Номер провадження 2/754/2901/20
Справа №754/16160/19
Іменем України
17 лютого 2020 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого - судді - Галась І.А.,
при секретарі - Гергель В.А.
за участі: позивача - ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача - ОСОБА_3
представника відповідача - Висіцької І. В.
3-тя особа - ОСОБА_5
розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , 3-тя особа - ОСОБА_5 про стягнення аліментів,
Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів. До участі в справі в якості третьої особи позивачем залучено ОСОБА_5 .
Позовні вимоги обґрунтовано наступним.
З 1991 по 1999 року вона перебувала у шлюбі із Відповідачем. Від шлюбу мають двох доньок ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
02.12.1999 року шлюб з Відповідачем було розірвано. Позивач зазначає, що фактичні шлюбні відносини продовжувались до 2012 року. Відповідач сплачував аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 по рішенню Дніпровського районного суду м. Києва, після досягнення ОСОБА_5 18-річного віку сплата аліментів припинилась.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що з 01.09.2018 року ОСОБА_5 навчається на денному відділені економічного факультету КНТЕУ на платній основі, строк закінчення навчання - 29.06.2022 року. Позивач вказує, що вона працює, але у зв'язку з тим, що оплата складає 72950 грн., разом з нею проживає старша дочка із власною малолітньою дитиною, вона має тяжке матеріальне становище, і у зв'язку з тим, що Відповідач зобов'язаний утримувати свою дитину до досягнення нею 23 років, вважає за необхідне стягнути з нього аліменти до закінчення донькою навчання. Вказала, що оплату першого семестру другого року навчання вона здійснила самостійно, загальна сума сплачених коштів 24365 грн. ОСОБА_5 навчається на стаціонарній формі навчання, немає ніякого джерела доходів, знаходиться на її утримані, тому потребує матеріальної допомоги. Вказала, що відповідач не є інвалідом, знаходиться у працездатному віці, працює ФОП, вважає, що відповідач зобов'язаний та має можливість утримувати свою повнолітню доньку ОСОБА_5 , яка продовжує навчання.
Посилаючись на викладені обставини справи, Позивач просить суд:
-стягнути з ОСОБА_3 24365 грн.;
-щомісячно стягувати із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання ОСОБА_5 , як повнолітньої дитини, що продовжує навчання, у розмірі, що забезпечить оплату навчання КНТЕУ із усіх видів його заробітку, починаючи стягнення з 16.01.2019 року і до закінчення навчання до 29.06.2022 року;
-надати судовий наказ на негайне стягнення аліментів за один місяць.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно до ч. 1ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин.
Згідно з правилами ч. 6 ст. 19 ЦПК України зазначена справа є малозначною, як справа незначної складності, враховуючи, що ціна позову в цій справі не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому відповідно до вимог ст. 274 ЦПК України справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 08 листопада 2019 року прийнято до розгляду справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , 3-тя особа - ОСОБА_5 про стягнення аліментів. Визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судове засідання. (а.с.19).
Відповідач скористався своїм процесуальним право та в порядку статті 178 Цивільного процесуального кодексу України представник відповідача - адвокат Висіцька Ірина Володимирівна подала Відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що Відповідач вважає позовну заяву незаконною та необґрунтованою, її вимог не визнає, з огляду на що просить відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі. Свої твердження Відповідач обґрунтовує наступним. Обов'язок батьків утримувати свої повнолітніх дітей до досягнення ними 23-х років, які продовжують навчання, за умови, коли батьки можуть надавати таку матеріальну допомогу. Зазначено, що ОСОБА_3 - підприємець, має невеличкий власний бізнес, який останнім часом приносить невеликий прибуток, в місяць Відповідач отримує 2800 грн. Окрім того, Відповідач отримує пенсію по інвалідності в розмірі 1564 грн./міс. Вказані кошти Відповідач в повному обсязі витрачає на власне лікування, утримання свого малолітнього сина та матері-пенсіонерки, а також частково сплату комунальних платежів за будинок своїх батьків, де Відповідач проживає зі своєю дружиною та сином.
Зазначено, що Відповідач має хронічну хворобу опорно-рухового апарату, а саме посттравматичний деформуючий артроз лівого кульшового суглобу ІІІ-ІV ступеня з больовим синдромом та порушенням функцій, у зв'язку з чим в 2017 році встановлено ІІІ групу інвалідності, пожиттєво. Окрім того, в 2017 році Відповідач переніс гострий інфаркт міокарда і з 19.08.2017 року по 06.09.2017 року перебував на стаціонарному лікуванні, яке не лише погіршило здоров'я Відповідача, а й на певний час суттєво погіршило його матеріальне становище, на лікування було витрачено 20 000 грн. Після хвороби постійно спостерігається у лікаря-кардіолога , кожні пів року проходить контрольне обстеження та курс лікування, витрати становлять близько 6000 грн. Крім того, з 28.05.2019 року по 04.06.2019 року Відповідач перебував на стаціонарному лікуванні, після проведеного лікування рекомендовано приймати на постійній основі ліки, витрати на місяць складають 2205,70 грн.
Також, обґрунтовуючи заперечення проти позовних вимог, зазначено, що Відповідач за рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 24.03.2015 року сплачує ОСОБА_7 аліменти на утримання сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі ј частини з усіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 06.03.2015 року і до досягнення повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 . А також на утримані перебуває старенька хвора мати - ОСОБА_9 , 1937 року народження, яка є пенсіонеркою, проживає разом з нею та бере витрати на частковому оплату комунальних платежів. Наголошують, що ОСОБА_3 всі свої надходження витрачає в повному обсязі на зазначені потреби, з огляду на що немає змога надавати грошову допомогу своїй повнолітній доньці ОСОБА_5 . Крім того, звертає увагу суду, на те, що Позивач та їх спільні діти та онук проживають в трьохкімнатній квартирі, що належить Відповідачу на праві особистої приватної власності. Твердження Позивача про те, що шлюбні відносини з Відповідачем фактично продовжувались до 2012 року, не відповідають дійсності, адже з лютого 2011 року ОСОБА_3 проживає однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_7 , факт чого встановлено рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 20.10.2015 року.
Стосовно тверджень Позивача про здійснення самостійно оплати за перший рік навчання та першого семестру другого року навчання на суму 24365 грн., зазначили, що твердження не відповідають дійсності, адже за рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22.06.2015 року ОСОБА_3 сплачував аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_5 у розмірі 1/6 частини від всіх видів його заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку з 28.01.2015 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 (включно), таким чином, сплачені за навчання 31.08.2018 року та 27.12.2018 оку кошти, були сплачені в період виплати ОСОБА_3 аліментів на утримання ОСОБА_5 .
Враховуючи вищевикладене, представник відповідача просить суд: відмовити у повному обсязі у задоволені позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , 3-тя особа - ОСОБА_5 про стягнення аліментів.
Позивач, представник позивача в судових засіданнях позов підтримали в повному обсязі, просили його задовольнити посилаючись на обставини справи викладені в позовній заяві. Представник позивача зазначила, що сума 24365 грн. це заборгованість Відповідача зі сплати аліментів, стосовно стягнення аліментів на навчання, повідомила, що вважає за необхідне стягнути з Відповідача на користь Позивача, аліменти на утримання дочки, що продовжує навчання у розмірі 3000 грн., щомісячно.
Відповідач, представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, заперечували проти стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, посилаючись на доводи викладені у Відзиві на позовну заяву.
Третя особа позовні вимоги підтримала, просила задовольнити в повному обсязі.
Суд, заслухавши вступне слово сторін, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, з урахуванням заперечень та поданих стороною відповідача доказів, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов таких висновків.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.
Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.
Як встановлено судом та не заперечувалось сторонами у справі, батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є мати - ОСОБА_1 , батько - ОСОБА_3 .
01 серпня 2018 року Київський національний торговельно-економічний університет в особі проректора Шаповал Світлани Леонідівни та ОСОБА_1 уклали попередній договір №2001здб-2018, за умовами якого сторони зобов'язались за умови зарахування ОСОБА_5 , упродовж одного тижня після наказу про зарахування укласти Договір про навчання - освітній рівень: Бакалавр; спеціальність: Економіка; форма навчання: Денна (а.с.4-5).
31 серпня 2018 року Київський національний торговельно-економічний університет в особі проректора Шаповал Світлани Леонідівни та ОСОБА_1 уклали Договір про навчання (підготовку) №1593 д/6к-2018, за умовами якого Виконавець взяв на себе зобов'язання за рахунок коштів Замовника здійснити надання освітньої послуги ОСОБА_5 , а саме: за першим (бакалаврським) рівнем; факультет: Економіки, менеджменту та психології; спеціальність: Економіка; форма навчання: Денна, починаючи з 1 курсу. Термін навчання 3 роки 10 місяців (а.с.6-9).
Отже, ОСОБА_5 є студенткою Київського національного торговельно-економічного університету, форма навчання: денна.
Загальна вартість освітньої послуги становить 72950,00 грн. (п.4.2. Договору про навчання (підготовку) №1593 д/6к-2018).
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.198 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку допомогу надавати.
Відповідно до ч.1 ст.198 Сімейного кодексу України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, визначених у ст.183 цього Кодексу.
Частиною першою та другою ст.199 Сімейного кодексу України передбачено, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку із цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.
Відповідно ч.3 ст.199 ЦПК України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Відповідно до ст. 200 СК України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
За змістом ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_3 є інвалідом ІІІ групи (загальне захворювання по опорно-рухового апарату), довічно.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 24 березня 2015 року, зокрема, стягнуто із ОСОБА_3 , працюючого ОПД, аліменти на користь ОСОБА_7 , на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , розмірі ј частини з усіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 06.03.2015 року і до повноліття дитини.
Відповідач, ОСОБА_3 є фізичною особою-підприємцем (надання в оренду власного чи орендованого нерухомого майна).
За змістом ст.199 СК України обов'язок утримувати повнолітнього доньку (сина), яка (який) продовжує навчання, покладено на обох батьків.
Відповідно до положень ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо
Судом встановлено, що на утриманні позивача перебуває повнолітня донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка навчається в Вищому навчальному закладі «Київський національний торговельно-економічний університет» відділення денної не державної форми навчання.
З урахуванням всіх обставин встановлених в судовому засіданні, щодо матеріального становища сторін, наявності інших дітей, дослідивши можливості надання матеріальної допомоги батьком, матір'ю на утримання повнолітньої доньки, яка навчається, суд, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Повнолітня дочка сторін продовжує навчання, у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги, проживає з матір'ю, знаходиться на утриманні останньої, відповідач є дієздатним, має змогу працювати суд вважає, що відповідач, спроможний сплачувати аліменти на повнолітню доньку, яка продовжує навчання.
Визначаючи розмір аліментів, суд бере до уваги той факт, що відповідач має на утриманні неповнолітнього сина та сплачує аліменти на його утримання, має ІІІ групу інвалідності.
Обов'язок утримувати повнолітню дитину, яка продовжує навчання, є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, причому обов'язком особистим, індивідуальним. Батьки мають всебічно сприяти розвитку дитини, яка хоча й досягла повноліття, однак продовжує навчання з метою здобуття спеціальності, що забезпечить їй можливість у подальшому працевлаштуватися та мати власний незалежний від батьків дохід. Забезпечення умов для такого розвитку та навчання пов'язане з належним наданням матеріальної допомоги, що має бути достатньою та не ставити повнолітнього у становище вибору між можливістю подальшої освіти і здобуття спеціальності та між необхідністю працевлаштування для власного матеріального забезпечення.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає за можливе стягнути з Відповідача аліменти на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_5 , яка продовжує навчання, у розмірі ј частини від всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, на період навчання, але не довше досягнення нею двадцяти трьох років, такий розмір аліментів є належним захистом прав дочки сторін та не ставить платника аліментів у скрутне для нього становище.
На думку суду, такий розмір аліментів не є завищеним в нинішніх умовах проживання, з урахуванням віку повнолітньої дочки сторін, вартості навчання та її життєвих потреб.
Суд зазначає, що ч.2 ст.199 СК України передбачено, що право на утримання припиняється у разі припинення навчання.
Відповідно до ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Вимога позивача про стягнення аліментів починаючи з 16 січня 2019 року задоволенню не підлягає, з урахуванням положень ст.191 СК України.
Крім того, суд відмовляє в задоволені позовних вимог в частині стягнення з Відповідача суми боргу по сплаті аліментів в розмірі 24365,00 грн., виходячи з наступного.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показання свідків.
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Положеннями ст. 80 ЦПК України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно вимог ч.ч.1, 5, 6, 7 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів наявності заборгованості у Відповідача по сплаті аліментів, зокрема, суду не надано жодного розрахунку наявності боргу.
Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
На підставі вищенаведеного, відповідно до ст. ст. 182, 191, 199 Сімейного кодексу України, п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ відносно батьківства, материнства і стягнення аліментів", керуючись ст. ст. 13, 76, 89, 141, 280, 282, 284, 289 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , 3-тя особа - ОСОБА_5 про стягнення аліментів задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженця смт Ворзель Київської області, ІНН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 , уродженки с. Чаплинка, Лисянського району Черкаської області) аліменти на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчатися ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) в розмірі 1500 гривень щомісячно, починаючи з 07 листопада 2019 року до досягнення ОСОБА_5 23 річного віку за умови продовження навчання.
В задоволенні інших вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя