18 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 817/123/14 пров. № 857/13429/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.
суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В.,
за участю секретаря судових засідань - Чопко Ю.Т.
представника позивача - Клочек Г.В.
представника відповідача - Довгалюк І.Л.
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2014 року (головуючий суддя: Кравчук Т.О., місце ухвалення - м. Рівне, дата складення повного тексту судового рішення - 13.02.2014) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «С.П.А.С» до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових рішень повідомлень, -
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «С.П.А.С», 20.01.2014 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 10.01.2014 № 0001222251, № 0001232251.
Обґрунтовує позов тим, що висновок податкового органу про відсутність у позивача первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували правомірність та товарність господарських операцій між позивачем та контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Кітіллар», а також про їх ненадання ревізору під час проведення перевірки є не тільки надуманим та суперечливим, а й безпідставним, оскільки в бухгалтерському обліку позивача міститься повний та необхідний пакет первинних бухгалтерських документів, які відповідно до норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтверджують факти товарності та законності господарських операцій позивача з контрагентом.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2014 року позов задоволено повністю.
Із цим судовим рішенням не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає таке є необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, покликається на те, що в ході проведення перевірки, контролюючим органом не встановлено факту передачі товарно-матеріальних цінностей від продавця ТОВ «КІТІЛЛАР» до покупця ТОВ «С.П.А.С.», у зв'язку з відсутністю (не наданням до перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, сертифікатів, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів. Встановлено укладення цивільно-правових відносин та проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. ТОВ «С.П.А.С.» відображені в податковій звітності правові взаємодії з вищевказаним підприємством-постачальником, без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування.
Також, вказує, що ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 06.02.2013 у справі № 759/1625/13-к, кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 , засновника ТОВ «КІТІЛЛАР», за ч. 2 ст. 28 КК України, ч. 1 ст. 205 КК України закрито та звільнено остатнього від кримінальної відповідальності, у зв'язку з закінченням строків давності.
Вказаною ухвалою встановлено, що ОСОБА_1 , з метою прикриття незаконної діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, виготовив статут ТОВ «КІТІЛЛАР», а також інші документи, необхідні для його створення та державної реєстрації цього товариства. Реєстрація ТОВ «КІТІЛЛАР» в органах державної влади, отримання необхідних реквізитів юридичної особи - назви юридичної адреси, даних службової особи товариства та інших, надало можливість невстановленим особам під виглядом зовні законної діяльності, без відома засновника та директора вказаного фіктивного суб'єкта підприємницької діяльності, здійснювати незаконні фінансові операції, шляхом здійснення безтоварних господарських операцій.
Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2014, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишено без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2014 року залишеною без змін.
Постановою Верховного Суду від 26.11.2019, касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області задоволено частково. Ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2014 року у справі № 817/123/14 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2020, клопотання Головного управління ДПС у Рівненській області про заміну сторони правонаступником у справі № 817/123/14 задоволено. Замінено Головне управління Міндоходів у Рівненській області на її правонаступника Головне управління ДПС у Рівненській області.
У відповідності до ст. 195 КАС України, судове засідання 18.02.2020 проведено в режимі відеоконференції.
Представником позивача Клочек Г.В., 17.02.2020 подано письмові пояснення, в яких просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Представник відповідача Довгалюк І.Л., у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала, пояснення надала аналогічні викладеним в апеляційній скарзі. Просить апеляційну скаргу задовольнити, а судове рішення скасувати.
Представник позивача Клочек Г.В., у судовому засіданні апеляційну скаргу не визнала, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що у грудні 2013 року на підставі направлення від 09.12.2013 № 111/22-138 та відповідно до наказу Державної податкової інспекції у Рівненському районі від 09.12.2013 № 264 на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1, пункту 78.4 статті 78, абз. 1 пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України, відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «С.П.А.С» з питань дотримання вимог податкового законодавства та іншого законодавства за період з 01.08.2011 по 30.09.2011 по взаємовідносинах з ТОВ «Кітіллар» в серпні, вересні 2011 року.
За наслідками проведеної перевірки відповідачем складений акт перевірки від 23.12.2013 №128/22-141/37154467 з висновками про порушення позивачем вимог:
- п.44.1 ст.44, п. 138.2 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, в результаті чого занижено податок на прибуток за III квартал 2011 року у сумі 48 343 грн.;
- п.198,1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 42 038 грн., в тому числі: за серпень 2011р. в сумі 24 658 грн., за вересень 2011р. в сумі 17 380 грн.
Висновки про безтоварність господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кітіллар», зроблено на тій підставі, що в ході перевірки не встановлено факту передачі товарів від вказаного контрагента до позивача. В обґрунтування зазначеного висновку податковий орган посилається на акт від 07.08.2011 № 678/22-317/37268162 про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Кітіллар» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.12.2010 року по 30.09.2011 року. Вказаним актом перевірки податковим органом встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям за період з 01.12.2010 року по 30.09.2011 року в розумінні пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України. Отже, діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «Кітіллар» підпадає під ознаки фіктивної діяльності суб'єкта господарювання. Внаслідок чого податковий орган дійшов висновку, що сума податку на додану вартість 42038 грн не підтверджена та виключена з податкових зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Кітіллар», а витрати позивача на придбання товару у вказаного контрагента у сумі 210188 грн - не підтверджені належними первинними документами, а тому виключені з валових витрат позивача за ІІІ квартал 2011 року, внаслідок чого занижено податок на прибуток на суму 48343 грн.
За результатами перевірки, 10 січня 2014 року відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:
- № 0001222251, згідно з яким позивачу визначено до сплати податкове зобов'язання за платежем «Податок на прибуток приватних підприємств» у сумі 48343,00 грн, з яких: 48343,00 грн - за основним платежем; 0 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;
- № 0001232251, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем «Податок на додану вартість» у сумі 52548,00 грн, з яких: 42038,00 грн - за основним платежем; 10510,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити, оскільки відповідач не може нести відповідальність за дії чи бездіяльність контрагента щодо не відображення ним сум податків по господарським операціям та/або неподання звітності до податкового органу. Тобто, не виконання контрагентом свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем не може бути підставою для відмови у праві для платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996) дія цього Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно - правових форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Статтею 9 Закону № 996 передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи).
Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.
У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Згідно п. 200.1. ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (п. 200.4. ст. 200 Податкового кодексу України).
Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений та підтверджений належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків. Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Слід зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованих валових витрат та податкового кредиту первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб'єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту з податку на додану вартість, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний дохід на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем.
Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов'язує право платника на податкову вигоду. Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).
Згідно пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з: - витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; - інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; - крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Отже, показники доходів та витрат безпосередньо впливають на об'єкт оподаткування.
Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
В силу підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у серпні та вересні 2011 року на підставі усної домовленості позивач, придбавав у Товариства з обмеженою відповідальністю «Кітіллар» протипожежні засоби та обладнання, а саме: фенілакс, ТПТ-3 (серт. № UA.1.016.0085384-09, ДСТУ EN 54), сповіщувач тепловий СП-103-2А2 Ех, сповіщувач димовий СП -2.1, сповіщувач ручний ИПР-1, сповіщувач ручний ИПР- Ех, оповіщувач світло-звуковий ОС3-12, оповіщувач світло-звуковий ОС3-Ех, оповіщувач світло-звуковий Джміль-1, оповіщувач світло-звуковий Гном-1, оповіщувач світло-звуковий ОС-1, оповіщувач світло-звуковий ОС-6.4, ППК Тирас-4П, Модуль МБИ-2, Акумулятор 7 Агод/12В, ИПБ «Гейзер» 1,5 , кабель JE-H (St)H Bd. FE 180/E30 1x2x0,8 , кабель 4х0,22 неекран, кабель ШВВП 3х1,5 , кабель 10х22, кабель ШВВП 2х75, коробка монтажна КМ-4, коробка розподільча КМЗ 2-26, кабельний канал 10х15, кабельний канал 40х20, 3006-К Поліетил. дебель з бурт.6х30, FD само різ г/к по дер. фосф. 3,5х35, стяжка СТ 100х2,5, СПД 3 (серт. № UA 1.016.0016549-07, ДСТУ EN 54), СПД 3,2 (серт. № UA 1.016.0011681-07, ДСТУ EN 54), зажим універсал №1, модуль порошкового пожежогасіння «Спрут 12» на загальну суму 252229,54 грн, в тому числі ПДВ 42038 грн.
