02 березня 2020 року ЛуцькСправа № 140/3897/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання протиправної відмови, оформленої листом № П-2346/0-995/0/95-19 від 30 вересня 2019 року; зобов'язання повторно розглянути клопотання та вирішити питання про надання дозволу або про відмову у його наданні на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва, площею 0,12 га, яка знаходиться за межами села Забороль Луцького району Волинської області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, маючи намір скористатися своїм правом на безоплатне отримання земельної ділянки, подала до ГУ Держгеокадастру заяву про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва, площею 0,12 га, яка знаходиться за межами села Забороль Луцького району Волинської області. На вказану заяву отримала відповідь, оформлену листом, яким не надано такого дозволу (по суті відмовлено в наданні такого дозволу). Позивач вважає лист невмотивованим та необґрунтованим, в ньому не зазначено жодних підстав для відмови, передбачених Земельним кодексом України, тобто не вказано, що місце розташування ділянки не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою, щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Таким чином, відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є такою, що суперечить і не ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому є незаконною.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 02 січня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У відзиві на позов від 20.01.2020 року відповідач його вимог не визнав. Вказав, що Головним управлінням під час розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок сільськогосподарського виробництва державної власності до органів місцевого самоврядування направляються запити про висловлення позиції щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою громадянам. Вказує, що ГУ Держгеокадастру у Волинській області направило запит до Заборольської ОТГ для отримання позиції щодо можливості надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою, на підставі якої земельні ділянки можуть бути передані у власність, для ведення особистого селянського господарства на відповідній території, ОСОБА_1 . Зокрема, просили перевірити бажане місце розташування земельної ділянки на відповідність затвердженому генеральному плану населеного пункту та іншій містобудівній і землевпорядній документації, розробленій на місцевому рівні, якими обґрунтовуються довгострокові стратегії планування та забудови територій населеного пункту і розвитку відповідної територіальної громади, а також висловити у найкоротший термін, з дня отримання запиту, позицію щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою.
Однак, відповіді від Заборольської ОТГ відповідач не отримав. У зв'язку із наведеними обставинами ГУ Держгеокадастру у Волинській області листом повідомило позивача, що вона має право повторно звернутися із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність після отримання відповідного рішення Заборольської ОТГ.
Таким чином, відповідач уважає, що позивачу правомірно не надано дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, яка знаходиться за межами населених пунктів Заборольської ОТГ Луцького району Волинської області, на підставі поданої ним заяви. Тому дії ГУ Держгеокадастру у Волинській області відповідають вимогам чинного законодавства, а відтак правомірні та обґрунтовані. Зазначає, що у даному випадку, місце розташування земельної ділянки, щодо якої звернувся позивач, не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Із наведених підстав представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши письмові докази по суті справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 29 серпня 2019 року звернулася до ГУ Держгеокадастру у Волинській області із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, відповідно до статті 25 Закону України «Про землеустрій» щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва, площею 0,12 га, яка знаходиться за межами села Забороль Луцького району Волинської області (Заборольська об'єднана територіальна громада Луцького району Волинської області) в межах норм безоплатної приватизації. До вказаної заяви ОСОБА_1 додала викопіювання із кадастрової карти, паспортні дані.
Головне управління 05 вересня 2019 року звернулося до Заборольської ОТГ із запитом, в якому просило перевірити бажане місце розташування земельної ділянки на відповідність затвердженому генеральному плану населеного пункту та іншій містобудівній і землевпорядній документації, розробленій на місцевому рівні, якими обґрунтовуються довгострокові стратегії планування та забудови територій населеного пункту і розвитку відповідної територіальної громади, а також висловити у найкоротший термін, з дня отримання запиту, позицію щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої зазначена земельна ділянка може бути передана у власність.
Листом № П-2346/0-995/0/95-19 від 30 вересня 2019 року позивачу за результатами розгляду її заяви було рекомендовано повторно звернутись до ГУ Держгеокадастру у Волинській області щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність після отримання відповідного рішення Заборольської ОТГ.
Позивач вважає таку фактичну відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою протиправною, тому звернулася із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту «б» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно із частинами першою-третьою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Пунктом «в» частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.
Як передбачено частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною сьомою статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва відповідач зобов'язаний був у місячний строк прийняти одне з таких рішень: про надання дозволу або про відмову у наданні відповідного дозволу із зазначенням причин відмови.
Як установлено судом, позивач разом із заявою до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га додав: копію викопіювання із публічної кадастрової карти, викопіювання із чергового кадастрового плану, копію паспорта, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивачем до заяви поданий необхідний перелік документів, встановлений Земельним кодексом України. При цьому у листі № П-2346/0-995/0/95-19 від 30 вересня 2019 року відповідач жодних зауважень щодо поданих позивачем документів не зазначив.
Із вказаного листа також випливає, що відповідач рекомендував повторно звернутись до ГУ Держгеокадастру у області щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність після отримання відповідного рішення Заборольської ОТГ. У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що ГУ Держгеокадастру у Волинській правомірно не надано позивачу відповідний дозвіл, оскільки місце розташування земельної ділянки, щодо якої звернувся позивач, не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою у техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Так, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року № 60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад" передбачено Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру починаючи з 1 лютого 2018 року забезпечити, зокрема, здійснення до передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності під час передачі в користування (виключно шляхом проведення аукціонів) або у власність за погодженням з об'єднаними територіальними громадами (шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно із статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Разом з тим, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним із етапів передачі земельної ділянки у власність громадянам, оскільки за змістом статті 118 ЗК України порядок передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає такі послідовні стадії:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення.
Отже, передача у власність земельної ділянки шляхом прийняття органом виконавчої влади відповідного рішення є завершальним етапом набуття земельної ділянки у власність громадянами і саме на вказаному етапі відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року № 60-р відповідач повинен отримати погодження відповідного органу місцевого самоврядування.
Відтак, посилання відповідача на відсутність рішення Заборольської ОТГ на етапі вирішення питання про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є безпідставним.
Окрім того, із досліджених письмових доказів убачається, що ГУ Держгеокадастру у Волинській області за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не приймав жодного рішення про надання дозволу або про відмову у наданні відповідного дозволу із зазначенням причин відмови, а обмежився надісланням позивачу листа з рекомендацією повторного звернення із зазначеною заявою.
При цьому, ні ЗК України, ні інші нормативно-правові акти не наділяють повноваженнями відповідні органи виконавчої влади ухилятися від розгляду по суті клопотань про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, в тому числі не наділяють повноваженнями рекомендувати заявникам повторно звертатися із клопотанням чи іншими додатковими документами та матеріалами, не передбаченими законодавством.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що стаття 118 ЗК не містить таких підстав для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою як необхідність врахування позиції органу місцевого самоврядування щодо відведення земельної ділянки у власність.
Крім того, матеріали справи не містять доказів, які б спростовували наявність у позивача суб'єктивного права на одержання даної земельної ділянки.
В свою чергу, суд зазначає, що дії (надано відповідь на заяву) не є законним способом поведінки органу, є проміжними відповідями на звернення, не містять чіткого та однозначного рішення про відмову, а отже не можуть вважатися "відмовою у наданні дозволу" у розумінні частини сьомої статті 118 ЗК України.
Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту. Водночас, у частині сьомій статті 118 ЗК України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, чи необхідно приймати відповідне рішення органу з цього питання чи достатньо відповіді у формі листа.
Для порівняння, у частині дев'ятій статті 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та її надання.
У статті 118 ЗК України не визначено прямого обов'язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо. Проте, зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.
У свою чергу, правовий статус Головного управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року №333.
У пункті 8 цього Положення передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Відповідно до пункту 10 начальник Головного управління підписує накази Головного управління.
Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12 квітня 2005 року № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 15 травня 2013 року № 883/5) наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб'єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.
Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області.
Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.
Відсутність належним чином оформленого наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд його заяви, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом. Отже, має місце протиправна бездіяльність.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №806/2208/17 (К/9901/4400/17) та враховується судом при вирішенні даного спору.
Суду не надано доказів, які б свідчили про відсутність можливості та наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд у даній справі дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом прийняття судом рішення про визнання протиправною бездіяльності ГУ Держгеокадастру у Волинській області щодо належного розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та вирішити питання про надання або відмову у наданні такого дозволу з врахуванням правової позиції, висловленої судом у даному рішенні.
Крім того, відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позов задоволено повністю, тому на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить стягнути судові витрати у сумі 768 грн 40 коп., сплачені згідно із квитанцією від 27 грудня 2019 року.
Щодо відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Відповідно до п.1 ч.3 статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У клопотанні про розподіл судових витрат від 27.01.2020 позивач просить стягнути на його користь з відповідача понесені витрати на правничу допомогу, пов'язану з розглядом даної справи у сумі 4 000 грн.
Відповідно до ч.1 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).
Відповідно до ч. 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 5 та 6 статті 134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Як встановлено судом, в підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивач надала копії наступних документів: договір про надання правничої допомоги від 09 грудня 2019 року, укладений з адвокатом Смілим Анатолієм Степановичем; акт виконаних робіт; квитанція від 22.01.2020 року.
Водночас, судом враховано, що з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що приведені у адміністративному позові названого позивача, є аналогічні рішення, про які й зазначено в позовній заяві, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.
Окрім того, відповідно до ч. 6 ст. 12 КАС України типові справи відносяться до справ незначної складності.
З огляду на вказані обставини справи, суд приходить до висновку, що визначений проміжок часу у підготовці даного позову тривалістю у 5 годин та вартістю таких послуг у розмірі 4 000 грн. не є співрозмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Як підсумок такого аналізу, суд приходить до висновку, що присудженню на користь позивача підлягають судові витрати на правничу допомогу адвоката на рівні 1 800 грн.
Керуючись статтями 242, 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Земельного кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Волинській області щодо належного розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення земельної ділянки площею 0,12 га у власність для індивідуального садівництва, яка знаходиться за межами села Забороль Луцького району Волинської області.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та вирішити питання про надання або про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га у власність для індивідуального садівництва, яка знаходиться за межами села Забороль Луцького району Волинської області з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 800 грн. (одна тисяча вісімсот гривень).
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Волинській області (43021, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 67, код ЄДРПОУ 39767861).
Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич