Україна
Донецький окружний адміністративний суд
24 січня 2020 р. Справа№200/12651/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кравченко Т.О.
за участю
секретаря судового засідання Дьяченка Є.І.
позивача ОСОБА_1
розглянув в порядку загального позовного провадження в судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
29 жовтня 2019 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Східного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України Донецької області (згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань повне найменування відповідача - Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України) (далі - відповідач, Військова частина НОМЕР_1 ), надісланий на адресу суду 24 жовтня 2019 року, в якому позивач просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 12 лютого 2015 року по 28 травня 2019 року, виходячи з грошового з грошового забезпечення станом на день звільнення з Військової частини НОМЕР_1 - 28 травня 2019 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 12 лютого 2015 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 28 травня 2019 року (а.с. 4-6).
І. Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.
04 листопада 2019 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі № 200/12651/19-а; вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с. 1-2).
04 грудня 2019 року суд постановив ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначив підготовче засідання на 26 грудня 2019 року; витребував у відповідача додаткові докази (а.с. 41-42).
26 грудня 2019 року суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 24 січня 2020 року (а.с. 56).
Про дату, час і місце проведення судового засідання учасники справи повідомлені з дотриманням вимог Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що підтверджено рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с. 64-65).
20 січня 2020 року до суду надійшло клопотання відповідача про розгляд справи за відсутності його представника (а.с. 66-67).
Враховуючи, що участь у судовому засіданні є правом учасника справи, передбаченим п. 2 ч. 3 ст. 44 КАС України, а не його обов'язком, а також те, що відповідно до ч. 3 ст. 194 цього Кодексу учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності, справа розглянута за відсутності представника відповідача.
На підставі ч. 1 ст. 229 КАС України під час розгляду справи здійснювалося повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
ІІ. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551) (а.с. 4-6).
В судовому засіданні позивач підтримав заявлені вимоги з підстав, наведених в позовній заяві (а.с. 4-6) та відповіді на відзив (а.с. 50-52), просив задовольнити позов.
Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву, просив відмовити в задоволенні позовних вимог з наведених нижче підстав.
Відповідач зазначає, що грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки. Позивач не набув право на отримання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, оскільки в силу приписів п. 9 ст. 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011) в особливий період з моменту оголошення мобілізації надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткової соціальної відпустки, припиняється.
Відповідач стверджує, що як під час проходження військової служби, так і в момент звільнення з військової служби та виключення зі списків військової частини ОСОБА_1 не звертався з приводу надання йому додаткової відпустки як учаснику бойових дій, зауважень щодо виключення зі списків військової частини у зв'язку з наявністю заборгованості перед ним не висловлював.
Крім того, відповідач вважає, що позивач пропустив встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України місячний строк звернення до суду, що в силу приписів ч. 3 ст. 123 КАС України є підставою для залишення позовної заяви без розгляду (а.с. 34-36).
ІІІ. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.
На виконання вимог ст. 90 КАС України суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС України кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Артемівським РВ ЛМУ УМВС України в Луганській області 16 лютого 2011 року (а.с. 7-8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 (а.с. 9).
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) зареєстрована як юридична особа 19 березня 1993 року, про що 11 березня 2015 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) внесений запис за номером 1 274 145 0000 011459; в стані припинення не перебуває, що встановлено на підставі відомостей ЄДР, отриманих судом на стадії прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі (а.с. 21-22).
В період з 12 лютого 2015 року до 28 травня 2019 року включно ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом.
Так, 12 лютого 2015 року на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 12 лютого 2015 року № 16о/с ОСОБА_1 був призваний на військову службу за контрактом, про що свідчать записи у військовому квитку серії НОМЕР_5 (а.с. 10-11) та в трудовій книжці серії НОМЕР_6 (а.с. 14-15).
28 травня 2019 року на підставі наказів командира Військової частини НОМЕР_1 від 24 травня 2019 року № 25 та від 28 травня 2019 року № 102о/с ОСОБА_1 звільнений з військової служби в запас за пп. «и» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232), про що свідчать записи у військовому квитку серії НОМЕР_5 (а.с. 10-11) та в трудовій книжці серії НОМЕР_6 (а.с. 14-15).
Як свідчить довідка про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України та сил і засобів здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, видана Військовою частиною НОМЕР_1 28 травня 2019 року за № 1002, старший солдат ОСОБА_1 в період з 12 травня 2015 року по 06 травня 2015 року, з 22 жовтня 2015 року по 07 грудня 2015 року, з 03 січня 2016 року по 15 лютого 2016 року, з 02 березня 2016 року по 12 квітня 2016 року, з 23 квітня 2016 року по 21 жовтня 2016 року, з 16 листопада 2016 року по 12 березня 2017 року, з 28 березня 2017 року по 23 липня 2017 року, з 08 серпня 2017 року по 17 грудня 2017 року, з 28 грудня 2017 року по 23 січня 2018 року, з 08 лютого 2018 року по 28 травня 2018 року, з 13 червня 2018 року по 15 листопада 2018 року, з 16 січня 2019 року по 27 травня 2019 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, та сил і засобів здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районі проведення операції об'єднаних сил ОТУ «Схід» (а.с. 13).
Про безпосередню участь ОСОБА_1 в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, та сил і засобів здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районі проведення операції об'єднаних сил ОТУ «Схід» впродовж перелічених вище періодів також свідчать відповідні записи у військовому квитку серії НОМЕР_5 (а.с. 10-11).
ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій та право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджено посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_7 , виданим Головним управлінням Національної гвардії України 17 вересня 2015 року (а.с. 12).
Згідно з довідкою про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, яка видана Військовою частиною НОМЕР_1 02 липня 2019 року за № 0703, грошове забезпечення ОСОБА_1 за травень 2019 року, на яке нарахований єдиний внесок, становило 25 576,39 грн (а.с. 17).
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 18 вересня 2019 року № 0922 нараховане ОСОБА_1 грошове забезпечення за травень 2019 року (без урахування податків) становило 15 385,44 грн (а.с. 19).
Сторони не заперечують факт того, що впродовж спірного періоду позивачу як учаснику бойових дій не надавалась додаткова відпустка.
Так, кількість невикористаних ОСОБА_1 днів додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551, за 2015-2019 роки становить 70 діб, що підтверджено довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 13 грудня 2019 року № 40/57/33-18 (а.с. 62).
Наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 28 травня 2019 року № 102 (по стройовій частині) не передбачає виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551 (а.с. 16).
Як вбачається з довідки Військової частини НОМЕР_1 від 18 листопада 2019 року № 1131, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 12 лютого 2015 року до 28 травня 2019 року ОСОБА_1 не була нарахована і виплачена (а.с. 37).
03 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з приводу виплати йому грошової компенсації за невикористані соціальні та додаткові відпустки за 2015-2019 роки.
Листом від 17 вересня 2019 року № 40/57/22-3489 Військова частина НОМЕР_1 повідомила ОСОБА_1 про те, грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки, у тому числі додаткові. У зв'язку з припиненням на законодавчому рівні в особливий період надання додаткових відпусток, право на отримання грошової компенсації за не надання таких відпусток не виникає (а.с. 18).
Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.
IV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Норми права, на які посилалися сторони, які не застосував суд, та мотиви їх незастосування. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку. Висновки суду по суті позовних вимог.
16 травня 2019 року Верховний Суд прийняв рішення у зразковій справі № 620/4218/18 щодо грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку військовослужбовцям у період мобілізації, яке набрало законної сили 21 серпня 2019 року.
Відповідно до ч. 10 ст. 290 КАС України у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: 1) ознаки типових справ; 2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; 3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.
Ухвалюючи рішення за результатами розгляду зразкової адміністративної справи № 620/4218/18, Верховний Суд вказав на такі сутнісні характеристики:
1) Ознаки типової справи:
- позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;
- відповідач, суб'єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;
- підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: ст. 4 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки», ст. ст. 5, 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений пп. 17-18 ст. 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений пп. 17-18 ст. 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки», Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
2) Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм.
Висновки Верховного Суду у зразковій справі № 620/4218/18 підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений пп. 17-18 ст. 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Верховний Суд зазначив, що у типових справах належить сукупно застосовувати норми законодавства у такому порядку (послідовності): ст. ст. 4, 16-2 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки»; п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року; ч. 8 ст. 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; ч. 14 ст. 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
3) Обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі
Зміна фактичних обставин справи і правового регулювання спірних правовідносин є обставинами, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.
Взявши до уваги склад учасників спірних правовідносин, підстави та предмет спору, а також встановлені фактичні обставини, суд дійшов висновку, що справа, яка розглядається, відповідає ознакам типової справи, викладеним у рішенні Верхового Суду у зразковій справі № 620/4218/18.
Особливості провадження у типовій справі передбачені ст. 291 КАС України.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верхового Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином, при розгляді цієї справи суд враховує висновки Верховного Суду у зразковій справі № 620/4218/18 та керується наведеними нижче правовими нормами.
Відповідно ч. 1 ст. 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
П. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) установлюються такі види щорічних відпусток: основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;».
Ч. 1 ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР установлена додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності.
Відповідно до цієї правової норми, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно зі ст. 5 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Ст. 12 Закону № 3551 установлені пільги учасникам бойових дій.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551 однією з пільг учасників бойових дій є право на одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Право військовослужбовців на відпустки та порядок їх надання регламентовані ст. 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011).
Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Відповідно до п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011 у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
П. 17 ст. 10-1 Закону № 2011 визначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону № 2011 в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону № 2011 надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів».
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543 та № 1932 відповідно).
За визначенням ст. 1 Закону № 3543 особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Ст. 1 Закону № 1932 визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в ст. 1 Закону № 3543 надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Висновки суду за результатами розгляду справи.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011 не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011 у періоди, передбачені п. п. 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст. 12 Закону № 3551, п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011, ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР.
Крім того, відповідно до п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551.
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Принципом який визначає зміст правовідносин людини з суб'єктом владних повноважень є принцип верховенства права. Цей принцип полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні з іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551, припиняється.
Відповідно до п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом № 2011. Відповідно до п. 14 ст. 10-1 цього Закону у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Таким чином, норми Закон № 2011 не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Як наслідок, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551 за 2015-2019 роки.
З огляду на викладене, суд критично оцінює та відхиляє доводи відповідача про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.
Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
З цих причин суд відхиляє доводи відповідача про те, що під час проходження військової служби позивач не подавав рапорт про надання йому додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551, а також про те, що на момент виключення зі списків військової частини позивач не висловив зауважень щодо наявності заборгованості перед ним.
За висновком суду, відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки.
За цих обставин, суд визнає протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягала у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 12 лютого 2015 року до 28 травня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 28 травня 2019 року.
Порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 70 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 12 лютого 2015 року до 28 травня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 28 травня 2019 року.
Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.
VI. Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).
Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
Суд відхиляє аргумент відповідача щодо пропуску позивачем передбаченого ч. 5 ст. 122 КАС України місячного строку звернення до суду, оскільки стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
Таке правозастосування відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у п. п. 37-41 постанови від 21 серпня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18.
VIІ. Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджено посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_7 , виданим Головним управлінням Національної гвардії України 17 вересня 2015 року (а.с. 12).
Таким чином, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».
Докази понесення позивачем, на користь якого ухвалено рішення, інших судових витрат суду не надані, а тому судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 2, 12, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255, 257, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (ідентифікаційний код: 23313948, місцезнаходження: 87525, Донецька обл., м. Маріуполь, пр. Нахімова, буд. 186) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що полягала у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 12 лютого 2015 року до 28 травня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 28 травня 2019 року.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (ідентифікаційний код: НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 ) грошову компенсацію за невикористані 70 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 12 лютого 2015 року до 28 травня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 28 травня 2019 року.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
6. Повне судове рішення складено 24 лютого 2020 року.
Суддя Т.О. Кравченко