29 грудня 2008 року колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:
Головуючого - судді Британчука В.В., суддів - Верховець Т.М., Дембовського С.Г.,
з участю прокурора - Карпука Ю.О., представника потерпілого - адвоката ОСОБА_1, засудженого - ОСОБА_2,
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальну справу за апеляційними скаргами представника потерпілого - адвоката ОСОБА_1, засудженого ОСОБА_2 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 13 серпня 2008 року.
Цим вироком засуджено ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Кізел, Пермської області, Російської Федерації, громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, згідно зі ст. 89 КК не судимого, за ч. 1 ст. 286 КК на один рік шість місяців обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік.
Згідно зі ст. ст. 75, 76 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на один рік із зобов'язанням повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи, не виїжджати за межі України на постійне
Справа № 11а-1890
Вирок постановлено під головуванням Чауса М.О.
Категорія: ч. 1 ст. 286 КК
Доповідач в апеляційній інстанції: Британчук В.В.
місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, періодично з'являтися в ці органи для реєстрації.
Вироком ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він 25 вересня 2007 року, близько 17 год., керуючи технічно справним автомобілем марки «ВАЗ -21093», д. н. НОМЕР_1, й, рухаючись по реверсивній смузі проїзної частини проспекту Возз'єднання в м. Києві в напрямку від мосту ім. академіка Є.Патона в бік Ленінградської площі зі швидкістю близько 60 км/год. допустив порушення вимог п. п. 10.1, 12.1, 11.4 Правил дорожнього руху, а саме: перед початком руху не переконався, що це буде безпечним для інших учасників руху, не врахував дорожню обстановку та не вибрав безпечну швидкість, в результаті чого виїхав на смугу зустрічного руху, де передньою лівою частиною автомобіля вчинив зіткнення з передньою лівою частиною автомобіля марки «ЗАЗ-968», д. н. НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_3, який в результаті дорожньо-транспортної пригоди отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження.
В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_2 просить вирок скасувати та звільнити його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК, а справу закрити відповідно до ст. 8 КПК, посилаючись на те, що він вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, повністю відшкодував заподіяну потерпілому шкоду, про що свідчить розписка у справі, потерпілий пробачив його за скривдження, підтвердивши це відсутністю до нього претензій. Отже, на думку апелянта, є всі підстави для звільнення його від кримінальної відповідальності та закриття справи.
Апеляційні вимоги представника потерпілого ОСОБА_1 аналогічні доводам, викладеним у апеляційній скарзі засудженого ОСОБА_2 Крім того, апелянт вказує на істотні порушення кримінально-процесуального закону, які на його думку, є підставою для скасування вироку, а саме: що розгляд справи проводився без участі потерпілого і це позбавило суд можливості встановити обставини відшкодування йому матеріальної та моральної шкоди, а також підтвердити факт примирення підсудного з потерпілим.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг і просив залишити вирок без зміни, представника потерпілого і засудженого, які підтримали апеляційні скарги, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово засудженого, вивчивши справу, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів уважає їх такими, що підлягають задоволенню, з таких підстав.
Зі справи убачається, що ОСОБА_2 вперше (попередня судимість у нього погашена) вчинив злочин невеликої тяжкості (ч. 1 ст. 286 КК), обставини якого з'ясовані в справі всебічно і встановлені повно, й примирився з потерпілим ОСОБА_3 та відшкодував завдані йому злочином збитки, що підтверджується заявами потерпілого і ОСОБА_2 на адресу місцевого суду (а. с. 85, 86) ще на досудовому слідстві.
Обидва, також, у зв'язку з примиренням просили на підставі ст. 46 КК і ст. 8 КПК закрити справу щодо ОСОБА_2
Отже, в справі були усі законні підстави для її закриття.
Між тим, судом першої інстанції з невідомих причин цього не було зроблено ні у стадії попереднього розгляду, ні у стадії судового розгляду, хоча, відповідно до вимог ст. ст. 8, ч. 1 ст. 248, ч. 1 ст. 282 КПК закриття справи у даному випадку було обов'язком а не правом суду, що випливає зі змісту ч. 2 ст. 8 КПК («за наявності підстав, зазначених у статті 46 КК, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи»).
Таким чином, слід визнати, що апеляційні доводи засудженого і представника потерпілого є обґрунтованими.
Зазначене свідчить, що судом першої інстанції при постановленні вироку були істотно порушені вимоги кримінально-процесуального закону і не застосовано кримінальний закон, який підлягав застосуванню.
А тому, на підставі ст. ст. 370, 371 КПК і, відповідно до вимог ст. 376 КПК, обвинувальний вирок щодо ОСОБА_2 підлягає скасуванню з закриттям справи.
Керуючись ст. ст. 365, 366, 376 КПК, колегія суддів,
Апеляційні скарги представника потерпілого - адвоката ОСОБА_1 і засудженого ОСОБА_2 задовольнити.
Обвинувальний вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 13 серпня 2008 року щодо ОСОБА_2 скасувати, звільнити його, на підставі ст. 46 КК, від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням з потерпілим і кримінальну справу щодо нього закрити.