___________________________________________________________________________________________________________________ справа № 520/11603/13-ц
провадження № 4-с/947/25/20
(повне судове рішення)
25.02.2020 року м. Одеса
Київський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Літвінової І.А.,
секретар судового засідання - Молодов В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Одесі скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Попової Ангеліни Сергіївни щодо винесення постанови від 18 березня 2019 року у виконавчому провадженні № 42095290 про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі,
Скаржник ОСОБА_1 19 грудня 2019 року звернувся до Київського районного суду м. Одеси зі скаргою на дії державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Попової Ангеліни Сергіївни щодо винесення постанови від 18 березня 2019 року у виконавчому провадженні № 42095290 про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі та просить суд:
скаргу на дії державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Попової Ангеліни Сергіївни розглянути без участі боржника та задовольнити;
визнати неправомірними дії державного виконавця Другого Київського відділу держаної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Попової Ангеліни Сергіївни щодо винесення постанови від 18 березня 2019 року у виконавчому провадженні № 42095290 про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі, боржнику громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , що зареєстрований в АДРЕСА_1 ;
скасувати постанову державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Попової Ангеліни Сергіївни від 18 березня 2019 року у виконавчому провадженні № 42095290, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі боржнику громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків3373615092, що зареєстрований в АДРЕСА_1 .
В обґрунтування скарги ОСОБА_1 посилається на те, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08.01.2014 року по цивільній справі № 520/11603/13-ц з нього стягнуто аліменти на утримання дитини у розмірі 516 гривень щомісячно, починаючи з 03 вересня 2013 року по ІНФОРМАЦІЯ_4, а також на користь ОСОБА_2 - аліменти у розмірі 300 гривень щомісячно, починаючи з 03 вересня 2013 року по ІНФОРМАЦІЯ_4. 08 лютого 2014 року головним державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Мельниченко А.В. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 42095290. 18 березня 2019 року державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Поповою А.С., при примусовому виконанні виконавчого листа № 520/11603/13-ц, виданого 29.01.2014 року, винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України. Починаючи з 03 вересня 2013 року він регулярно сплачує на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання їх спільної малолітньої дитини. Деякий час, від його імені за його кошти його матір ОСОБА_3 сплачувала вказані в рішенні суду аліменти, і він вважає, що добросовісно виконує рішення суду. Крім іншого зазначає, що не отримував оскаржувану постанову від державного виконавця, однак про таку заборону дізнався 16 грудня 2019 року коли у нього виникла необхідність виїзду за кордон України для працевлаштування. Одразу звернувся до державного виконавця, ознайомившись із матеріалами виконавчого провадження надав усі наявні у нього квитанції про сплату аліментів та просив скасувати оскаржувану постанову в усній формі, однак державним виконавцем в усній формі йому було відмовлено у зв'язку з тим, що в деяких квитанціях платником зазначена його матір, а не він та не вказане цільове призначення платежів. З 2011 року він працює моряком та специфіка цієї професії полягає у постійному виїзді за кордон України, тому оскаржувана постанова позбавляє його права для подальшої праці. Вважає, що в матеріалах виконавчого провадження не має жодного доказу ухилення ним від виконання зобов'язань. Зауважує на тому, що заборона виїзду за кордон, яка накладена постановою про тимчасового обмеження боржнику у праві виїзду за межі України, порушує його право на працю та повністю позбавляє його заробітку та засобів існування.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 20.01.2020 року скаргу ОСОБА_1 прийнято до розгляду.
19 лютого 2020 року державний виконавець Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Попова А.С. подала до суду письмові пояснення щодо скарги.
В поясненнях підтверджує, що на примусовому виконанні перебуває виконавчий лист № 520/11603/13-ц від 29.01.2014 року, виданий Київським районним судом м. Одеси щодо стягнення з боржника ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання їх спільної дитини у розмірі 516 гривень, щомісячно. Вказує, що 08 жовтня 2018 року нею, державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеси ГТУЮ в Одеській області, винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (копії постанови відправленні рекомендованим повідомленням). Станом на 18.03.2019 року боржник до Відділу не з'являвся, квитанції про сплату аліментів не надавав. Відповідно до статті 71 ЗУ «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови: про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною, мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю. 28 листопада 2019 року боржник ОСОБА_1 звернувся з заявою і надав квитанції про сплату аліментів, які були враховані при розрахунку заборгованості від 23.12.2019 року. Станом на 01.01.2020 року заборгованість по аліментам складала 43586,18 грн в зв'язку з чим відсутні правові підстави для скасування постанов, винесених 18 березня 2019 року в рамках виконавчого провадження № 42095290.
На виконання ухвали суду від 20.01.2020 року державний виконавець надала до огляду суду оригінали виконавчого провадження № 42095290. Крім того, ухвалою суду до огляду були витребувані матеріали цивільної справи № 520/11603/13-ц.
В ході розгляду скарги ОСОБА_1 суд дійшов висновку, що скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що в провадженні Київського районного суду м. Одеси на розгляді знаходилася цивільна справа № 520/11603/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дитину та стягнення аліментів на подружжя.
08 січня 2014 року Київським районним судом м. Одеси ухвалено рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено та присуджено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 516 гривень щомісячно, починаючи з 03 вересня 2013 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 та стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти у розмірі 300 гривень щомісячно, починаючи з 03 вересня 2013 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 . Рішення відповідачем не оскаржувалося та набрало законної сили.
29 січня 2014 року Київським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист № 520/11603/13-ц, на підставі якого за заявою стягувача ОСОБА_2 постановою головного державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеської області від 08.02.2014 року відкрито виконавче провадження № 42095290.
18.03.2019 року державним виконавцем цього відділу Поповою А.С. було винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.
Саме ця постанова оскаржується ОСОБА_1 . Отже суд встановлює обставини та правомірність дій державного виконавця у період з часу відкриття виконавчого провадження - 08.02.2014 року, до дня винесення оскаржуваної постанови - 18.03.2019 року.
Після відкриття виконавчого провадження державним виконавцем булі зроблені відповідні запити щодо встановлення отримання боржником доходів та майна, яке зареєстроване на боржника.
19.09.2015 року постановою державного виконавця на виконання наказу Міністерства юстиції України від 17.06.2015 року № 979/5 матеріали виконавчого провадження № 42095290 булі передані до Київського відділу державної виконавчої служби Одеського управління юстиції.
19.09.2015 року постановою в.о. начальника Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Кіптіковим І.О. прийнято виконавче провадження № 42095290.
Розрахунком заборгованості від 16.05.2018 року за період з 03 вересня 2013 року по 16.08.2018 року встановлена заборгованість у розмірі 27608,48 гривень станом на 16.02.2018 року.
Актом від 08.05.2018 року складеним державним виконавцем за результатами виходу за адресою боржника ОСОБА_1 встановлено, за адресою ніхто не проживає, двері ніхто не відкрив.
Постановою державного виконавця від 13.06.2018 року накладено арешт на майно боржника.
Розрахунком заборгованості від 27.07.2018 року встановлена заборгованість за період з 01.03.2018 року по 01.08.2018 рік у розмірі 30188,48 гривень станом на 01.08.2018 рік.
Постановою від 27.07.2018 року державний виконавець встановила місце роботи боржника згідно довідки ДФС України від 19.04.2018 року, боржник отримував дохід в СЖС Україна, ІНОЗЕМНЕ Підприємство, яке знаходиться територіально в Суворовському районі м. Одеси, тому виконавчий документ було передано до Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області.
30.08.2018 року постановою державного виконавця прийнято виконавче провадження № 42095290.
30.08.2018 року постановою державного виконавця Другого Суворовського відділу державної служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Субіною О.Г. виконавче провадження № 42095290 передано до Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеської області.
04.10.2018 року постановою заступника начальника Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Васильєвої С.О. прийнято виконавче провадження № 42095290.
08.10.2018 року постановою державного виконавця звернуто стягнення на заробітну плату, що отримує боржник.
Вказані постанови булі спрямовані на адресу боржника, однак повернулися до відділу за строком зберігання.
