (ч. 2 ст. 153 Господарського процесуального кодексу України).
За таких обставин, суд відмовляє у видачі судового наказу на підставі пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому суд роз'яснює Товариству з обмеженою відповідальністю "Станіславська теплоенергетична компанія", що розгляд поданої заяви (в тому числі в порядку позовного провадження) віднесений до компетенції судів загальної юрисдикції.
Керуючись статтями 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 150, 152, 175, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Станіславська теплоенергетична компанія" у видачі судового наказу за вимогою про стягнення з ОСОБА_1 5 934, 21 гривень заборгованості за договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води від 15.06.2015 № 109238.
2. Роз'яснити Товариству з обмеженою відповідальністю "Станіславська теплоенергетична компанія", що дана заява підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
3. Ухвала набирає законної сили 03.03.2020 та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в строки та порядку, визначені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя В. В. Михайлишин