24 лютого 2020 року м. Рівне №460/3940/19
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Борискіна С.А. за участю секретаря судового засідання Лютко М.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: ОСОБА_1 , представник Бойчук К.М.,
відповідача: представник Поліщук І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доРівненської міської ради
про зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Рівненської міської ради (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати бездіяльність Рівненської міської ради щодо відведення йому у власність для будівництва та обслуговування частини житлового будинку (квартири АДРЕСА_1 ), господарських будівель і споруд земельну ділянку, орієнтовною площею 208 м. кв., за рахунок забудованих земель запасу житлової та громадської забудови міста, якою позивач користується більше 15 років;
- зобов'язати Рівненську міську раду розглянути на пленарному засіданні питання щодо відведення ОСОБА_1 у власність (або встановити земельний сервітут) для будівництва та обслуговування частини житлового будинку (квартири АДРЕСА_1 ) господарських будівель і споруд земельну ділянку, орієнтовною площею 208 м. кв., за рахунок забудованих земель запасу житлової та громадської забудови міста;
- зобов'язати Рівненську міську раду прийняти рішення, яким надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 у власність для будівництва та обслуговування частини житлового будинку (квартири АДРЕСА_1 ) господарських будівель і споруд земельну ділянку, орієнтовною площею 208 м. кв., за рахунок забудованих земель запасу житлової та громадської забудови міста.
Мотивуючи вимоги позову, ОСОБА_1 , зокрема, зазначав, що є власником квартири у чотириквартирному будинку по АДРЕСА_1 та неодноразово звертався до відповідача з заявами про відведення йому у власність земельної ділянки за рахунок забудованих земель запасу житлової та господарської забудови міста, якою він користується більше 15 років. Також зазначав, що подавав заяву про укладення договору суперфіцію на вказану земельну ділянку на 50 років. Однак, зазначені заяви Рівненською міською радою не були розглянуті належним чином, заява про укладення договору суперфіцію взагалі проігнорована. З покликанням на норми Земельного кодексу України та Цивільного кодексу України, наголошував, що у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлю або споруду; до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені. Вказуючи на те, що його сусіди безперешкодно побудували на загальній земельній ділянці добудови та визнали право власності на них, вважав, що відмова Рівненської міської ради у наданні у власність відповідної земельної ділянки є дискримінаційною та незаконною. Зазначив, що з клопотанням про відведення у власність він звернувся з дотриманням положень ст.118, 122 Земельного кодексу України, проте, отримав від ради лише відписку - його заява не розглядалась на сесії міської ради. Просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 05.07.2019 відкрито загальне провадження у справі та призначено підготовче засідання.
Позиція відповідача щодо позовних вимог висловлена ним у відзиві на позовну заяву від 13.09.2019, відповідно до змісту якого він заперечував проти їхнього задоволення. Зазначав на обґрунтування такої позиції, що з долучених позивачем матеріалів за результатами розгляду його звернення від 19.02.2019, встановлено, що на земельних ділянках загальною орієнтовною площею 208 м. кв. на АДРЕСА_1 , 8 розташований багатоквартирний житловий будинок. Вказував, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку. Відповідно до вимог ч.1 ст.42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Враховуючи вимоги ст.42 Земельного кодексу України, інформував, що чинним законодавством не передбачено право власника окремої квартири багатоквартирного будинку на виділення в натурі та на отримання безоплатно у власність частини земельної ділянки, на якій розташовано багатоквартирний будинок, а тому розглянути питання щодо відведення позивачу безоплатно у власність земельної ділянки площею 208 кв.м. для будівництва обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 не можливо. За таких обставин, просив повністю відмовити у задоволенні позову (а.с.31-33).
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 20.11.2019, постановленою під час підготовчого провадження, справу передано для розгляду до Рівненського окружного адміністративного суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справі присвоєно єдиний унікальний номер: 460/3940/19, номер провадження: 5686/19 та розподілено судді Борискіну С.А.
Ухвалою суду від 10.12.2019 адміністративну справу №460/3940/19 прийнято до провадження судді Рівненського окружного адміністративного суду Борискіна С.А.
Призначено підготовче засідання у справі на 10.01.2020 о 14:30 год.
10.01.2020 підготовче судове засідання відкладено до 31.01.2020 на 14:30 год.
Ухвалою суду від 31.01.2020 провадження в адміністративній справі №460/3940/19 в частині позовних вимог про визнання бездіяльності Рівненської міської ради щодо відведення ОСОБА_1 у власність для будівництва та обслуговування частини житлового будинку (квартири АДРЕСА_1 ), господарських будівель і споруд земельну ділянку, орієнтовною площею 208 м. кв., за рахунок забудованих земель запасу житлової та громадської забудови міста, якою позивач користується більше 15 років; зобов'язання Рівненської міської ради розглянути на пленарному засіданні питання щодо відведення ОСОБА_1 у власність (або встановити земельний сервітут) для будівництва та обслуговування частини житлового будинку (квартири АДРЕСА_1 ) господарських будівель і споруд земельну ділянку, орієнтовною площею 208 м. кв., за рахунок забудованих земель запасу житлової та громадської забудови міста - закрито. Роз'яснено позивачу право на звернення з даним позовом в порядку цивільного судочинства.
Також ухвалою суду від 31.01.2020 продовжено строк підготовчого провадження у справі №460/3940/19 на тридцять днів. Підготовче судове засідання відкладено до 24.02.2020 до 15:30 год.
Ухвалою суду від 24.02.2020 закрито підготовче провадження у справі. Розгляд справи по суті призначено у відкритому судовому засіданні невідкладно після закінчення підготовчого судового засідання у справі на 24.02.2020 о 16:00 год.
Позивач та представник позивача у судовому засіданні, призначеному на 24.02.2020, позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позовній заяві. Просили позов задовольнити повністю.
Представник відповідача у судовому засіданні 24.02.2020 заперечував проти позовних вимог та просив повністю відмовити у їхньому задоволенні.
Заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими доказами, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 23.04.1999, квартира, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , дійсно належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . Зазначена квартира зареєстрована Рівненським міським бюро технічної інвентаризації на праві приватної спільної сумісної власності і записана в реєстрову книгу за №142-264-39614 (а.с.12).
Згідно з даними Державного земельного кадастру земельна ділянка, площею 0,0208 га у АДРЕСА_1 , обліковується землями запасу Рівненської міської ради та розташована на землях житлової забудови (малоповерхова забудова), що підтверджується довідкою Міськрайонного управління у Рівненському районі та м. Рівному Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 05.03.2019 №31-17-0.17,2-1431/176/19 (а.с.58).
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 02.02.2015 у справі №569/17055/14-а, що набрало законної сили, було зобов'язано Рівненський міськвиконком розглянути на пленарному засіданні питання щодо відведення ОСОБА_1 у власність (або встановити земельний сервітут) для будівництва та обслуговування частини житлового будинку (квартири АДРЕСА_1 ) господарських будівель і споруд - земельну ділянку орієнтовною площею 208 кв.м. за рахунок забудованих земель запасу житлової та громадської забудови міста згідно поданої заяви від 15.12.2014 № М-165/18, з вирішенням цього питання на підставі вимог ст.118 Земельного кодексу України.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області у справі від 18.02.2016 №569/222/16-а, що набрало законної сили, визнано протиправною відмову Рівненської міської ради, що була прийнята на 49 сесії Рівненської міської ради рішенням від 26 березня 2015 року №5070 "Про відмову в надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельних ділянок на АДРЕСА_1 )". Визнано протиправним та скасовано рішення Рівненської міської ради Рівненської області від 26 березня 2015 року №5070 "Про відмову в надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельних ділянок на АДРЕСА_1 )". Зобов'язано Рівненську міську раду Рівненської області повторно розглянути на черговій сесії Рівненської міської ради питання щодо відведення ОСОБА_1 у власність для будівництва та обслуговування частини житлового будинку (квартири АДРЕСА_1 ) господарських будівель і споруд земельну ділянку орієнтовною площею 208 кв. м. за рахунок забудованих земель запасу житлової та громадської забудови міста згідно поданої заяви від 17.06.2014 вх. № М-165/8 (15.12.2014 вх. № М-165/18), з вирішенням цього питання на підставі вимог ст. 118 Земельного кодексу України.
19.02.2019 ОСОБА_1 звернувся до Рівненської міської ради з заявою (вх.№М-300/2-19 від 20.02.2019), в якій повідомляв про те, що ним неодноразово подавалися заяви на відведення у власність для будівництва та обслуговування частини житлового будинку (квартири АДРЕСА_1 ), господарських будівель і споруд земельної ділянки, орієнтовною площею 208 кв.м., за рахунок забудованих земель запасу житлової та громадської забудови міста, якою він користується більше 15 років. З покликанням на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02.02.2015 у справі №569/17055/14-а та від 18.02.2016 №569/222/16-а, вказав, що до цього дане питання вирішене не було. Покликаючись на ст.376 Цивільного кодексу України, вказував, що його сусіди зробили добудови і безперешкодно ними користуються, а тому просив забезпечити йому вільне використання його квартири. Вважаючи, що є законодавчі підстави для вирішення його питання, просив віднестися не формально до його звернення та перейнятися його проблемами людини-інваліда (а.с.66-67).
За результатами розгляду заяви позивача від 19.02.2019 (вх.№М-300/2-19 від 20.02.2019), відповідач листом від 11.03.2019 №М-300/2-19 повідомив його, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку. Відповідно до вимог ч.1 ст.42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Враховуючи вимоги ст.42 Земельного кодексу України, інформував, що чинним законодавством не передбачено право власника окремої квартири багатоквартирного будинку на виділення в натурі та на отримання безоплатно у власність частини земельної ділянки, на якій розташовано багатоквартирний будинок, а тому розглянути питання щодо відведення позивачу безоплатно у власність земельної ділянки площею 208 кв.м. для будівництва обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 8 не можливо (а.с. 7; 68-69).
