Ухвала від 19.02.2020 по справі 532/308/15-к

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №532/308/15-к Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1

Провадження №11-кп/818/930/20 Суддя доповідач ОСОБА_2

Категорія: ч.3 ст.27,ч.2 ст.28, ч2 ст.377, ч.3 ст.27,

п.п.6,11,12, ч.2 ст.115 КК України

УХВАЛА

Іменем України

19 лютого 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:

головуючого - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі - ОСОБА_5 ,

за участю прокурора - ОСОБА_6 ,

захисників - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

обвинуваченого - ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду м. Харкова кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_9 на ухвалу Гадяцького районного суду Полтавської області від 24.10.2020 стосовно ОСОБА_9 ,-

ВСТАНОВИЛА:

Вищевказаною ухвалою продовжено обвинуваченому ОСОБА_9 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 13год. 30хв. 22.12.2020.

Суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_9 , обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.27,ч.2 ст.28, ч2 ст.377, ч.3 ст.27, п.п.6, 11, 12, ч.2 ст.115 КК України, за вчинення яких, у разі визнання його винуватим, може бути призначене покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна. Крім того, суд першої інстанції виходив із того, що будь-яких даних про зменшення ризиків, які б давали підстави для застосування ОСОБА_9 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою судом не встановлено. Ризики, передбачені п.п.1,3 ч.1 ст.177 КПК України продовжують існувати.

В апеляційній скарзі обвинувачений просить ухвалу районного суду скасувати та постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою і змінити йому міру запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов'язання. В обґрунтування своєї апеляційної скарги обвинувачений вказує на те, що рішення суду першої інстанції незаконне, необґрунтоване, ухваленим в супереч практики ЄСПЛ. Своєї вини ОСОБА_9 в інкримінованому йому злочині не визнає і вважає тримання під вартою тиском на нього, його близьких та інших учасників судового розгляду та громадськості. А також зазначив, що стороною обвинувачення так і не було надано суду достовірних доказів щодо ризиків, передбачених ст.177 КПК України.

Вислухавши доповідь судді, думку сторони захисту, які вважали рішення суду не правомірним і просили задовольнити апеляційну скаргу а сам обвинувачений - провадження закрити при цьому не відмовляючись від апеляційної скарги, а також думку прокурора, який вважав рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, а апеляційну скаргу безпідставною, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів прийшла до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження прокурор у кримінальному провадження заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9 , в той час, як обвинувачений та його захисник проти задоволення клопотання прокурора заперечували, у зв'язку з необґрунтованістю.

Зі змісту ч.1 ст.183 КПК України випливає, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим цього Кодексу.

Як випливає з положень ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню, а також вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

При цьому, п.1 ч.4 ст.183 КПК України наділяє суд правом при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст.177, 178 цього Кодексу, не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Отже, з наведених норм колегія суддів робить висновок, що суд першої інстанції розглядав клопотання прокурора у межах своїх повноважень з урахуванням чинного законодавства.

Вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, за які може бути призначене покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна і продовжив цей строк до 13 год.30 хв. 22.12.2019. Також, суд першої інстанції зазначив, що укладання та затвердження судом угоди між прокурором та ОСОБА_10 про визнання винуватості, згідно з умовами якої останній зобов'язався надати показання як свідок, суттєво підвищує ризик незаконного впливу ОСОБА_9 на ОСОБА_10 , з метою зміни або відмови від викривальних показань відносно інших обвинувачених у даній справі.

Доводи захисника ОСОБА_7 , щодо недоведеності пред'явленого ОСОБА_9 обвинувачення, а також на процесуальні порушення допущені органом досудового розслідування виходять, за переконанням колегії суддів, за межі даного апеляційного розгляду і можуть бути вирішені тільки при розгляді кримінального провадження по суті пред'явленого обвинувачення.

Аргументація сторони захисту щодо тривалого розгляду кримінального провадження по суті пред'явленого обвинувачення не може бути взято до уваги колегією суддів оскільки під час апеляційного розгляду не встановлені факти умисного затягування цього процесу з боку прокурора чи суду першої інстанції.

Посилання сторони захисту на те, що необхідно закрити провадження, у зв'язку з вичерпанням дії ухвали суду, яка оскаржуєтьсятак як є дві наступні ухвали суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9 , а тому ухвала Гадяцького районного суду Полтавської області від 24.10.2019 вже втратила чинність не відповідає повноваженням суду апеляційної інстанції передбаченим чинним процесуальним законом.

Так, кримінальне провадження закривається апеляційним судом у випадках передбачених ч.2 ст.403 та ст.417 КПК України, які у даному провадженні не встановлені, а загальні повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги встановлені ст.407 КПК України.

Звідси, враховуючи практику Європейського суду з прав людини («Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України»), згідно якої суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, забезпечення яких вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу, приймаючи до уваги, що висновки суду підтверджуються дослідженими у суду доказами, колегія суддів, приходить до переконання про відсутність підстав для скасування чи зміни судового рішення суду першої інстанції.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 409, 419 КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргуобвинуваченого ОСОБА_9 залишити без задоволення, а ухвалу Гадяцького районного суду Полтавської області від 24.10.2019 стосовно ОСОБА_9 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді