20 лютого 2020 року ЛуцькСправа № 140/3069/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,
при секретарі судового засідання Журомській І.М.,
за участю представника позивача Янюка О.Б.,
представника відповідача Панечко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання протиправною відмови, оформленої наказом № 3-1645/15-19-СГ від 08 жовтня 2019 року; зобов'язання надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, яка знаходиться за межами села на території Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач наказом № 3-1645/15-19-СГ від 08 жовтня 2019 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» відмовив позивачу в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки вона суперечить вимогам статті 118 Земельного кодексу України, якою встановлено вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, наведених у позовній заяві, просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов. У відзиві на позов від 07.11.2019 року відповідач його вимог не визнав. Вказав, що на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року №60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад» та керуючись рішенням колегії Держземагентства України від 14 жовтня 2014 року №2/1 «Про обов'язкове направлення на розгляд до місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності» Головне управлінням листом від 19 вересня 2019 року №18-3-0.32-6239/2-19 направило відповідний запит до Підгайцівської об'єднаної територіальної громади Луцького району щодо висловлення позиції про можливість надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Зокрема, просив перевірити бажане місце розташування земельної ділянки на відповідність затвердженому генеральному плану населеного пункту та іншій містобудівній і землевпорядній документації, розробленій на місцевому рівні, якими обґрунтовуються довгострокові стратегії планування та забудови територій населеного пункту і розвитку відповідної територіальної громади, а також висловити у найкоротший термін, з дня отримання запиту, позицію щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Однак, відповідач не отримав жодної відповіді на вказаний запит. Наказом № 3-1645/15-19-СГ від 08жовтня 2019 року відповідач відмовив позивачу в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, у зв'язку з відсутністю погодження Підгайцівської об'єднаної територіальної громади Луцького району Волинської області відповідно до пункту 3 розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року №60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад». З наведених підстав, відповідач просив в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 04 вересня 2019 року звернувся до ГУ Держгеокадастру у Волинській області із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, відповідно до статті 25 Закону України «Про землеустрій» щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 яка знаходиться на за межами села на території Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області (Підгайцівська об'єднана територіальна громада Луцького району Волинської області) в межах норм безоплатної приватизації. До вказаної заяви ОСОБА_1 додав викопіювання із кадастрової карти, паспортні дані.
Наказом № 3-1645/15-19-СГ від 08 жовтня 2019 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» ГУ Держгеокадастру у Волинській області відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Підгайцівської об'єднаної територіальної громади Луцького району Волинської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, у зв'язку з відсутністю погодження Підгайцівської об'єднаної територіальної громади Луцького району Волинської області відповідно до пункту 3 розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року №60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад».
Надаючи правову оцінку оскаржуваного рішення, суд приходить до таких висновків.
Згідно із статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту «б» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно із частинами першою-третьою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Як передбачено частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною сьомою статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Цей перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпним. Водночас, вмотивована відмова має містити пояснення з вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 18 жовтня 2018 року справі №527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17 та від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17.
Таким чином, за результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства відповідач зобов'язаний був у місячний строк прийняти одне з таких рішень: про надання дозволу або про відмову у наданні відповідного дозволу із зазначенням причин відмови.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем було подано заяву до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка знаходиться на території Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області в межах норм безоплатної приватизації. До заяви позивачем було додано: викопіювання з кадастрової карти (плану) копію паспорту, копію ідентифікаційного номера.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивачем до заяви поданий вичерпний перелік документів, встановлений Земельним кодексом України. При цьому, суд зазначає, що у наказі від № 3-1645/15-19-СГ від 08 жовтня 2019 року відповідач жодних зауважень щодо поданих позивачем документів не зазначив.
Із вказаного наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області № 3-1645/15-19-СГ від 08 жовтня 2019 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» слідує, що відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у зв'язку з відсутністю погодження Підгайцівської об'єднаної територіальної громади Луцького району Волинської області відповідно до пункту 3 розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року №60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад».
Водночас у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що ГУ Держгеокадастру у Волинській правомірно не надано позивачу відповідний дозвіл, оскільки місце розташування земельної ділянки, щодо якої звернувся позивач, не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою у техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Так, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року №60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад» передбачено Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру починаючи із 01 лютого 2018 року забезпечити, зокрема, здійснення до передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності під час передачі в користування (виключно шляхом проведення аукціонів) або у власність за погодженням з об'єднаними територіальними громадами (шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно із статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Разом з тим, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним із етапів передачі земельної ділянки у власність громадянам, оскільки за змістом статті 118 ЗК України порядок передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає такі послідовні стадії:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписівст.186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення.
Отже, передача у власність земельної ділянки шляхом прийняття органом виконавчої влади відповідного рішення є завершальним етапом набуття земельної ділянки у власність громадянами і саме на вказаному етапі відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року №60-р відповідач повинен отримати погодження відповідного органу місцевого самоврядування.
Відтак, посилання відповідача на відсутність погодження Підгайцівської об'єднаної територіальної громади Луцького району Волинської області на етапі вирішення питання про надання ОСОБА_1 дозволу розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є безпідставним.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що стаття 118 ЗК не містить таких підстав для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою як необхідність врахування позиції органу місцевого самоврядування щодо відведення земельної ділянки у власність.
Суд зауважує, що законодавцем з прийняттям вказаного розпорядження жодних змін, у статтю 118 ЗК України, яка закріплює вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, внесено не було.
Крім того, матеріали справи не містять доказів, які б спростовували наявність у позивача суб'єктивного права на одержання даної земельної ділянки.
Таким чином, враховуючи наведені вище норми чинного законодавства та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що відмова ГУ Держеокадастру у Волинській області у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, надана наказом № 3-1645/15-19-СГ від 08 жовтня 2019 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», суперечить вимогам частини сьомої статті 118 ЗК України, тобто відповідач відмовив у наданні зазначеного дозволу з підстав, які не передбачені законодавством.
Суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями, тобто, суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективного державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства є контроль легальності.
Суд є правозастосовуючим органом, тобто, не створюючи нових правових норм, не підміняючи собою органи виконавчої та законодавчої влади, на підставі закону у встановленому процесуальним законом порядку вирішує справи.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Проте, на законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Отже, повноваження відповідача у даних спірних правовідносинах не є дискреційними.
Проте, не зважаючи на відсутність за даних обставин дискреційних повноважень у відповідача, суд наголошує, що предметом спору в цій частині є правомірність зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Волинській області вчинити певні дії, а саме надати відповідний дозвіл.
При цьому, суд виходить того, що стаття 118 Земельного кодексу України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, а стаття 122 цього ж Кодексу - повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.
Згідно вимог частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України питання щодо відведення спірної земельної ділянки у власність належить саме до компетенції ГУ Держгеокадастру у Волинській області, яке, в свою чергу, безпідставно відмовило позивачу у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою.
Разом з тим, у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою про відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно до вимог частини 4 цієї ж статті, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Підсумовуючи наведене, суд вважає, що хоч і повноваження ГУ Держгеокадастру у Волинській області щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є дискреційними, проте належним способом захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин, слід визнати саме зобов'язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із прийняттям відповідного владного рішення.
Щодо ефективності такого способу захисту, то суд має право визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення. При цьому, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Частиною першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку відповідач не довів суду, що прийняте ним оскаржуване рішення про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою ґрунтується на нормах чинного законодавства; воно не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним, оскільки відповідач відмовив у наданні зазначеного дозволу з підстав, які не передбачені законодавством.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд у даній справі дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково шляхом прийняття судом рішення про визнання протиправною та скасування відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою, наданої наказом № 3-1645/15-19-СГ від 08 жовтня 2019 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 10 вересня 2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за межами села на території Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Щодо клопотання ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача у встановлений судом строк надати звіт про виконання судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Частиною другою статті 14 КАС України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
На думку суду, відсутні підстави для встановлення (в порядку частини першої статті 382 КАС України) судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі шляхом зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, оскільки у суду відсутні підстави вважати, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення у цій справі, а примусове виконання рішень суду у даній категорії справ забезпечується органами державної виконавчої служби.
Відповідно до частин першої, третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, за правилами частини першої статті 139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Волинській області слід стягнути 768 грн 40 коп. судового збору, сплаченого відповідно до квитанції від 16.10.2019 року.
Керуючись статтями 242, 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Земельного кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, надану наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 08 жовтня 2019 року №3-1645/15-19-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою».
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04 вересня 2019 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, яка знаходиться за межами села на території Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Волинській області (43021, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 67, код ЄДРПОУ 39767861).
Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич
Повне рішення суду складено 02.03.2020 року.