Не погоджуючись з вказаною відповіддю Рівненської міської ради та вважаючи порушеним своє право на отримання у приватну власність (встановлення земельного сервітуту) земельної ділянки для будівництва та обслуговування частини житлового будинку, якою він користується більше 15 років, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Як встановлено судом, предметом розгляду даної адміністративної справи є питання зобов'язання Рівненської міської ради прийняти рішення, яким надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 у власність для будівництва та обслуговування частини житлового будинку (квартири АДРЕСА_1 ) господарських будівель і споруд земельну ділянку, орієнтовною площею 208 м. кв., за рахунок забудованих земель запасу житлової та громадської забудови міста.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд зазначає таке.
Згідно з ст. 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст.14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Частиною 1 статті 59 Закону Закон №280/97-ВР встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Згідно приписів п. "б" ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до абз.1 ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Частиною другою вказаної статті передбачено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до вимог ч.3, 4 ст.116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Відповідно до ч.1 ст.121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в містах - у розмірі не більше 0,10 гектара.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначається ст.118 ЗК України.
Так, відповідно до ч. 1,2 ст.118 ЗК України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
У відповідності до ч.1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
За приписами норм ч.6, 7 ст.118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідного органу із заявою для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якої органи, визначені в ст.118 ЗК України, в місячний строк приймають одне з відповідних рішень.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати такий дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити).
Висновки аналогічного характеру містяться в постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №813/481/17, від 18.10.2018 у справі №527/43/17, від 25.02.2019 у справі №347/964/17 та від 22.04.2019 у справі №263/16221/17.
При цьому, чинним законодавством не передбачено права суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з ч.2 ст.5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно, чинними вимогами КАС України передбачено, що захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, оскільки право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає, оскільки звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
За наведеного, обов'язковою умовою захисту в адміністративному суді прав, свобод, інтересів фізичних осіб є одночасна наявність двох факторів:
-існування публічно-правових відносин між позивачем та відповідачем - суб'єктом владних повноважень;
-наявність факту порушень прав, свобод, інтересів позивача, вчинених або допущених відповідачем у таких правовідносинах.
У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
Порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати у разі належної поведінки зобов'язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов'язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.
Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Порушення своїх прав на відведення у власність спірної земельної ділянки позивач вбачає в неналежному розгляді його заяви від 19.02.2019 і не винесенні даної заяви на розгляд сесії Рівненської міської ради.
Разом з тим, як встановлено судом, заява позивача від 19.02.2019 не містила вимог щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, та не була подана в порядку ст.118, 122 ЗК України, з огляду на що, не було підготовлено проект рішення, відповідно і на розгляд пленарного засідання сесії Рівненської міської ради такий не передавався.
Станом на час звернення до суду з даним позовом з заявою відповідної форми про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою позивач не звертався.
З матеріалів справи встановлено, що з відповідною заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,0208 га за адресою: АДРЕСА_1 , для обслуговування та будівництва частини житлового будинку, ОСОБА_1 звернувся лише 18.12.2019 (а.с.70).
Листом від 02.01.2020 №01-11/113/5 Управління земельних відносин виконавчого комітету Рівненської міської ради повідомило позивача, що за дорученням міського голови розглянуто заяву позивача, на підставі якої на розгляд сесії Рівненської міської ради підготовлено проект рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною орієнтовною площею 208 м. кв. на АДРЕСА_1 безоплатно у власність для будівництва і обслуговування частини жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Після погодження проекту рішення згідно з Регламентом міської ради він буде переданий секретарю міської ради для розгляду в постійних комісіях та сесії міської ради (а.с.71).
Суд враховує, що ЗК України не пов'язує вирішення місцевою радою питання про прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою із фактом проходження його проекту в органах та підрозділах місцевої ради, що відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 12.09.2019 у справі №826/3163/16.
Разом з тим, станом на час звернення до суду з даним позовом, позивачем не було ініційовано розгляд питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою Рівненською міською радою не приймалось.
Лист відповідача від 11.03.2019 №М-300/2-19, яким надано відповідь на заяву позивача від 19.02.2019, не є рішенням Рівненської міської ради про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та не спричинив зміни стану суб'єктивних прав та обов'язків позивача, тобто припинення чи неможливість реалізації його права на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що права позивача протиправними діями чи бездіяльністю відповідача порушені не були, а позовна вимога про зобов'язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, з огляду на не дотримання відповідачем вимог ст.118, 122 ЗК України, є безпідставною.
Згідно з ч. 1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ("Серявін та інші проти України").
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на всі аргументи учасників справи, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат у відповідності до вимог ст.139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Рівненської міської ради (вул. Соборна, 12 а, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 34847334) про зобов'язання вчинення певних дій - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 02 березня 2020 року.
Суддя Борискін С.А.