Єдиний унікальний номер 243/4864/18
Номер провадження 22-ц/804/478/20
25 лютого 2019 року м. Бахмут
Донецький апеляційний суд у складі:
головуючого судді Космачевської Т.В.,
суддів: Агєєва О.В., Канурної О.Д.,
за участю секретаря судового засідання Самойленко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2019 року, ухваленого судом у складі головуючого судді Мірошниченко Л.Є. в місті Слов'янську Донецької області, повний текст судового рішення складений 19 червня 2019 року, у справі номер 243/4864/18 за позовом ОСОБА_2 , що діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 , треті особи: Орган опіки та піклування Слов'янської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання права користування, усунення перешкод у здійсненні права користування майном, вселення,
У червні 2018 року позивач ОСОБА_2 , що діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про визнання права користування житловим приміщенням та усунення перешкод у здійсненні права користування майном та вселення, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідачу на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 . З 2005 року по 2015 рік вона як цивільна дружина проживала в зазначеній квартирі однією сім'єю з відповідачем. Під час проживання у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_3 . У червні 2015 року відповідача мобілізували до Збройних Сил України. З цього часу він у квартирі проживав, створив нову родину, уклавши 16.08.2016 року шлюб з ОСОБА_8 . Незважаючи на припинення шлюбних відносин та спільного проживання, вона з сином залишися мешкати у квартирі АДРЕСА_1 .
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про виселення позивача без надання іншого житлового приміщення. Рішенням Слов'янського міськрайонного суду від 13.04.2017 року позивачу в виселенні відмовлено.
Після постановлення рішення, в квітні 2017 року відповідач почав позивачеві та її неповнолітньому сину чинити перешкоди в користуванні житловим приміщенням, від?єднавши будинок від електромережі, а згодом, змінивши замки на вхідних дверях. З цього часу позивач та її син не мають можливості користуватися житловим приміщення - квартирою АДРЕСА_1 , а також своїми особистими речами, що там залишилися.
Зазначає, що, оскільки вона була вселена в спірну квартиру за згодою ОСОБА_1 як член його родини, квартира є місцем реєстрації також їх спільного сина, вона, відповідно до ст. 64 та 156 ЖК України має право на користування цим жилим приміщенням. Вважає, що до неї та її сина повинні застосовуватися правила ст. 405 ЖК України. Вона та її син набули статусу члена сім'ї наймача і користуються рівними з наймачем правами та обов'язками.
Крім того, зі згоди відповідача ОСОБА_1 , місце реєстрації їх спільного малолітнього
сина - ОСОБА_3 визначено в квартирі АДРЕСА_1 , тому і після припинення фактичних шлюбних відносин дитина має залишитися мешкати у спірній квартирі разом з позивачкою.
Просить суд визнати за нею, ОСОБА_2 право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 ; усунути ОСОБА_2 та її малолітньому сину ОСОБА_3 , 2008 року народження, перешкоди в користуванні спірною квартирою АДРЕСА_1 , шляхом зобов'язання відповідача передати ОСОБА_2 ключі від вхідних дверей; вселити її разом з неповнолітнім сином до спірної квартири.
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2019 року позов ОСОБА_2 , що діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 , треті особи: Орган опіки та піклування Слов'янської міської ради Донецької області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання права користування, усунення перешкод у здійсненні права користування майном та вселення - задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 .
Усунуто перешкоди в користуванні ОСОБА_2 та малолітнім ОСОБА_3 квартирою АДРЕСА_1 , зобов'язавши ОСОБА_1 передати ОСОБА_2 ключі від вхідних дверей квартири АДРЕСА_1 .
Вселено ОСОБА_2 разом з малолітнім ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про судові витрати.
Із вказаним рішенням не погодився відповідач ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу просив апеляційний суд скасувати рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим. Судом неповно та неправильно встановлені обставини, які мають значення для справи, неправильно досліджено та оцінено докази у справі. Суд порушив норми процесуального права і неправильно застосував норми матеріального права.
Позивачка ОСОБА_2 робить неможливим для інших проживання в будинку, оскільки за час проживання її у будинку було приведено в непридатний стан систему опалення, зруйновано газовий котел, позивачка накопичила борги за електроенергію, яку в подальшому погасив відповідач, та припинено подачу води через заборгованість за послуги водопостачання.
Наразі відповідач змушений проживати за іншою адресою, оскільки умови проживання у будинку суперечать санітарним та житловим нормам.
Звертає увагу, що позивачка вводить суд в оману і не зазначає, що вона вже має житло на праві користування за адресою: АДРЕСА_2 .
Вважає, що позивачка хоче виселити відповідача із його житла, створюючи умови несприйнятливі для проживання його сім'ї.
Стосовно неповнолітнього сина, відповідач не відмовляється від його виховання, виконання батьківських обов'язків та проживання сина разом з ним.
Відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційного суду апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити в задоволенні позову.
Позивачка ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційного суду апеляційну скаргу не визнала, просила відмовити в її задоволенні.
Сторони та треті особи Служба у справах дітей Слов'янської міської ради Донецької області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в судове засідання апеляційного суду не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ст.ст. 128, 130 ЦПК України (а.с. 83, 85, 86, 88, 89, том 2).
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю учасників справи.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 20.12.2002 року та свідоцтва про права на спадщину від 28.11.2001 року (а.с. 53, том 1).
З паспорту ОСОБА_2 вбачається, що вона зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 (а.с. 6, том 1).
Згідно з свідоцтвом про народження ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками є: мати ОСОБА_2 , батько - ОСОБА_1 (а.с. 9, том 1).
З акту №115 від 23.03.2018 року, складеного керівником мікрорайону «Черевківка» м. Слов'янськ Донецької області, вбачається, що позивачка разом з малолітнім сином ОСОБА_3 не мешкають у квартирі АДРЕСА_1 , оскільки власник будинку змінив замки та користуватися житлом неможливо (а.с. 15, том 1).
Відповідно до акту №430 від 22.06.2018 року, складеного керівником мікрорайону «Черевківка» м. Слов'янськ Донецької області, ОСОБА_2 разом з неповнолітнім ОСОБА_3 з листопада 2016 року не проживають за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 54, том 1).
З акту КП «Словміськводоканал» та листа №1134/09 від 16.05.2017 року вбачається, що ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) повідомлено про припинення подачі води шляхом пломбування вентиля у зв'язку з заборгованістю за послуги водопостачання в сумі 3656,81грн, про що надсилалося попередження 25.04.2017 року (а.с. 59, 60, том 1).
Відповідно до свідоцтва про шлюб відповідач ОСОБА_1 16.08.2016 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_8 (а.с. 11, том 1).
З рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 13.04.2017 року видно, що ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову до ОСОБА_2 про виселення без надання іншого жилого (а.с. 12-14, том 1).
Задовольняючи позов ОСОБА_2 , що діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог.
Висновок суду першої інстанції є правильним та таким, що відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Частиною першою статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .
Позивачка ОСОБА_2 вселилась в зазначену квартиру в 2005 році як член сім'ї відповідача ОСОБА_1 , з яким проживала та вела спільне господарство до червня 2015 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 , який зареєстрований в квартири АДРЕСА_1 .
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права й обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї» членами сім'ї є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім'ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки осіб, які об'єдналися для спільного проживання.
При припиненні сімейних відносин з власником житла члени його сім'ї не втрачають право користування займаним житловим приміщенням
Отже, право користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають як члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, так і колишні члени сім'ї власника, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Докази укладення певної угоди з встановленням спеціального режиму користування спірним приміщенням в матеріалах справи відсутні.
Аналіз наведених вище правових норм дає підстави апеляційному суду зробити висновок про те, що позивач, набула право як член сім'ї власника квартири (в тому числі колишній) користуватись спірним жилим приміщенням.
Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що положення глави 32 ЦК України визначають поняття сервітуту як права обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язаного з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.
Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Однак, власник майна ОСОБА_1 не заявляв вимог про припинення сервітуту.
Відтак, суд першої інстанцій, встановивши, що позивач була членом сім'ї власника спірного житла, тобто спільно проживала разом із ним, вони були пов'язані спільним побутом і мали взаємні права й обов'язки щодо утримання житла, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не втратила право користування спірною квартирою.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.
Доводи апеляційної скарги необґрунтовані та не впливають на правильність ухваленого рішення суду першої інстанції, тому підстав для скасування судового рішення не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Крім того, згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати відповідача по сплаті судового збору, пов'язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст судового рішення складений 2 березня 2020 року.
Суддя: