12 лютого 2020 року Справа № 160/10749/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЮркова Е.О.
за участі секретаря судового засіданняШпоти Я.С.
за участі:
представника позивача представника відповідача Міронової В.М. Гончаревського О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерні Світлотехнічні Технології" до Київської митниці Держмитслужби про визнати протиправними та скасувати рішень, -
01 листопада 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інженерні Світлотехнічні Технології" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Київської міської митниці ДФС, в якій позивач просить визнати протиправними та скасувати рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів:
- №UA100000/2019/000171/2 від 20.06.2019 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів № UA100030/2019/00299 від 20.06.2019 р.;
- №UA100030/2019/000092/2 від 26.06.2019 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів №UA100030/2019/00304 від 26.06.2019р.;
- №UA100000/2019/000181/2 від 01.07.2019 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів №UA100030/2019/00310 від 01.07.2019 р.;
- №UA100000/2019/000197/2 від 08.07.2019 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів №UA100030/2019/00325 від 08.07.2019р.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що оскаржуваними рішеннями Київської міської митниці ДФС було скориговано митну вартість товарів в сторону, яка вплинула на збільшення на 822 251,29 грн.. відповідних платежів, що нараховуються за митною вартістю, в т.ч. на збільшення ПДВ на 707 713,51 грн., на збільшення ввізного мита на 114 537,78 грн. Позивач вважає рішення про коригування митної вартості товарів протиправними, оскільки воно не відповідає вимогам п.2 та п.4 ч.2 ст.55 Митного кодексу України. Зауважено, що позивачем з метою підтвердження митної вартості товару були надані всі необхідні додаткові документи. Вказано, що винесені відповідачем рішення про коригування заявленої митної вартості, зокрема, не містять докладної інформації стосовно джерел, які безпосередньо використовувалися ним при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу. До того ж, незважаючи на свій обов'язок, у рішенні про коригування митної вартості товарів, відповідач не навів і порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як: за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод тощо. Також, на думку суб'єкта господарювання, відповідач не обґрунтував неможливість застосування певних другорядних методів і не конкретизував підстави незастосування цих методів, а лише перелічив їх, хоча й з посиланням на відсутність вартості операцій з ідентичними та подібними (аналогічними) товарами. Крім того, наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз'яснення, в чому такі розбіжності полягають, який вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, на думку позивача, не може бути достатнім для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. А тому, позивач вважає, що подані ним документи для митного оформлення товару дають змогу встановити митну вартість товару, а відповідачем не надано належного обґрунтування причин їх неврахування для встановлення митної вартості товару.
Ухвалою суду від 25.11.2019 року у справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено підготовче засідання, яке за згодою сторін було продовжено до 12.02.2020р.
24.12.2019 року на адресу суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що позивач не надав наявні в нього документи, які дійсно могли б підтвердити здійснення розрахунків між сторонами за придбаний товар, а саме: в інвойсах не зазначено умови оплати за товар; до ціни товару відповідно до пункту 2.3 контракту не включено витрати на транспортування та страхування товарів до названого пункту призначення та відомостей щодо ціни товару на умовах поставки CIF витрат, пов'язаних з транспортуванням та страхуванням товару, що була фактично сплачена; до митного оформлення не подано страхові поліси від 07.05.2019р.та від 09.05.2019р.які зазначено в гр. 44 митних декларацій під кодом 3530; в контракті не зазначено загальну суму контракту, відповідно до поданих інвойсів.
14.01.2020 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримав свою позицію викладену у позові.
Ухвалою суду від 22.01.2020 року було задоволено клопотання Київської міської митниці ДФС про забезпечення участі у судовому засіданні в режимі відео конференції.
Також у підготовчому засіданні 12.02.2020 року, ухвалою суду було задоволено клопотання представника відповідача про заміну первісного відповідача Київську міську митницю ДФС на правонаступника Київську митницю Держмитслужби.
12 лютого 2020 року ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати було закрито підготовче засідання та у зв'язку із погодженням представників сторін, призначено розгляд справи по суті цього ж дня 12.02.2020 року.
У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив задовольнити позовну заяву в повному обсязі.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити в задоволенні позовної заяви, з огляду на викладені у відзиві обставини.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 05 червня 2018 року між Позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю "Інженерні Світлотехнічні Технології" (далі по тексту - Покупець) та іноземною компанією FIRMAMENT GROUP (HONG KONG) INDUSTRIES CO., LIMITED, Hong Kong (далі - Постачальник) укладено зовнішньоекономічний Договір поставки №20180605.
