79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
07.08.07 Справа№ 6/189
За позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, м.Ужгород
до відповідача: Відкритого акціонерного товариства «Концерн «Галнафтогаз", м. Львів
про стягнення 17875520 грн. 74 коп.
Суддя Гоменюк З.П.
Секретар судового засідання Г.Гривняк
Представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Гордієнко В.В. -предст.
Представнику відповідача, роз'яснено зміст ст.22 ГПК України, а саме його процесуальні права та обов'язки, зокрема, права заявляти відводи.
Суть спору: Позов заявлено Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Закарпатській області до ВАТ «Концерн Галнафтогаз" про стягнення 17 875 520 грн. 74 коп.
Ухвалою суду від 09.07.2007р. за даним позовом порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 19.07.2007р. За клопотанням позивача, ухвалою суду від 19.07.2007р. розгляд справи відкладено на 07.08.2007р.
В судове засідання 07.08.2007р. позивач повторно не з»явився, однак направив суду телеграму про відкладення розгляду справи в зв»язку з можливістю врегулювання спору в позасудовому порядку.
Розглянувши матеріали позовної заяви, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача, за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне.
Внаслідок злиття відкритих акціонерних товариств, зокрема, «Закарпатнафтопродукт-Ужгород" та «Закарпатнафтопродукт-Хуст" було створено відкрите акціонерне товариство «Концерн Галнафтогаз", якому відповідно до вимог чинного законодавства перейшли права та обов'язки цих товариств. Також підставою для своїх вимог позивач вважає договір оренди № 40 від 18 листопада 1993 року укладений між Закарпатським Регіональним відділенням Фонду Державного майна України (як орендодавець) та організацією орендарів «Закарпатнафтопродукт" (як орендар), згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду майно на підставі балансу станом на 1 листопада 1993р. До складу майна, що було предметом договору оренди, передавались основні засоби, незавершене капітальне будівництво, обігові кошти (запаси і затрати, грошові кошти), фонд розвитку виробництва, амортизаційний фонд. Крім того, за договором оренди (п.4) передбачено, що орендар зобов'язаний виконувати зобов'язання для оборонного комплексу України, зберігання стратегічних запасів, та повернути орендоване майно при припиненні дії цього договору в належному стані.
На думку позивача, оборотні засоби здані в оренду станом на 01.11.1993р. (запаси і затрати - 15 556 000 тис. крб.; фінансові активи - 35 179 000 тис. крб.), включали і мобілізаційні запаси бензину та дизпалива на суму 14 073 790 тис.крб., а саме:
Фірма Ужгород - 3 948 668 тис. крб.
Мукачівське ППЗН - 6 807 200 тис. крб.
Хустське ППЗН - 3 317 922 тис. крб., і в процесі приватизації були вилучені як об'єкти, які не підлягають приватизації, в результаті чого не увійшли у вартість майна, що підлягало приватизації.
З метою захисту інтересів держави в частині виконання зобов'язань орендаря з повернення орендованого майна по договору оренди від 18.11.1993р. № 40 позивач розрахував суму компенсації вартості використаних орендованих оборотних засобів, а саме: бензину та дизпалива, (які вилучені в процесі приватизації як мобілізаційний запас), з урахуванням базового коефіцієнта індексації, встановленого станом на 01.01.2001р. залежно від дати укладання договору оренди та індексу інфляції починаючи з 2001р. до року, в якому визначено дату оцінки, відповідно до «Методики оцінки майна", затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003р. №1891.
Згідно наданого позивачем розрахунку сума збитків, яка підлягає стягненню з відповідача становить 17 875 520грн.74 коп.
Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги заперечив, зокрема, покликаючись на те, що позивачем не представлено доказів передачі майна орендарю на підставі договору оренди № 40 від 18.11.1993р., в той час як відповідно до розділу 9 договору його невід'ємною частиною виступають додатки №1 -баланс підприємства, №2 -акт прийому-передачі основних виробничих фондів, №3 -розрахунок орендної плати.
Крім того, відповідач зазначає, що рішенням господарського суду Львівської області у справі № 1/804-20/215 (1/942-24/302) відмовлено РВ ФДМ України у Закарпатській області в позові про визнання права власності на майно (бензин в кількості 480 т. та дизельне паливо в кількості 200т.), які згідно позовних вимог у даній справі були передані відповідачу в рамках договору оренди №40 від 18.11.1993р.Дане рішення вступило в законну силу.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне:
18 листопада 1993 року між Закарпатським регіональним відділенням фонду державного майна України та організацією орендарів «Закарпатнафтопродукт» був укладений договір №40 оренди майна, згідно якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду майно: основні засоби, незавершене капітальне будівництво, запаси і затрати, грошові кошти, статутний фонд, фонд розвитку виробництва, амортизаційний фонд. Баланс станом на 1 листопада 1993р. (додаток №1), акт прийому-передачі основних виробничих фондів (додаток 32), розрахунок орендної плати (додаток №3).
Відкрите акціонерне товариство «Концерн Галнафтогаз» створене внаслідок реорганізації шляхом злиття відкритих акціонерних товариств, зокрема ВАТ «Закарпатнафтопродукт-Ужгород»та ВАТ «Закарпатнафтопродукт-Хуст». Відповідно до п.п.1.1.3 статуту ВАТ «Концерн Галнафтогаз»є правонаступником вказаних вище відкритих акціонерних товариств. В той же час, ВАТ «Закарпатнафтопродукт-Ужгород»та ВАТ «Закарпатнафтопродукт-Хуст»були створені шляхом перетворення Закарпатської обласної орендної виробничо-комерційної фірми «Закарпатнафтопродукт»і є його правонаступниками (п.п.1.1., 1.4 статутів).
Як вбачається з матеріалів справи, підставою звернення РВ ФДМ України по Закарпатській області є, на його думку, порушення ВАТ «Концерн Галнафтогаз»зобов'язань, що виникли на підставі договору оренди № 40 від 18.11.1993р.
Організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна визначаються Законом України «Про оренду державного та комунального майна»від 10 квітня 1992 року N 2269-XII з наступними змінами і доповненнями.
Згідно ст. 4 вказаного закону об'єктом оренди є: цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій або їх структурних підрозділів (філіалів, цехів, дільниць), за винятком тих, що здійснюють діяльність, передбачену частиною першою статті 4 закону Української РСР "Про підприємництво". Цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з закінченим циклом виробництва продукції (робіт, послуг); окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, організацій.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій» в редакції від 20.05.1993р., істотними умовами договору оренди є об'єкт оренди (склад і вартість майна), строк, на який укладається договір оренди, орендна плата, порядок використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендованого майна та умови його повернення, виконання зобов'язань.
В обґрунтування позовних вимог, позивач покликається на те, що оборотні засоби здані в оренду станом на 01.11.1993р. (запаси і затрати -15 556 00 тис. крб.; фінансові активи -35 179 000 тис.крб.) включали і мобілізаційні запаси бензину та дизельного пального на суму 14 073 790 тис. крб., а саме: фірма Ужгород -3 948 668 тис крб., Мукачівське ППЗН -6 807 200 тис. крб.., Хустське ППЗН -3 317 922 тис. крб.
Однак, таке твердження позивача не приймається судом до уваги, оскільки не підтверджується жодними належними, документально обґрунтованими доказами.
Паливно-мастильні матеріали (бензин, дизельне пальне), яке за твердженнями позивача є мобілізаційним запасом, є окремим, індивідуально визначеним майном.
Позивачем не зазначено, якої саме марки бензин та дизельне пальне передано по договору оренди № 40.
Статтею 13 вказаного вище закону передбачено проведення оцінки об'єкта оренди згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України і Фондом державного майна. Станом на листопад 1993р. порядок проведення інвентаризації майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, та оформлення її результатів визначало положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.1993р. №158. Згідно п. 3 згаданого положення інвентаризації підлягає все майно державних підприємств, що приватизуються, а також майно державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, чи їх окремих структурних підрозділів, включаючи об'єкти невиробничого призначення, діючі об'єкти, об'єкти та предмети, що передані у прокат, оренду або перебувають на реконструкції, модернізації, консервації, у ремонті, запасі або резерві незалежно від технічного стану, а також зараховані чи не зараховані з різних причин на баланс, за результатами якої складається акт. Акту інвентаризації майна позивачем суду не подано.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено склад і вартість майна (об'єкт оренди), що являє собою істотну умову договору оренди згідно ст. 11 Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій», не доведено зв'язок між кількісним та вартісним показником спірного майна.
Відповідно до ст.262 ЦК УРСР наймодавець зобов'язаний надати наймачеві майно у стані, що відповідає умовам договору і призначенню майна, однак позивачем не представлено суду доказів виконання вимог ст.13 закону України «Про оренду державного та комунального майна»та п.6.1 договору оренди в частині передачі майна орендарю, про що згідно умов договору оренди складається акт прийому-передачі , який є невід'ємною частиною договору оренди.
Статтею 151 Цивільного кодексу УРСР, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього кодексу.
Спірні правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі договору оренди №40 від 18.11.1993р., умовами якого передбачено, зокрема, відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань по договору оренди, яку сторони несуть у відповідності з законодавством України. Аналогічні положення передбачені ст.32 Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій», в редакції чинній протягом дії договору оренди.
Як зазначає позивач: «з метою захисту інтересів держави в частині виконання зобов'язань орендаря з повернення орендованого майна по договору оренди №40 від 18.11.1993р., розраховано суму компенсації вартості використаних орендованих оборотних засобів, а саме: бензину та дизпалива, (які вилучені в процесі приватизації як мобілізаційний запас)… відповідно до методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003р. №1891».
У відповідності до п.6.4 договору оренди у випадку погіршення стану орендованого майна та неправомірного його використання орендарем, або невиконання умов договору, орендодавець виступає з ініціативою про внесення змін або дострокове розірвання договору оренди.
Статтею 271 ЦК УРСР передбачено, що в разі допущення наймачем погіршення найнятого майна він повинен відшкодувати наймодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення майна сталося не з його вини.
Як зазначалось вище, матеріалами справи не доведено факту передачі позивачу, як орендарю за договором оренди бензину та дизпалива, так само, як не доведено його використання.
Позивач безпідставно посилається на ст. 224 ГК України, яка встановлює, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки, оскільки позивачем не представлено суду жодного доказу відмови відповідача від виконання або ухилення від виконання зобов'язань за договором № 40 від 18 липня 1993 року.
Щодо визначення позивачем суми збитків, то суд вважає необхідним зазначити наступне.
Розмір збитків, які просить стягнути з відповідача РВ ФДМ України по Закарпатській області розраховано у відповідності до «Методики оцінки майна», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003р. №1891.
У відповідності до ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При цьому, згаданою нормою передбачено, що збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували, зокрема у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задоволити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
Таким чином, застосування позивачем зазначеної методики для визначення суми збитків у даній справі є неправомірним.
Крім того, застосування зазначеної вище методики для визначення розміру збитків в зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням господарських зобов'язань орендарем, не передбачено і вимогами самої методики. Згідно преамбули методики, вона застосовується для проведення оцінки майна у таких випадках: приватизації (корпоратизації); створення підприємств (господарських товариств) на базі державного та комунального майна, а також майна господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна) у статутному фонді та у разі відчуження такого майна у випадках, встановлених законодавством; визначення вартості внесків учасників (засновників) господарських товариств у разі, коли до статутних фондів зазначених товариств вноситься державне (комунальне) майно, майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна) у статутному фонді; визначення вартості цілісних майнових комплексів господарських товариств, до статутних фондів яких вноситься державне (комунальне) майно; виділення або визначення часток майна у спільному майні, в якому є державна (комунальна) частка; застави державного та комунального майна, а також майна господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна) у статутному фонді; повернення об'єктів приватизації у державну власність, у тому числі за рішенням суду.
Виходячи із змісту ст.386 ЦК України право на відшкодування завданої майнової шкоди має власник.
Рішенням господарського суду Львівської області у справі № 1/804-20/215 (1/942-24/302) яке вступило в законну силу, відмовлено РВ ФДМ України по Закарпатській області у задоволенні позову про визнання права власності на 480 т. бензину та 200 т. дизельного пального, компенсацію вартості якого вимагає сплатити позивач у даній справі.
У відповідності до ст.35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Згідно вимог ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на викладене позивачем належними, документально обґрунтованими доказами не доведено існування суб'єктивного цивільного права, про захист якого він просить, в зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32-35, 43,49, 75, 82-84, 85 ГПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Суддя