Справа №601/2194/19
Провадження № 2/601/78/2020
21 лютого 2020 року
Кременецький районний суд Тернопільської області у складі:
головуючого Мочальської В.М.,
за участю секретаря Коляди О.В.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 , її представника ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м.Кременець цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
У жовтні 2019 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів, посилаючись на те, що між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно якого він дав у борг відповідачу грошові кошти у сумі 28 000 грн. Відповідач кошти не повертає, а тому він просить позов задовольнити.
Представник позивача адвокат Сідоров В.М. в судовому засіданні позов підтримав з підстав наведених у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні надали письмову заяву про визнання позову.
Заслухавши пояснення представника позивача адвоката Сідорова В.М., відповідача ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 , дослідивши представлені докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.
З розписки від 30 квітня 2019 року вбачається, що відповідач отримала від позивача в борг 28 000 гривеь.
06 вересня 2019 року на адресу ОСОБА_2 , відповідно до абз.2 ч. 1 ст. 1049 ЦК України, направлена вимога про виконання взятих на себе зобов"язань та/або повернення грошових коштів, що підтверджується копією вимоги, описом поштового відправлення та накладною поштового відправлення.
За ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-63цс13 від 18 вересня 2013 року, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. При цьому, договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046,1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Відповідно до ч.1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 отримала у борг 30 квітня 2019 року від ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 28 000 грн,, свої зобов'язання у встановлений домовленістю строк не виконала, суму боргу не повернула. Факт наявності у ОСОБА_4 оригіналу розписки, свідчить про існування між сторонами боргових зобов'язань.
Відповідно до ч.1 ст. 142 ЦПК України та ч.2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.79-82,141,265,280-282,354,355 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 28 000 (двадцять вісім тисяч) гривень, що передані їй відповідно до договору від 30 квітня 2019 року укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
У відповідності до ч.1 ст. 142 ЦПК України повернути ОСОБА_4 з державного бюджету 50 відсотків судового збору в розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 (двадцять) копійок, сплаченого ним при поданні позову по квитанції № 20 від 28 жовтня 2020 року.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 по 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 (двадцять) копійок судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , жителька АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 28 лютого 2020 року.
Головуючий