За умовами даного Договору поставки:
- п.2.1. - Ціна за одиницю товару зазначається в рахунках на кожну партію Товару відповідно;
- п.2.2. - Загальна сума Договору складається з суми усіх рахунків за цим Договором;
- п.2.3. - Вартість упаковки включена до вартості Товару;
- п.3.1. - Валютою Договору є долар США.;
- п.3.2. - Валютами платежу за цим Договором є долар США і /або євро.;
- п.3.4. - Товар, який поставлено Покупцеві згідно з Договором передається на реалізацію на території України з кінцевим строком оплати до кінця дії дійсного Договору.;
- п.3.5. - Покупець здійснює оплату шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.;
- п.4.1. - Товар постачається на умовах FOB-порт, Китай (Інкотермс в редакції 2010р.);
- п.4.2. - Поставка Товарів здійснюється партіями.;
- п.4.3. - Умови поставки можуть бути змінені за згодою Сторін та вказуються у рахунках-фактурах на відповідну партію Товару.;
- п.4.4. - Вантажовідправником за дійсним Договором може виступати третя сторона.
Укладаючи даний Договір, сторони передбачили можливість зміни умов поставки за згодою Сторін шляхом їх визначення у рахунках-фактурах на відповідну партію товару. Виконуючи умови зовнішньоекономічного Договору поставки, змістом документів підтвердили свою згоду на поставку Товару на умовах CIF-Odessa, а саме в інвойсах.
Так, у червні 2019 року згідно до умов Договору поставки №20180605 та на підставі супровідних документів INVOICE №19-01004 від 09.05.2019, PROFORMA-INVOICE №19-01004 від 09.05.2019, PACKING LIST №19-01004 від 09.05.2019, BILL OF LADING №WMS 19044162 від 09.05.2019, CMR №28098-1 від 14.06.2019, CARGO TRANSPORTATION INSURANCE POLICY №447701036471 від 09.05.2019 та інших документів, на умовах поставки CIF-Одесса, Постачальник здійснив на адресу Позивача поставку Товару торговельної марки ECOLUX, AIMA, NEOMAX (країна виробництва-CN (Китайська Народна Республіка) на суму 32 848,40 USD (доларів США) загальною вагою брутто 15 400 кг., які Позивач подав Відповідачу разом з електронною митною декларацією №UA 100030/2019/404276 від 19.06.2019 з метою здійснення митного оформлення товару.
Також у червні 2019 року згідно до умов Договору поставки №20180605 та на підставі супровідних документів INVOICE №19-01005 від 07.05.2019, PROFORMA-INVOICE №19-01005 від 07.05.2019, PACKING LIST №19-01005 від 07.05.2019, BILL OF LADING №WMS19044161 від 07.05.2019, CMR №28237-1 від 25.06.2019, CARGO TRANSPORTATION INSURANCE POLICY №959147008022 від 07.06.2019 та інших документів, на умовах поставки CIF-Одесса, Постачальник здійснив на адресу Позивача поставку Товару торговельної марки NEOMAX (країна виробництва - CN (Китайська Народна Республіка) на суму 23 637,00 USD (доларів США) загальною вагою брутто 9 230 кг., які Позивач подав Відповідачу разом з електронною митною декларацією №UA 100030/2019/404651 від 26.06.2019 з метою здійснення митного оформлення товару.
У липні 2019 року згідно до умов Договору поставки №20180605 та на підставі супровідних документів INVOICE №22 від 30.04.2019, PROFORMA-INVOICE №22 від 30.04.2019, BILL OF LADING №MWNBODE19050347FD від 13.05.2019, CMR №3181 від 27.06.2019, CARGO TRANSPORTATION INSURANCE POLICY №10219013900635801289 від 13.05.2019 та інших документів, на умовах поставки CIF-Одесса, Постачальник здійснив на адресу Позивача поставку Товару торговельної марки Lemanso (країна виробництва - CN (Китайська Народна Республіка) на суму 60 996,60 USD (доларів США) загальною вагою брутто 20 870 кг., які Позивач подав Відповідачу разом з електронною митною декларацією №UA100030/2019/404839 від 01.07.2019 з метою здійснення митного оформлення товару.
Також у липні 2019 року згідно до умов Договору поставки №20180605 та на підставі супровідних документів INVOICE №23 від 13.05.2019, PROFORMA-INVOICE №23 від 13.05.2019, BILL OF LADING №MWNBODEl9050615FD від 15.05.2019, CMR №3244 від 05.07.2019, CARGO TRANSPORTATION INSURANCE POLICY №10219013900635801294 від 14.05.2019 та інших документів, на умовах поставки CIF-Одесса, Постачальник здійснив на адресу Позивача поставку Товару торговельної марки Lemanso (країна виробництва - CN (Китайська Народна Республіка) на суму 51 051,46 USD (доларів США) загальною вагою брутто 14 368,65кг., які Позивач подав Відповідачу разом з електронною митною декларацією №UA100030/2019/405225 від 08.07.2019 з метою здійснення митного оформлення товару.
Відповідно до наведених ЕМД вартість товару визначена декларантом (Позивачем) за основним методом - а саме, за ціною, що передбачена Договором поставки.
На підтвердження обґрунтованості заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення, разом з кожною із зазначених декларацій позивачем надано митному органу документи, що перелічені у графі 44 кожної з ВМД і посвідчують підстави придбання товару, його кількісні та якісні характеристики, цінове та вартісне обґрунтування.
Так, по ЕМД №UA100030/2019/404276 від 19.06.2019 позивач подав до митного органу: пакувальний лист (Packing list) - зокрема, PACKING LIST №19-01004 від 09.05.2019 (код документу 0271); рахунок-проформа (Proforma invoice) - зокрема, PROFORMA-INVOICE №19-01004 від 09.05.2019 (код документу 0325); рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) - зокрема, INVOICE №19-01004 від 09.05.2019 (код документу 0380); коносамент (Bill of lading) - зокрема, BILL OF LADING №WMS 19044162 від 09.05.2019 (код документу 0705); автотранспортна накладна (Road consignment note) - зокрема, міжнародна товарно-транспортна накладна CMR №28098-1 від 14.06.2019 (код документу 0730); документ про походження товару (Declaration of origin) - зокрема, INVOICE №19-01004 від 09.05.2019 (код документу 0862); висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією - зокрема, Висновок експерта №ГО-1403 від 19.06.2019 (код документу 3016); комерційна пропозиція б/н від 09.05.2019 (код документу 3022); страховий поліс - зокрема, CARGO TRANSPORTATION INSURANCE POLICY №447701036471 від 09.05.2019 (код документу 3530); зовнішньоекономічний договір (Контракт) - №20180605 від 05.06.2018 (код документу 4100); інші некваліфіковані документи - зокрема: лист б/н від 20.06.2019 про відсутність можливості надання інших додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості за ЕМД №UA100030/2019/404276 від 20.06.2019 (код документу 9000).
По ЕМД №UA100030/2019/404651 від 26.06.2019р. позивач подав до митного органу: пакувальний лист (Packing list) - зокрема, PACKTNG LIST №19-01005 від 07.05.2019 (код документу 0271); рахунок-проформа (Proforma invoice) - зокрема, PROFORMA-INVOICE №19-01005 від 07.05.2019 (код документу 0325); рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) - зокрема, INVOICE №19-01005 від 07.05.2019 (код документу 0380); коносамент (Bill of lading) - зокрема, BILL OF LADING №WMS 19044161 від 07.05.2019 (код документу 0705); автотранспортна накладна (Road consignment note) - зокрема, міжнародна товарно-транспортна накладна CMR №28237-1 від 25.06.2019 (код документу 0730); документ про походження товару (Declaration of origin) - зокрема, INVOICE №19-01005 від 07.05.2019 (код документу 0862); висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією - зокрема, Висновок експерта №FO-1413 від 26.06.2019 (код документу 3016); комерційна пропозиція б/н від 07.05.2019 (код документу 3022); страховий поліс - зокрема, CARGO TRANSPORTATION INSURANCE POLICY №959147008022 від 07.06.2019 (код документу 3530); зовнішньоекономічний договір (Контракт) - №20180605 від 05.06.2018 (код документу 4100); інші некваліфіковані документи - зокрема: лист б/н від 26.06.2019 про відсутність можливості надання інших додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості за ЕМД №UA100030/2019/404651 від 26.06.2019 (код документу 9000).
По ЕМД №UA100030/2019/404839 від 01.07.2019р. позивач подав до митного органу: рахунок-проформа (Proforma invoice) - зокрема, PROFORMA-INVOICE №22 від 30.04.2019 (код документу 0325); рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) - зокрема, INVOICE №22 від 30.04.2019 (код документу 0380); коносамент (Bill of lading) - зокрема, BILL OF LADING №MWNBODE19050347FD від 13.05.2019 (код документу 0705); автотранспортна накладна (Road consignment note) - зокрема, міжнародна товарно-транспортна накладна CMR №3181 від 27.06.2019 (код документу 0730); документ про походження товару (Declaration of origin) - зокрема, INVOICE №22 від 30.04.2019 (код документу 0862); висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією - зокрема, Висновок експерта №ГО-1512/1 від 01.07.2019 (код документу 3016); комерційна пропозиція б/н від 23.04.2019 (код документу 3022); страховий поліс - зокрема, CARGO TRANSPORTATION INSURANCE POLICY №10219013900635801289 від 13.05.2019 (код документу 3530); банківський платіжний документ №82 від 19.04.2019 (код документу 3001); зовнішньоекономічний договір (Контракт) - поставки №20180605 від 05.06.2018 (код документу 4100); інші некваліфіковані документи - зокрема: лист б/н від 01.07.2019 про відсутність можливості надання інших додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості за ЕМД №UA100030/2019/404839 від 01.07.2019 (код документу 9000); документ про результати зважування РК-20024640 від 26.06.2019 (код документу 9000).
По ЕМД №UA100030/2019/405225 від 08.07.2019р. позивач подав до митного органу: рахунок-проформа (Proforma invoice) - зокрема, PROFORMA-ІNVOICE №23 від 13.05.2019 (код документу 0325); рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) - зокрема, INVOICE №23 від 13.05.2019 (код документу 0380); коносамент (Bill of lading) - зокрема, BILL OF LADING №MWNBODE19050615FD від 15.05.2019 (код документу 0705); автотранспортна накладна (Road consignment note) - зокрема, міжнародна товарно-транспортна накладна CMR №3244 від 05.07.2019 (код документу 0730); документ про походження товару (Declaration of origin) - зокрема, INVOICE №23 від 13.05.2019 (код документу 0862); висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією - зокрема, Висновок експерта №ГО-1589 від 08.07.2019 (код документу 3016); комерційна пропозиція б/н від 08.05.2019 (код документу 3022); страховий поліс - зокрема, CARGO TRANSPORTATION INSURANCE POLICY №10219013900635801294 від 14.05.2019 (код документу 3530); банківський платіжний документ №82 від 19.04.2019 (код документу 3001); зовнішньоекономічний договір (Контракт) - №20180605 від 05.06.2018 (код документу 4100); інші некваліфіковані документи - зокрема: лист б/н від 08.07.2019 про відсутність можливості надання інших додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості за ЕМД №UA100030/2019/405225 від 08.07.2019 (код документу 9000); документ про результати зважування РК-20121042 від 08.07.2019 (код документу 9000).
На етапі перевірки митної декларації відповідач повідомив позивача про виникнення необхідності надання додаткових документів з метою підтвердження митної вартості товару, оскільки Відповідачем було встановлено, що документи, які подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товару, містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Зазначені обставини не дали можливості органу доходів і зборів перевірити декларування всіх складових митної вартості v повному обсязі.
Для підтвердження заявленої митної вартості товару декларанту було запропоновано надати документи відповідно до статті 53 Кодексу, а саме: 1)договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) виписку з бухгалтерської документації; 4) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 5) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 6) копію митної декларації країни відправлення; 7) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціальними експертними організаціями та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Позивачу повідомлено, що він відповідно до положень частини 6 статті 53 Кодексу за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документа для підтвердження заявленої ними митної вартості товару, зокрема, які підтверджують складові митної вартості.
Позивачем повідомлено відповідача письмово про те, що він не має можливості надати витребувані додаткові документи.
Перевіривши подані документи, відповідачем було встановлено наявність розбіжностей, а тому відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 52, п. 1 та 2 ч. 5 ст. 54, ч. 6 ст. 54, ч. 2 ст. 58 та ч. 10 ст. 58 МК України органом доходів і зборів відмовлено у митному оформленні товару за заявленою декларантом митною вартістю та прийняті оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів: №UA100000/2019/000171/2 від 20.06.2019 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів № UA100030/2019/00299 від 20.06.2019 р.; №UA100030/2019/000092/2 від 26.06.2019 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів №UA100030/2019/00304 від 26.06.2019р.; №UA100000/2019/000181/2 від 01.07.2019 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів №UA100030/2019/00310 від 01.07.2019 р.; №UA№100000/2019/000197/2 від 08.07.2019 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів №UA100030/2019/00325 від 08.07.2019р.
Так у рішенні №UA100000/2019/000171/2 від 20.06.2019 року відповідач вказав: 1) в інвойсі від 09.05.2019 №19-01004 та контракті від 05.06.2018 №20180605 не зазначено умови оплати за товар; 2) відповідно до пункту 2.3 контракту від 05.06.2018 № 20180605 вартість упаковки включена в ціну товару, а відповідно до інвойсу від 09.05.2019 №19-01004 товар поставляється на умовах CIF-Odessa (міжнародний торговий термін (умова) CIF вартість, страхування та фрахт означає, що продавець виконав своє зобов'язання по поставці, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження, продавець зобов'язаний понести витрати та оплатити фрахт, необхідні для доставки товару до названого порту призначення, і укласти договір страхування та сплатити страхові внески, а продажна ціна товару включає вартість товару, вартість страхування та фрахт - до ціни товару відповідно до пункту 2.3 контракту не включено витрати на транспортування та страхування товарів до названого пункту призначення; 3) декларантом до митного оформлення не подано страховий поліс від 09.05.2019 б/н, який зазначено в графі 44 митної декларації від 19.06.2019 № UA 100030/2019/404276 під кодом 3530; 4) декларантом не подано достовірних відомостей щодо включення до ціни товару на умовах поставки CIF витрат, пов'язаних з транспортуванням та страхуванням товарів до названого порту призначення, та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
У рішенні №UA100030/2019/000092/2 від 26.06.2019 року відповідач вказав: 1) в інвойсі від 07.05.2019 №19-01005 та контракті від 05.06.2018 №20180605 не зазначено умови оплати за товар; 2) відповідно до пункту 2.3 контракту від 05.06.2018 №20180605 вартість упаковки включена в ціну товару, а відповідно до інвойсу від 07.05.2019 №19-01005 товар поставляється на умовах CIF-Odessa (міжнародний торговий термін (умова) CIF вартість, страхування та фрахт означає, що продавець виконав своє зобов'язання по поставці, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження, продавець зобов'язаний понести витрати та оплатити фрахт, необхідні для доставки товару до названого порту призначення, і укласти договір страхування та сплатити страхові внески, а продажна ціна товару включає вартість товару, вартість страхування та фрахт - до ціни товару відповідно до пункту 2.3 контракту не включено витрати на транспортування та страхування товарів до названого пункту призначення; 3) декларантом до митного оформлення не подано страховий поліс від 07.05.2019 б/н, який зазначено в графі 44 митної декларації від 26.06.2019 № UA 100030/2019/404651 під кодом 3530; 4) декларантом не подано достовірних відомостей щодо включення до ціни товару на умовах поставки CIF витрат, пов'язаних з транспортуванням, та страхуванням товарів до названого порту призначення, та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
У рішенні №UA100000/2019/000181/2 від 01.07.2019 року відповідач вказав: 1) в інвойсі від 30.04.2019 №22 та контракті від 05.06.2018 №20180605 не зазначено умови оплати за товар; 2) відповідно до пункту 2.3 контракту від 05.06.2018 № 20180605 вартість упаковки включена в ціну товару, а відповідно до інвойсу від 30.04.2019 №22 товар поставляється на умовах CIF-Odessa (міжнародний торговий термін (умова) CIF вартість, страхування та фрахт означає, що продавець виконав своє зобов'язання по поставці, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження, продавець зобов'язаний понести витрати та оплатити фрахт, необхідні для доставки товару до названого порту призначення, і укласти договір страхування та сплатити страхові внески, а продажна ціна товару включає вартість товару, вартість страхування та фрахт - до ціни товару відповідно до пункту 2.3 контракту не включено витрати на транспортування та страхування товарів до названого пункту призначення; 3) до митного оформлення відповідно до пункту 4 частини 2 статті 53 МКУ подано платіжне доручення в іноземній валюті від 19.04.2019 №82 на суму 20242 USD, в призначенні платежу якого вказано «оплата по контракту від 05.06.2018 №20180605» - в контракті не зазначено загальну суму контракту, а сума інвойсу від 30.04.2019 №22, поданого до митного оформлення, становить 60996,60 USD; 4) декларантом не подано достовірних відомостей щодо включення до ціни товару на умовах поставки CIF витрат, пов'язаних з транспортуванням та страхуванням товарів до названого порту призначення, та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
У рішенні №UA№100000/2019/000197/2 від 08.07.2019 року відповідач вказав: 1) в інвойсі від 13.05.2019 №23 та контракті від 05.06.2018 №20180605 не зазначено умови оплати за товар; відповідно до пункту 2.3 контракту від 05.06.2018 № 20180605 вартість упаковки включена в ціну товару, а відповідно до інвойсу від 13.05.2019 №23 товар поставляється на умовах CIF-Odessa (міжнародний торговий термін (умова) CIF вартість, страхування та фрахт означає, що продавець виконав своє зобов'язання по поставці, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження, продавець зобов'язаний понести витрати та оплатити фрахт, необхідні для доставки товару до названого порту призначення, і укласти договір страхування та сплатити страхові внески, а продажна ціна товару включає вартість товару, вартість страхування та фрахт - до ціни товару відповідно до пункту 2.3 контракту не включено витрати на транспортування та страхування товарів до названого пункту призначення; 3) до митного оформлення відповідно до пункту 4 частини 2 статті 53 МКУ подано платіжне доручення в іноземній валюті від 19.04.2019 №82 на суму 20242 USD, в призначенні платежу якого вказано «оплата по контракту від 05.06.2018 №20180605» - в контракті не зазначено загальну суму контракту, а сума інвойсу від 13.05.2019 №23, поданого до митного оформлення, становить 51051,46 USD; 4) декларантом не подано достовірних відомостей щодо включення до ціни товару на умовах поставки CIF витрат, пов'язаних з транспортуванням та страхуванням товарів до названого порту призначення, та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Однак, позивач вважаючи, що подані ним документи для митного оформлення товару дають змогу встановити митну вартість товару, а відповідачем не надано належного обґрунтування причин їх неврахування для встановлення митної вартості, звернувся із даною позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 5 ст. 382 Господарського кодексу України права та обов'язки сторін зовнішньоекономічного договору (контракту) визначаються правом місця його укладення, якщо сторони не погодили інше. Порядок визначення права, яке має застосовуватися до договору (контракту) у разі недосягнення згоди сторін стосовно вказаного порядку, встановлюється законом про зовнішньоекономічну діяльність.
За загальним правилом, передбаченим нормами ст.692 Цивільного Кодексу України, оплата товару за договором передбачена після передання товару чи товаророзпорядчих документів.
Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного Кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), то покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу. А якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного Кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Митного кодексу України (далі - МК України), митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до ч.1 ст.50 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Згідно з ч.1 ст. 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Суд зазначає, що ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
За правилами ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України, у разі якщо зазначені документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Така ж позиція знайшла своє відображення у Постанові Пленуму Вищого Адміністративного суду України від 13.03.2017 № 2 "Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року".
З наведеним висновком кореспондуються положення п. 2 ч. 5 ст. 54 Митного кодексу України, за змістом якої Відповідач має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.
Статтею 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.
Відповідно до ч.3 ст. 54 МК України, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Згідно з ч. 1 ст. 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Відповідно до ч.ч. 2-8 ст. 57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Частиною 7 ст. 54 МК України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Щодо не зазначення в інвойсах від 09.05.2019 №19-01004, від 07.05.2019 №19-01005, від 30.04.2019 №22, від 13.05.2019 №23 та Договорі поставки від 05.06.2018 №20180605 умови оплати за товар судом встановлено, що у інвойсах є посилання на зовнішньоекономічний Договір поставки, змістом якого і визначені положення щодо умов оплати за товар (розділ 3 зовнішньоекономічного Договору поставки №20180605 від 05.06.2018). Так, відповідно до змісту п.3.4 Договору: «Товар, який поставлено Покупцеві згідно з Договором передається на реалізацію на території України з кінцевим строком оплати до кінця дії дійсного Договору»).
Крім того, суд зазначає, що рахунок-фактура (комерційний інвойс), - це «односторонній» документ. Його складає особа, на користь якої має здійснюватися платіж. Законодавством України не передбачено затвердженої форми рахунку-фактури чи рахунку-проформи та вимог щодо їх заповнення.
Водночас, відповідно до Рекомендації Європейської економічної комісії ООН №6 (Женева, вересень 1983р.) встановлено формуляр-зразок уніфікованого комерційного рахунку для використання у міжнародній торгівлі (ЕСЕ/ТКАБЕ/148), який узгоджується з формуляром-зразком ООН, (п. 8 розділ II Рекомендації №6) і передбачає наведення наступних відомостей (мовою оригіналу): «18. В формуляре-образце унифицированного счета имеются три группы полей данных: в первой содержатся сведения о сделке (стороны, условия и т.д.), во второй - описание товаров, позиции счета и количества и т.п. и в третьей -дополнительные издержки, вычеты и общая сумма счета с удостоверяющим заявлением, если оно необходимо. Сведения о сделке».
З наведеного вбачається, що всі подані декларантом документи не містять жодної обставини (розбіжності), за допомогою яких Відповідач намагається спростувати достовірність числових значень складових митної вартості придбаних Позивачем товарів та їх ціни.
Додатково до викладеного також слід відмітити, що зміст винесених Відповідачем рішень про коригування митної вартості Відповідача не містить обгрунтування того, що іменовані ним «розбіжності» (недоліки) в інвойсах та Договорі поставки (щодо умов оплати) будь-яким чином впливають на митну вартість товару. А також не зазначено і про те, які саме обставини мали б підтвердити документи, які запропонував Позивачу надати додатково, так як умови оплати ніяким чином не впливають на кількісні та вартісні показники.
Також, відповідач під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, заявлених за електронними митними деклараціями, встановив, що в наданих позивачем документах є розбіжності: в інвойсі поставка товару здійснюється на умовах поставки CIF-Odessa, а відповідно до п.2.3. договору від 05.06.2018 №20180605 поставки не вказано, що витрати на транспортування та страхування включені до вартості товару. За умовами поставки витрати на транспортування та страхування повинні бути включені до вартості товару.
Зауваження, що викладені відповідачем у рішеннях про коригування митної вартості товарів, суд вважає помилковими, оскільки їх не можна віднести до таких, які можуть слугувати підставою для відмови у визначенні митної вартості товарів за ціною договору (контракту), адже вказані обставини не впливають на формування митної вартості товару.
Відповідно до Інкотермс-2010 CIF ("фрахт/перевезення та страхування оплачено до (назва місця призначення)" означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього продавець зобов'язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та будь-які додаткові витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки у вищезазначений спосіб. За умовами терміна CIF на продавця покладається також обов'язок забезпечення страхування на користь покупця проти ризику втрати чи пошкодження товару під час перевезення.
Таким чином, поставка товару на умовах CIF зобов'язує продавця оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення, забезпечити страхування на користь покупця та забезпечення здійснення митного оформлення товару при експорті.
З урахуванням вказаного поставка товару на умовах CIF передбачає, що у фактурну вартість товару вже включені витрати, які впливають на митну вартість товару (в тому числі перевезення), тому для цілей визначення митної вартості товару ця вартість не потребує коригування.
Відтак, додаткові витрати на транспортування товару ТОВ "Інженерні Світлотехнічні Технології" не понесло.
Також, судом встановлено, що наведеними умовами поставки CIF (в редакції Incoterms 2010) не врегульоване питання включення у ціну товару тари та упаковки. Тому позивач додатково виніс ці відомості окремо у п.2.3. договору як такі, які були погоджені ним з постачальником при укладенні цього Договору. При цьому, постачальник не висунув покупцю вимоги відшкодувати витрати на страхування та транспортні витрати за наведеними умовами поставки.
Крім того, відповідно до даних гр.20 кожної з поданих Декларацій митної вартості
(скорочено - ДМВ) до МД "витрати на транспортування до місця доставки по товару:
ЕМД №UA100030/2019/404276 від 19.06.2019р., №UA100030/2019/404651 від 26.06.2019р., №UA100030/2019/404839 від 01.07.2019р., №UA100030/2019/405225 від 08.07.2019р., як і дані гр.22 "витрати на страхування", становлять 0,00грн."
Отже, відсутність даних у гр.20 та гр.22 додатково свідчить про те, що відповідні витрати були враховані Постачальником саме у ціні товару.
Стосовно того, що до митного органу подано платіжне доручення від 19.04.2019 №82 на суму 20242 USD в призначенні платежу якого вказано «оплата по контракту від 05.06.2018 №20180605», а в контракті від 05.06.2018 №20180605 не зазначено загальну суму контракту, а сума інвойсу від 30.04.2019 №22, поданого до митного оформлення, становить 60996,60 USD та сума інвойсу від 13.05.2019 №23 становить 51051,46 USD, що не можуть безпосередньо свідчити про величину митної вартості відповідного оцінюваного товару суд зазначає наступне.
Платіжне доручення свідчить про факт переказу певної суми коштів, але не свідчить про суму коштів, яка має бути сплачена за відповідний товар. Тобто, прямого зв'язку між відомостями із платіжного доручення та митною вартістю товару немає. Це означає, що платіжне доручення не є тим достовірним доказом, який може поставити під сумнів достовірність інших доказів, які прямо свідчать про митну вартість товару.
Таким чином, коли сума коштів, зазначена у платіжному дорученні з оплати за оцінюваний товар, не відповідає ціні цього товару, зазначеній в інших документах, доданих до електронної митної декларації, це не є підставою для твердження про розбіжність у документах, а відтак для сумнівів у правильності визначенні митної вартості.
Таке твердження узгоджується з усталеною судовою практикою. Зокрема, зі змістом п.2.6 вище наведеної Постанови Пленуму Вищого Адміністративного суду України від 13.03.2017 №2.
Також суд вважає безпідставним твердження відповідача в рішеннях №UA100000/2019/000171/2 від 20.06.2019 та №UA100030/2019/000092/2 від 26.06.2019 про неподання декларантом до митного оформлення страхових полісів від 09.05.2019 б/н, який зазначено в графі 44 митної декларації від 19.06.2019 № UA 100030/2019/404276 під кодом 3530 та від 07.05.2019 б/н, який зазначено в графі 44 митної декларації від 26.06.2019 № UA 100030/2019/404651 під кодом 3530.
Так, в пункті 18 Рішень: №UA100000/2019/000171/2 від 20.06.2019 та №UA100030/2019/000092/2 від 26.06.2019 зазначено що Позивач надавав Відповідачу страхові поліси - "додаткова інформація/подані документи" - "код документа - 3530 - страховий поліс", також в Картках відмови в прийнятті митної декларацій №UA100030/2019/00299 та №UA100030/2019/00304, винесених Відповідачем на підставі вищевказаних Рішень, було підтверджено факт надання Позивачем до митниці ДФС страхових полісів, про що свідчать записи в зазначених картках, а саме, «за результатами перевірки митної декларації або документа, що її замінює, а також інших документів, наданих відповідно до Митного кодексу України зазначено, страховий поліс від 09.05.2019 та страховий поліс від 07.05.2019».
У зв'язку з наведеним суд вважає, що доводи, які зазначені відповідачем у рішеннях про коригування митної вартості, не є підставою для коригування митної вартості товару, оскільки в документах відсутні розбіжності, або явні ознаки підробки. Відповідач не надав суду доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. А надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари. Таким чином, суд прийшов до висновку, що у відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору.
Суд звертає увагу, що факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування відповідачем, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не можуть слугувати підставою для відмови в митному оформленні товару.
У постановах від 31.03.2015 року та 02.06.2015 року (справи №№ 21-127а15, 21-498а15 відповідно) Верховний Суд України висловлював позицію, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з цим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Згідно Постанови Пленуму Вищого Адміністративного суду України від 13.03.2017 № 2 "Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року", у митних процедурах вимоги до доказів законом не врегульовано, тому до процедур митного контролю можуть бути за аналогією застосовані відповідні правила з адміністративного судочинства. Вимога належності доказів означає, що суб'єкт, який вирішує справу по суті, повинен брати до уваги лише ті докази, які стосуються предмета доказування. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв'язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися митним органом до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару (п.п.1.3 п.1). До того ж, декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено (п.п.2.1 п.2).
Суд також звертає увагу, що приписами ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України встановлено правило, за яким митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю, виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів.
Відповідно до ч. 3 ст.53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, подані для підтвердження митної вартості товару, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: для підтвердження митної вартості товару.
На підставі аналізу наведених норм, суд робить висновок, що законом чітко встановлено умови, за наявності яких у відповідача виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.
Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.
На думку законодавця, сумніви є обґрунтованими, якщо документи: містять розбіжності; наявні ознаки підробки; не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відтак, приписи вказаних статей зобов'язують відповідача зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, відповідач повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Проте, відповідачем не було вказано, які саме підстави дають обґрунтовану можливість вважати, що заявлено неповні чи/або недостовірні відомості до митної вартості товару, зокрема не вказано які саме складові митної вартості є непідтвердженими, а також не зазначено чому саме з документів, які було подано декларантом, неможливим є встановлення даних складових.
Згідно з положеннями ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Господарського кодексу України загальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Згідно з положеннями ст.ст. 179, 189, 190 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення; суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни; ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін; вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.
Отже, під час розгляду справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами про наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.
Тобто, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об'єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.
Відповідно до ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 року № 3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у ст.8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.
З урахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що митний орган не навів доказів того, що документи подані декларантом є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів. В поданих при митному оформленні товарів документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті за цей товар.
Приймаючи до уваги, що відсутність у позивача витребуваних відповідачем додаткових документів ніяким чином не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. А наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз'яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не може бути достатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. У зв'язку з цим неподання позивачем (декларантом) запитуваних (витребуваних) відповідачем додаткових документів з об'єктивних причин, зокрема з причин їх невизначеності та відсутності, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не може бути достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування відповідачем іншого методу визначення митної вартості, а також не може бути підставою для прийняття оскаржуваних рішеннь та здійснення коригування митної вартості.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 23.04.2019 року у справі № 810/1479/16.
За таких обставин, оскаржувані рішення, а також картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Київської міської митниці ДФС - є протиправними та підлягають скасуванню.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з ч.1 та ч. 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.
Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що "принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії". З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Суд зазначає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду не те, що позовні вимоги були задоволені в повному обсязі, судовий збір, сплачений позивачем за подачу адміністративного позову до суду, згідно платіжного доручення № 1240 від 20.11.2019 року в розмірі 12 333,77 грн. підлягає стягненню з Київської митниці Держмитслужби за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись статтями: 8, 9, 72-77, 139, 242-244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерні Світлотехнічні Технології" (код ЄДРПОУ 41648343, 49000, м.Дніпро, пр. Гагаріна, буд. 92, кв. 44) до Київської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43337359) про визнання протиправними та скасування рішень Київської міської митниці ДФС - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів:
- №UA100000/2019/000171/2 від 20.06.2019 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів № UA100030/2019/00299 від 20.06.2019 р.;
- №UA100030/2019/000092/2 від 26.06.2019 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів №UA100030/2019/00304 від 26.06.2019р.;
- №UA100000/2019/000181/2 від 01.07.2019 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів №UA100030/2019/00310 від 01.07.2019 р.;
- №UA100000/2019/000197/2 від 08.07.2019 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів №UA100030/2019/00325 від 08.07.2019р.
Стягнути з Київської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43337359) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерні Світлотехнічні Технології" (код ЄДРПОУ 41648343) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 12 333,77 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 21 лютого 2020 року.
Суддя (підпис) Е.О. Юрков