Постанова
Іменем України
19 лютого 2020 року
м. Харків
справа № 643/5376/19
провадження № 22-ц/818/655/20
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Кругової С.С., Маміної О.В.,
за участю секретаря - Плахотнікової І.О.
учасники справи:
позивач : ОСОБА_1 ,
відповідач : Державний реєстратор Зміївської міської ради Борка Андрій Степанович,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , ПАТ "Укрсоцбанк"
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Зміївської міської ради Борка Андрія Степановича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , ПАТ "Укрсоцбанк" про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, поновлення права власності, з апеляційною скаргою правонаступника Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - Акціонерного товариства «Альфа-Банк», в особі представника Голосної Аліни Володимирівни, на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09 серпня 2019 року, у складі судді Федорової О.В., у залі суду у м. Харків,
встановив :
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаним позовом, в якому просила суд визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Зміївської міської ради Борка A.C., індексний номер 38333863 від 24.11.2017 року про державну реєстрацію права власності за ПАТ «Укрсоцбанк» на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 ; поновити право власності на вказану квартиру за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилалась на те, що 30.11.2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 834/18-27/35/7-210, за яким Банк надав Позичальнику грошові кошти в сумі 53000 доларів США з кінцевим терміном погашення кредиту - 10.11.2014 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 30.11.2007 року між Банком та позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений іпотечний договір № 834/19- 27/35/7-299, предметом іпотеки за яким є трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , яка належить на праві спільної сумісної власності позивачу та ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 21.12.1999 року, реєстраційний номер 8-99-198737. 26.03.2019 року позивачу стало відомо, що право власності на квартиру, що є предметом забезпечення за вказаним іпотечним договором, було зареєстровано за ПАТ «Укрсоцбанк» 22.11.2017 року шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Перереєстрацію проведено державним реєстратором Зміївської міської ради Борко A.C. Позивач вважає, що такі дії відповідача є незаконними, оскільки право власності на вказану квартиру було набуто ПАТ «Укрсоцбанк» в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження житла, та відповідач не мав права реєструвати право власності на предмет іпотеки за ПАТ «Укрсоцбанк», оскільки не було дотримано порядку здійснення звернення стягнення на майно та реєстрації права власності, передбаченого ст. 37 ЗУ «Про іпотеку».
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Зміївської міської ради Борка А.С., індексний номер 38333863 від 24.11.2017 року про державну реєстрацію права власності за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . В решті позову відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.
В апеляційній скарзі АТ «Укрсоцбанк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт вказує на порушення судом норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права. Вказує на те, що мораторій на звернення стягнення на нерухоме житлове майно, що є предметом іпотеки згідно із ст.. 5 Закону України «Про іпотеку», встановлено тільки щодо примусового відчуження такого майна без згоди власника. Спори щодо звернення стягнення на предмет іпотеки не розглядалися, виконавчі написи нотаріусом не вчинялися, виконавче провадження щодо звернення стягнення на предмет іпотеки і примусове виконання виконавчих документів не здійснювалося. Таким чином, примусове звернення стягнення на предмет іпотеки не відбувалося. Звертає увагу суду на те, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки не здійснювалося, ПАТ «Укрсоцбанк» набуло право власності у добровільному порядку, за згодою позивача на підставі застереження, встановленого сторонами в іпотечному договорі. Таким чином, рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно було прийнято відповідачем на підставі згоди позивача, передбаченої іпотечним договором, а тому положення ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не можуть бути застосовані, і твердження позивача не відповідають чинному законодавству. Звертає увагу суду на те, що позивачем не наведено та не надано доказів наявності підстав для відмови у проведенні третьою особою державної реєстрації прав.
Представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що відповідач не мав права реєструвати право власності на предмет іпотеки за ПАТ «УКРСОЦБАНК», оскільки, не було дотримано порядку здійснення звернення стягнення на майно та реєстрації права власності, передбаченого ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Вказує на те, що відповідно до п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (Постанова КМУ №1127 від 25.12.2015), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Тобто, ПАТ «УКРСОЦБАНК», відповідно до вимог Порядку №1127 мав надати Відповідачу в установленому порядку письмову вимогу про усунення порушень (отриману Позивачем) та документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання Позивачем та Позичальником такої вимоги.
Звертає увагу суду на те, що позичальник та інший співвласник спірної нерухомості не отримували вимог про усунення порушень (досудові вимоги) умов кредитного договору та договору іпотеки, а отже, за таких обставин, у відповідача та банку відсутні правові підставі для реєстрації права власності на нерухомість у відповідності до вимог ст. 37 ЗУ «Про іпотеку». Зазначає, що мораторій на звернення стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті, протягом строку його дії, є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону, з урахуванням положень статті 109 Житлового кодексу Української PCP. Вказує, що звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна. Отже, визначальним при вирішення спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна. Також вказує, що при досудовому зверненні стягнення на предмет іпотеки в порядку ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» Банк перед початком процедури звернення повинен врахувати положення ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» в концепції з ст. 109 ЖК України, а саме, якщо кредит надавався на поточні потреби, то при зверненні стягнення на квартиру необхідно надати інше житлове приміщення або надати відомості щодо іншого житлового приміщення яке буде надане старому власнику майна, оскільки ст. 109 ЖК України має вищий пріоритет перед іншими нормами Закону (Постанова Великої Палати ВС № 753/12729/15-ц від 31.10.2018 року, Постанова ВС КЦС № 726/1489/17 від 26 вересня 2019 року, провадження № 61-З7017св18).
У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скаргу АТ «Укрсоцбанк» підлягає частковому задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що 30 листопада 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладений договір кредиту № 834/18-27/35/7-210, відповідно до умов якого останній було надано грошові кошти в сумі 53000,00 доларів США зі сплатою за користування кредитом 13,5% річних з кінцевим терміном повернення до 10.11.2014 року.
В забезпечення виконання умов договору, 30 листопада 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 і ОСОБА_3 укладено іпотечний договір № 834/19-27/35/7-299, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Погрібним Д.І. за реєстровим № 952. Відповідно до умов вказаного договору іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання позичальником зобов'язання за договором кредиту №834/18-27/35/7-210 від 30.11.2007 року квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 21.12.1999 року, реєстраційний номер 8-99-198737.
Відповідно до п. 4.1. вказаного Іпотечного договору № 834/19-27/35/7-299 від 30 листопада 2007 року, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 161095418 від 26.03.2019 року вбачається, що державним реєстратором Зміївської міської ради Харківської області Борко А.С. 22.11.2017 року зареєстровано право власності на квартиру загальною площею 64,1 кв.м., житловою площею 43,4 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 за ПАТ«Укрсоцбанк» (код ЄДРПОУ 00039019). Підстава виникнення права власності: іпотечний договір, серія номер: 951, виданий 30.11.2007, видавник: приватний нотаріус ХМНО Погрібний Д.І.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до частини першої та третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Згідно з частиною першою статті 35 Закону у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 Закону).
Матеріали справи не містять та сторонами суду не надано документів, які б підтверджували факт отримання боржником та іпотекодержателем письмових вимог про усунення порушення.
Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов'язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність доказів дотримання передумов, встановлених законом для реєстрації права власності в порядку ст.. 35 Закону України «Про Іпотеку».
Водночас, на думку колегія суддів, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, за обставинами справи не є перешкодою для реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотеко держателем в порядку ст. 36 Закону України «Про іпотеку».
Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку про те, що сторони у договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом статті 18 вказаного Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
07 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», пунктом 1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуто (відчужено без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та (або) предметом іпотеки відповідно до статті 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника (майнового поручителя) або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VІІ право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас Закон № 1304-VІІ ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.
Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
Отже, на квартиру АДРЕСА_1 , яка використовується як місце постійного проживання позивачем та є предметом іпотеки у забезпечення вимог за кредитним договором від 30 листопада 2007 року, укладеного в іноземній валюті, не може бути звернуто стягнення шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем у зв'язку із дією Закону України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі шляхом реєстрації права власності за ПАТ «Укрсоцбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору № 834/18-27/35/7-210 від 30 листопада 2007 року, укладеного в іноземній валюті.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19).
Представник АТ «Альфа-Банк» посилається на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справі 643/17966/14-ц, яка містить інші висновки.
Між тим, колегія суддів вважає за необхідне прийняти останню правову позицію, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 року у справі № 802/1340/18-а.
За наведених обставин рішення суду підлягає зміні в частині мотивів задоволення позову.
Стосовно того, що належним відповідачем у вказаній справі мав би бути ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», а не державний реєстратор, колегія суддів зазначає, що цей спір дійсно стосується безпосередньо прав і обов'язків іпотекодержателя.
Згідно з п 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» брав участь у розгляді справи у якості 3-ї особи, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Згідно положень цивільного процесуального законодавства, не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» не навів доводів, які свідчать про те, що судом були допущені порушення, які призвели до неправильного вирішення справи.
Враховуючи, висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, який зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц (провадження № 14-661цс18), вказаний довід скаржника не є достатнім для скасування правильного по суті рішення.
У вказаній постанові Велика Палата вказала, що кредитор як суб'єкт цивільних процесуальних та спірних матеріальних правовідносин одержав захист особистих суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів, беручи участь у справі як третя особа, яке не заявляє самостійних вимогна стороні відповідача, оскільки зазначені особи мають загальні процесуальні права і обов'язки осіб, які беруть участь у справі, встановлені в статті 27 ЦПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції, а також в статті 43 ЦПК України у редакції, чинній на момент перегляду справи апеляційним судом, які використані останнім, у тому числі шляхом апеляційного та касаційного оскарження судових рішень.
Отже, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегією суддів не встановлено, між тим рішення суду підлягає зміні в частині мотивів задоволення позову із наведених вище підстав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 371, 374, п. 4 ч. 3 ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - Акціонерного товариства «Альфа-Банк», в особі представника Голосної Аліни Володимирівни задовольнити частково.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09 серпня 2019 року змінити в частині мотивів задоволення позову.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - С.С. Кругова
О.В. Маміна