18.03.2019 року державним виконавцем Поповою А.С. зроблено повідомлення про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників та винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, беручи до уваги розрахунок заборгованості зі сплати аліментів за період з 01.03.2018 по 01.08.2018 роки в сумі 30188,48 гривень.
Крім цієї постанови в цей день державний виконавцем також винесено й інші постанови на підставі ст. 71 ЗУ «Про виконавче провадження», які не є предметом розгляду у зв'язку з тим, що скаржник оскаржує дії виконавця щодо винесення постанови саме про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 18.03.2019 року.
Приписами статті 71 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачений порядок стягнення аліментів, так частиною дев'ятою визначено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови: про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
Державним виконавцем встановлено, що станом на 18.03.2019 року у боржника ОСОБА_1 утворилась заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої згідно розрахунку від 27.07.2018 за період з 01.03.2018 по 01.08.2018 складає 30188, 48 гривень.
Згідно з ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ч. 1 - ч. 4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 - ч. 3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження на примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які проводяться на підставах у межах повноважень та у спосіб, визначеними цим законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню.
Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.
Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.
Матеріали виконавчого провадження не містять будь-яких доказів, що ОСОБА_1 , як боржник за виконавчим провадженням № 42095290, до винесення оскаржуваної постанови взагалі був обізнаний про наявність виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого листа, виданого на виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 08.01.2014 року.
Матеріали виконавчого провадження містять тільки супровідні листи на ім'я боржника, однак доказів, які б підтвердили отримання боржником документів виконавчого провадження, в тому числі розрахунку заборгованості за період з 01.03.2018 по 01.08.2018 роки в сумі 30188,48 гривень в матеріалах виконавчого провадження № 42095290 відсутні.
На підставі викладеного, суд вважає встановленим належними доказами, що станом на 18.03.2019 року ОСОБА_1 не був повідомлений про наявність заборгованості за період з 01.03.2018 по 01.08.2018 роки в сумі 30188,48 гривень у відповідності до розрахунку державного виконавця від 27.07.2018 року.
Після того, як боржник дізнався про вчинені виконавцем дії, він 28.11.2019 року звернувся до державного виконавця з заявою про перерахунок суми заборгованості з врахуванням квитанцій за 2018-2019 роки.
Статтями 13, 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими-нормативно-правовими актами. Також має право звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення.
Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з ч. 9 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови: 1) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 2) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 3) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 4) про встановлення тимчасового обмеження боржника управі полювання-до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
Пунктом 1 розділу ХІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень встановлено, що у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, що відповідно до Закону підлягає примусовому виконанню, питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи у праві виїзду за межі України вирішує суд, за місцем виконання відповідного рішення,за поданням державного або приватного виконавця. За наявності обставин, передбачених абзацом першим або шостим частини дев'ятої статті 71 Закону, державний виконавець виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
Розділом ХVІ Інструкції встановлено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, яка утворилася з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання та сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці (у випадках, визначених абзацом шостим частини дев'ятої статті 71 Закону, - три місяці), державний виконавець виносить вмотивовані постанови, передбачені пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 Закону, які виготовляються за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження. Виготовлення таких постанов не в автоматизованій системі виконавчого провадження забороняється.
З аналізу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень вбачається, що вказані постанови, виносяться за наявності заборгованості, яка утворилась з дня пред'явлення виконавчого документа до виконання, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці. У даному випадку законодавством мається на увазі, наявність заборгованості, яка утворилась за триваючий період, в який боржник зобов'язаний був здійснювати сплату відповідних платежів, однак ухилявся від виконання рішення суду.
Крім того, застосування вказаних обмежень за порушення боржником своїх зобов'язань зі сплати аліментів, мають ознаки застосування мір примусового характеру, направлених на виконання боржником рішення суду, у разі його ухилення від виконання рішення суду, для чого за необхідно встановити наявність вини такої особи у свідомому невиконанні рішення суду.
На день постановлення державним виконавцем оскаржуваної постанови від 18.03.2019 року, відсутні докази одержання боржником ОСОБА_1 повідомлення про заборгованість по аліментам за період з 01.03.2018 по 01.08.2018 роки в сумі 30188,48 гривень. Також відсутні докази умисного ухилення ОСОБА_1 від виконання рішення суду.
Ті обставини, які відбулись після того, як боржник дізнався про наявну заборгованість потребують додаткового з'ясування з боку державного виконавця і прийняття відповідного рішення. Боржник надав квитанції на підтвердження сплати аліментів, які до винесення оскаржуваної постанови не були оцінені та досліджені державним виконавцем.
Отже, на думку суду, оскаржувана постанова винесена завчасно і підлягає скасуванню, оскільки необхідним є встановлення точної суми заборгованості боржника з врахуванням проведених ним проплат, а також відсутні докази умисного ухилення боржника від виконання рішення суду, оскільки матеріали виконавчого провадження не містять будь-яких доказів отримання ОСОБА_1 повідомлення про заборгованість до 18.03.2019 року, тобто до часу винесення оскаржуваної постанови.
Слід зазначити, що умисні винні дії, тобто дії, що спрямовані боржником на ухилення від виконання зобов'язань можливі за умови об'єктивної спроможності боржника виконувати зобов'язання, відсутності перешкод для цього (наприклад, приховування майна, коштів, документів, порушення умов щодо арешту майна та заборони його відчуження, створення інших перешкод для виконання рішення тощо). Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. Таким чином, самої наявності заборгованості недостатньо для прийняття рішення про тимчасове обмеження особи у праві виїзду за кордон.
До матеріалів виконавчого провадження № 42095290 не долучено належних, допустимих та достатніх доказів того, що боржник дійсно вчиняє умисні свідомі дії, спрямовані на невиконання відповідного зобов'язання, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення суду.
Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно з ст. 313 ЦК України фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
У справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, які обмежують свободу пересування наступним чином:
У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82).
Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordov. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlikv. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).
Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. згадуване вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 124 і згадуване вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик проти Угорщини», § 35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 р. за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).
Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвені ДеМейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyerev. Belgium), Series A, N 43, § 60)...».
Тобто, застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов'язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань.
Юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду передбачені саме за ухилення від виконання зобов'язань, а не за наявність факту їх невиконання.
При цьому, під ухиленням від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, слід розуміти такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним таких обов'язків у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.
Отже, наявність самого лише невиконаного зобов'язання не наділяє державного виконавця правом обмежувати боржника у праві виїзду за межі України. Факт ухилення боржника має підтверджуватись сукупністю належних доказів, які державний виконавець повинен був надати до суду.
На підставі вищевикладеного, суд вважає оскаржувану постанову винесену державним виконавцем, в рамках виконавчого провадження № 42095290 стосовно боржника ОСОБА_1 про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 18 березня 2019 року, такою, що винесена державним виконавцем передчасно, чим порушені права та інтереси скаржника, які закріплені Основним Законом України, у зв'язку з чим, суд вважає вказану постанову неправомірною та такою, що підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Виходячи з вищевикладеного та керуючись ст.ст. 81, 84, 89, 352, 354, 447-453 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд
Скаргу ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на дії державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Попової Ангеліни Сергіївни щодо винесення постанови від 18 березня 2019 року у виконавчому провадженні № 42095290 про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі -задовольнити.
Визнати дії державного виконавця Другого Київського відділу держаної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Попової Ангеліни Сергіївни щодо винесення постанови від 18 березня 2019 року у виконавчому провадженні № 42095290 про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі, боржнику громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , що зареєстрований в АДРЕСА_1 ) - неправомірними.
Постанову державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Попової Ангеліни Сергіївни від 18 березня 2019 року у виконавчому провадженні № 42095290, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі боржнику громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , що зареєстрований в АДРЕСА_1 ) - скасувати.
Ухвала набирає законної сили з моменту її складення та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня одержання повного тексту ухвали.
Днем складення повного судового рішення є 01.03.2020 року.
Суддя Літвінова І. А.