Україна
Донецький окружний адміністративний суд
02 березня 2020 р. Справа№200/1007/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Логойди Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди,
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначав, що під час проходження військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 , період проходження служби з 02 квітня 2015 року до 05 квітня 2016 року) та на час звільнення зі служби йому не виплачено індексацію грошового забезпечення та компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 02 квітня 2015 року до 05 квітня 2016 року.
Вважаючи свої права порушеними, просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану додаткову відпустку за період квітень 2015 року - квітень 2016 року;
- стягнути з відповідача на його користь суму індексації грошового забезпечення за період травень 2015 року - березень 2016 року у розмірі 23899,26 грн. та суму компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку учасника бойових дій за 2015 - 2016 роки у розмірі 6455,40 грн.;
- стягнути з відповідача на його користь суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення у розмірі 11358,99 грн., у зв'язку з порушенням строків виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку у розмірі 2530,52 грн.
- стягнути з відповідача на його користь суму моральної шкоди у розмірі 5000 грн.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) є установою, що фінансується з державного бюджету і як розпорядник бюджетних коштів відповідно до ст. 51 Бюджетного кодексу України може брати бюджетні зобов'язання та провадити видатки лише в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. Бюджетних асигнувань на виплату індексації за вказаний позивачем період, а також по теперішній час до ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військової частини НОМЕР_1 ) не поступало, що унеможливлює проведення з позивачем фінансових розрахунків згідно із Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».
Крім того, вважав, що сума індексації позивачем розрахована невірно у зв'язку із невірним визначенням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, яким щодо позивача є місяць прийняття на роботу (на військову службу), а саме квітень 2015 року.
Щодо грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій, то оскільки під час дії особливого періоду надання додаткових відпусток із збереженням заробітної плати припинено (тобто у позивача не було права на отримання такої відпустки), то вимоги щодо виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку задоволенню не підлягають. Крім того, така відпустка не замінюється грошовою компенсацією, та у разі звільнення військовослужбовця, який має право на зазначену відпустку, за неї не виплачується грошова компенсація за дні невикористаної відпустки. Крім того, вважав, що сума компенсації за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій позивачем розрахована невірно.
З огляду на наведене вважав, що відсутні підстави для компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій.
Просив в задоволенні позову відмовити.
Відповідачем до відзиву додані проведені ним можливі розрахунки суми індексації грошового забезпечення, компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку учасника бойових дій та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Судом встановлено, що з 02 квітня 2015 року по 05 квітня 2016 року ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (згідно з наказом АДПСУ від 11 серпня 2003 року № 016 умовне найменування Військової частини НОМЕР_1 - Донецький прикордонний загін Державної прикордонної служби України, накази начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо позивача про зарахування до списків частини, про звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу: від 02 квітня 2015 року №61-ос та від 05 квітня 2016 року №71-ос). Є учасником бойових дій (посвідчення від 23 листопада 2015 року № НОМЕР_2 ).
Під час проходження військової служби позивач мав право на додаткову відпустку учасника бойових дій, що передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Таку відпустку позивач не використав.
Під час проходження служби та на час звільнення з неї йому не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення за вказаний період служби та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
На звернення до відповідача від 14 листопада 2019 року щодо нарахування та виплати таких виплат отримав відповідь від 03 грудня 2019 року № 11-9986, в якій зазначалося, що кошторисні призначення Державної прикордонної служби України на 2015 - 2016 роки не передбачали здійснення видатків на виплату індексації грошових доходів військовослужбовців, у зв'язку з цим індексація грошового забезпечення позивача за період служби з 02 квітня 2015 року по 05 квітня 2016 року не нараховувалася.
Також отримав довідку Військової частини НОМЕР_1 від 29 листопада 2019 року № 2282, в якій зазначалося, що позивачу за вказаний період служби додаткова оплачувана відпустка не надавалася.
Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Щодо індексації грошового забезпечення
Відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Статтею 2 вказаного Закону визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
У частині 5 ст. 2 вказаного Закону вказано, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно зі ст. 4 цього Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року - 101 відсоток).
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 5 вказаного Закону підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
З метою реалізації цих положень Закону Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року № 1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення.
Згідно з п. 11 вказаного Порядку підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року - 101 відсоток).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз. 8 п. 4 Порядку).
Відповідно до п. 6 Порядку виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
На підставі системного аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
При цьому обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.
Оскільки право на індексацію грошового забезпечення позивача порушено, тому воно підлягає відновленню в судовому порядку.
Разом з тим, нарахування індексації належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця. І оскільки така індексація позивачу не нараховувалася, тому суд позбавлений можливості стягнути на користь позивача її суму.
З огляду на наведене з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача основні позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період, а похідні позовні вимоги (задоволення яких відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України залежить від задоволення основної вимоги) задоволенню іншим шляхом - шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за спірний період (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Вирішуючи спір судом враховані правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені в постановах Верховного Суду, зокрема від 19 липня 2019 року в справі №240/4911/18, від 07 серпня 2019 року в справі №825/694/17, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Щодо додаткової відпустки як учаснику бойових дій
Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з п. 8 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачені такі види щорічних відпусток, як: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством (п. 1 ст. 4 Закону).
Відповідно до ст. 162 вказаного Закону, зокрема, учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Абзацом 3 п. 14 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п. 17 ст. 101 вказаного Закону в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п. 18 ст. 101 Закону в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п. 19 ст. 101 Закону надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про оборону України».
За визначенням ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України «Про оборону України» визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у періоди, передбачені п.п. 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п. 8 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 162 Закону України «Про відпустки».
Крім того, відповідно до п. 3 розд. XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, що затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, що передбачена ст. 162 Закону України «Про відпустки» та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, що висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
З огляду на наведене суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним протягом спірного періоду додаткову відпустку як учаснику бойових дій, що передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Оскільки право позивача на компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій порушено, тому воно підлягає відновленню в судовому порядку.
Разом з тим, нарахування такої компенсації належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця. І оскільки така компенсація позивачу не нараховувалася, тому суд позбавлений можливості стягнути на користь позивача її суму.
З огляду на наведене з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача основні позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за спірний період, а похідні позовні вимоги (задоволення яких відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України залежить від задоволення основної вимоги) задоволенню іншим шляхом - шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за спірний період (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Вирішуючи спір в частині грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій судом враховані правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій
Відповідно до ст. ст. 1 й 2 Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених стоків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом (тобто, з 01 січня 2001 року). Під доходами у цьому законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Враховуючи наведене порушені права позивача підлягають захисту також шляхом зобов'язання відповідача провести компенсацію втрати частини доходів (а саме доходів у вигляді індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій) у зв'язку з порушенням строків їх виплати, тобто шляхом, який з урахуванням обставин даної справи є достатнім та ефективним (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Щодо моральної шкоди
Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Позивачем не надано доказів, які б підтверджували, заподіяння моральної шкоди, та доказів правильності проведеного розрахунку її розміру, тому правові підстави для її відшкодування відсутні.
Отже, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, тому виходячи з положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 02 квітня 2015 року по 05 квітня 2016 року та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015 - 2016 роки проходження військової служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 02 квітня 2015 року по 05 квітня 2016 року, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2016 роки проходження військової служби, і провести компенсацію втрати частини вказаних доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення судом складено 02 березня 2020 року.
Суддя Т.В. Логойда