ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/2602/19
провадження № 2/753/1850/20
"26" лютого 2020 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Коренюк А.М.
при секретарі Козін В.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від заборгованості по сплаті аліментів та зменшення розміру аліментів, які стягуються з батька дитини, суд -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про звільнення від заборгованості по сплаті аліментів та зменшення розміру аліментів, які стягуються з нього батька дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до розрахунку заборгованості по аліментам, проведеного державним виконавцем від 03 січня 2019 року за ним як платником аліментів рахується заборгованість за період з липня 2017 року по грудень 2018 року у розмірі 88 548 грн. 38 коп., яка утворилась внаслідок невиконаня ним рішення суду про стягнення з нього аліментів на утримання дочки. Водночас вважає, що цю заборгованість покриває проведена ним переплата аліментів, яка виникла внаслідок виконання визначеним між ним на відповідачкою за договором про утримання дитини коштів - 2 000 грн. 00 коп., з грудня 2013 року по січень 2019 року в сумі 640 946 грн., відтак від такої заборгованості він має бути звільненим.Також іншою підставою для звільнення від такої заборгованості наявна та підстава, що з кінця 2017 року його матеріальне становище погіршилося - він втратив роботу, яка приносила йому стабільно високий дохід та був вимущений працевлаштуватися з грудня 2017 року на іншу роботу із середньомісячним заробітком 3 723 грн., проте з липня 2018 року він був звільнений з такої роботи й з липня 2018 року зареєстрований у центрі зайнятості як безробітний, тобто у період з липня 2018 року по січень 2019 року його сукупний дохід по безробіттю склав 13 255 грн. 42 коп., що у середньому склав по 1 892 грн. на міцяць, відповідно визначений судовим рішенням розмір аліментів в сумі 5 000 грн. на місцяь він не спроможний сплачувати, відтак просить також зменшити розмір аліментів, які стягуються з нього на утримання дочки ОСОБА_3 на підставі постанови Апеляційного суду міста Києва з 5 000 грн. на місцяь на 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного вікущомісячно до досягнення дитиною повноліття.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 , діючий на підставі довіреності від 23 жовтня 2018 року (а.с. 198), позовні вимоги підтримав з тих же підстав та просив їх задовольнити, тим самим поновивши та захистивши його права як платника аліментів.
Представник відповідача ОСОБА_6 , діюча на підставі довіреності від 30 вересня 2016 року (а.с. 199), позовні вимоги не визнала уцілому та просила відмовити у їх задоволенні за недоведеністю та безпідставністю вимог.
Відповідачем надано відзив на позов, вважаючи, що доводи, на які посилається позивач, не є підставою для звільнення від заборгованості по сплаті аліментів та зменшення розміру аліментів, які стягуються з батька дитини.
Позивачем надано відповідь на відзив, у якому наполягав на наявності підстав для звільнення від заборгованості по сплаті аліментів та зменшення розміру аліментів.
Вислухавши пояснення сторін, їх доводи та заперечення, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з"ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об"єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають відмові у задоволенні із наступних підстав.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч.1 ст. 279 ЦПК України)
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч.5 ст. 279 ЦПК України).
Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Розмір аліментів, відповідно до частини 1 статті 192 СК України, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров"я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 квітня 2010 року, який рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 жовтня 2013 року, що набув чинності, розірвано (а.с. 13).
Від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14), яка проживає наразі з позивачкою.
Між сторонами був укладений нотаріально посвідчений договір від 06 грудня 2013 року між як батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини (а.с.93-95 том 2) зі строком дії до досягнення дитиною десятиріччя - 19 вересня 2020 року (п.4.1 договору), який наразі є чинном. Предметом даного договору є місце проживання дитини: в батька - в період з 20 год. 00 хв. щосереди до 20 год. 00 хв. щосуботи, в матері - в період з 20 год. 00 хв. щосуботи до 20 год. 00 хв. щосереди (п.1.1., 1.3), тобто місце проживання дитини - 50% часу з батьком й 50% часу - з матір'ю, а також порядок, спосіб й умови утримання спільної дочки. Так, батько зобов'язаний нести витрати по утриманню дитини (харчування, забезпечення санітарно-гігієнічних умов проживання тощо) у період, коли дитина проживає з батьком (п.3.1.5), оплачувати витрати на навчання, відвідування дитячого дошкільного закладу, відвідування додаткових заходів з розвитку дитини у розмірі 2 000 грн. щомісячно (п. 3.1.6) тощо, який розірваний рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 20 червня 2019 року, яке набуло чинності (а.с. 132 - 135).
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 06 червня 2018 року стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5 000 грн. щомісячно, починаючи з 10 липня 2017 року, й до повноліття дитини (а.с. 71 - 74).
Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Позивач вважає, що з кінця 2017 року його матеріальне становище погіршилося, він втрачав роботу, перебував певний період часу на обліку у центрі зайнятості, відповідно його доходи є значно меншими від визначеного судовим рішенням розміру аліментів.
Проте суд критично оцінює визначені позивачем підстави для зменшення розміру аліментів, акі не узгоджуються із положенням ч.1 ст. 192 СК України для зміни (зменшення) розміру аліментів, оскільки позивачем надана довідка про те, що він працевлаштований в ТОВ «Голдман Інвест» на посаду керівника комерційного відділу та його заробіток/дохід з червня 2019 року по листопада 2019 року склав у розмірі 112 683 гшрн. 33 коп., що у середньому за міцяць сладає 18 780 грн. 55 коп., відтак зважаючи на його середньомісячний дохід - 18 780 грн. 55 коп., наявність однієї дитини, яку має утримувати, він спроможний сплачувати аліменти у визначеному судовим рішенням розмірі - 5 000 грн. 00 коп. на її утримання.
Окрім того, вирушуючи спір в частині звільнення позивача від заборгованості по сплаті аліментів, суд зводить свої висновки до того, що така вимога не є обгрутновано доведеною й такою, що спростовується доказами, наданими таким позивачем.
Так, відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 197 СК України з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами.
За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Позивач свої доводи будує на тому, що відповідно до розрахунку заборгованості по аліментам, проведеного державним виконавцем від 03 січня 2019 року за ним як платником аліментів рахується заборгованість за період з липня 2017 року по грудень 2018 року у розмірі 88 548 грн. 38 коп. (а.с. 79 - 80), яка утворилась внаслідок невиконаня ним рішення суду про стягнення з нього аліментів на утримання дочки. Водночас вважає, що цю заборгованість покриває проведена ним переплата аліментів, яка виникла внаслідок виконання визначеним між ним на відповідачкою за договором про утримання дитини коштів - 2 000 грн. 00 коп., з грудня 2013 року по січень 2019 року в сумі 640 946 грн., відтак від такої заборгованості він має бути звільненим, а також наявність складного матеріального становища, яке виникла у певний період часу.
Проте суд критично оцінює визначені позивачем підстави для звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, зважаючи на те, що наявність складного матеріального стану ним не доведена з урахуванням його особи, як такої, що була неодноразово притягнута до адміністравної відповідальності за ст. 130 КпАП України із накладенням штрафів у значних розмірах (10 200 грн. 00 коп. х 2 = 20 400 грн. 00 коп.) (а.с. 158, 160-176, 177, 178), які ними спачені, що ним визнається, окрім того, позивач має позитивний стан здоров'я, на утриманні лище одну дитину й, зважаючи на його матеріальні можливості, які наявні на сьогодні - його працевлаштування, отримання достойної щомісячної заробітної плати вважає, що такі підстави можуть оцінюватися як штучно створені для уникнення від відповідальності по сплаті аліментів. Окрім того, сплата грошових коштів батьком дитини за минулий період, який ним проведено у добровільному порядку, не може бути підставою для покриття заборгованості по аліментам, яка утворилась за наслідком неналежного виконання рішенням суду та, відповідно, підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання абао оспорення (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина 2 ст. 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав та інтересів.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Контитуції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджене порушення було обгрутованим.
Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Отже, здійснюючи передбачене статтею 55 Контитуції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а суд, вирішуючи спір, зобов'язаний надати суб'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Так, якщо особа вважає, що її суб'єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізоване належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов'язок, така особа має право звертатися за судовим захистом.
В разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання про наявність порушеного суб'єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно, з урахуванням відсутності належних та допустимих доказів по справі правові підстави для задоволення позову відсутні.
Так, зміна матеріального або сімейного стану батьків дитини, погіршення або поліпшення здоров"я когось із них та інші випадках, передбачених цим Кодексом, згідно спірних правовідносин не встановлено.
Враховуючи викладене, судом не встановлено умов, які могли би бути підставою згідно ч.1 ст. 192 СК України для зміни (зменшення) розміру аліментів.
Відповідно до ч.ч 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно статті 180 Сімейного Кодексу (далі - СК) України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Інші доводи позивача, які наведені у позові та відзиві на нього не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Зважаючи на постановлене рішення суду щодо визначеного розміру аліментів на утримання дитини, які стягнуються з позивача, матеріальний стан позивача як платника аліментів, місце проживання дитини (з матері'ю), що визнається позивачем, підстав як для зменшення розміру аліментів, так й звільенні від сплати заборгованості за аліментами немає.
Відповідно, з урахуванням визначених підстав, правові підстави для задоволення цього позову уцілому відсутні.
Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.1, ч.2 ст. 141 ЦПК України, й судові витрати (судовий збір) покласти на позивача.
Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).
На підставі викладеного, ст.ст. 180, 182, 183, 192 Сімейного кодексу України, з урахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від заборгованості по сплаті аліментів та зменшення розміру аліментів, які стягуються з батька дитини, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п'ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судомому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.