На підтвердження здійснення вказаних господарських операцій оформлені видаткові накладні: № 827 від 16.08.2011 року на суму 120000,00 грн., в тому числі ПДВ 20000,00 грн, № 1110 від 31.08.2011 на суму 27949,54 грн, в тому числі ПДВ 4658,26 грн, №1542 від 28.09.2011 року на суму 60000,00 грн, в тому числі ПДВ 10000,00 грн, № 1564 від 30.09.2011 на суму 44280,00 грн, в тому числі ПДВ 7380,00 грн. Оплата за придбаний товар здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки постачальника Товариства з обмеженою відповідальністю «Кітіллар» згідно з платіжними дорученнями: від 15.08.2011 № 431 на суму 120000,00 грн, від 06.09.2011 № 490 на суму 27949,54 грн, від 28.09.2011 року № 538 на суму 60000,00 грн, від 17.10.2011 року № 577 на суму 44280,00 грн.
Також, суд апеляційної інстанції вказує, що ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 06.02.2013 по справі № 759/1625/13-к, закрито кримінальне провадження відносно засновника ТОВ «Кітіллар» - ОСОБА_1 , у зв'язку з закінченням строків давності, та звільнено останнього від кримінальної відповідальності (згідно витягу з Єдиного державного реєстру судових рішень). У цій ухвалі зазначено, що ОСОБА_1 своїми умисними діями, які виразились у створенні суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) - ТОВ «Кітіллар» з метою прикриття незаконної діяльності, за попередньою змовою групою осіб, вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 205 КК України. Також, цією ухвалою встановлено, що реєстрація ТОВ «Кітіллар» в органах державної влади, отримання необхідних реквізитів юридичної особи - назви, юридичної адреси, даних службової особи товариства та інших, надало можливість невстановленим особам під виглядом зовні законної діяльності, без відома засновника та директора вказаного фіктивного суб'єкта підприємницької діяльності, здійснювати незаконні фінансові операції, шляхом здійснення безтоварних господарських операцій.
Суд апеляційної інстанції вважає, що долучені до матеріалів справи копії первинних документів видані від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Кітіллар» та підписані ОСОБА_1 , не можуть бути належними та допустимими доказами бухгалтерського обліку господарських операцій позивача з вказаним товариством.
Оскільки, статус фіктивного, нелегального підприємства, є несумісним з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. При розгляді конкретної справи суди такі доводи органу влади мають перевіряти та оцінювати. Вказана правова позиція неодноразово висловлювалася у судових рішеннях Верховного Суду України (справа № 21-3788а15, № 21-3706а15) та Верховного Суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи суд апеляційної інстанції вказує, що податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, які мають складатися за наслідками тієї чи іншої господарської операції. Однак критерієм зменшення бази оподаткування податку на податку на додану вартість є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу.
Дослідивши надані позивачем первинні документи по взаємовідносинам із ТОВ «Кітіллар», суд апеляційної інстанції вважає, що такі не підтверджують реального виконання господарських операцій вказаним контрагентам позивача по укладеному усного договору поставки, оскільки судовим рішенням встановлено фіктивна діяльність такого контрагента.
Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «С.П.А.С.» взяло на себе ризик негативних наслідків у вигляді неможливості застосування податкової вигоди на підставі документів від вказаного контрагента, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Нездійснення заходів з перевірки правоздатності контрагентів є ризиком самого платника, а тому саме на нього покладаються негативні наслідки неналежної організації своєї господарської діяльності, зокрема у вигляді непідтвердженості права на формування у податковому обліку витрат і податкового кредиту.
Аналогічна позиція у подібних правовідносинах викладена в постанові Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 813/277/13-а.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову, оскільки платник не підтвердив належним чином оформленими документами, які є достатніми для встановлення дійсних змін майнового стану учасників задекларованих операцій, добросовісність податкової вигоди, на яку він претендує, у зв'язку з чим позовні вимоги про скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень задоволенню не підлягають.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції при задоволенні позову допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття постанови про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 195, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області задовольнити.
Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2014 року у справі № 817/123/14 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: О. М. Гінда
судді В. Я. Качмар
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 02.03.2020
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду