"17" липня 2007 р.
14:00
Справа № 1/649/07
м. Миколаїв
м. Миколаїв
За позовом: Підприємство Арбузинської виправної колонії № 83.
/55340, Миколаївська область, Арбузинський р-н, смт. Костянтинівка/
До відповідача: Южноукраїнська об'єднана державна податкова інспекція
/55001, Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ, вул. Комсомольська, 3/
про: скасування податкового повідомлення-рішення від 20.04.2007р. № 0000032301/0 (стосовно донарахованої суми податкового зобов'язання по податку на прибуток підприємств за основним платежем в сумі 82 033 грн.) та від 20.04.2007р. № 0000012400/0 (про застосування штрафних фінансових санкцій за самостійне відчуження активів, які перебувають у податковій заставі та потребують обов'язкової попередньої згоди податкового органу в сумі 113 160, 39 грн.).
Суддя Васильєва Л.І.
Секретар судового засідання Дьяченко Т.В.
Представники:
Від позивача: Крістофоль О.С., довіреність від 16.07.2007р.
Від відповідача: Тертична І.М., довіреність від 04.04.2007р.
Павлова Т.В., довіреність від 16.07.2007р.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення від 20.04.2007р. № 0000032301/0 (стосовно донарахованої суми податкового зобов'язання по податку на прибуток підприємств за основним платежем в сумі 82 033 грн.) та від 20.04.2007р. № 0000012400/0 (про застосування штрафних фінансових санкцій за самостійне відчуження активів, які перебувають у податковій заставі та потребують обов'язкової попередньої згоди податкового органу в сумі 113 160, 39 грн.), мотивуючі свої вимоги тим, що відповідно до пункту 2.4. статті 2 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» отримані доходи включаються до відповідних кошторисів, затверджених Державним департаментом України з питань виконання покарань; згідно Постанови кабінету Міністрів України від 17.05.2006 року № 678 та статті 67 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік» позивач звільнений від сплати податку на прибуток за 2005 рік; майно не може бути об'єктом застави, воно належить позивачу на праві оперативного управління і він ним розпоряджається відповідно з чинним законодавством.
Відповідач позов не визнає з тих підстав, що положення пункту 2.4. статті 2 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» на позивача не поширюються, оскільки кошториси фінансування, які затверджуються Державним департаментом України з питань виконання покарань за період 2005 та 2006 роки позивачем не складались; стаття 67 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік» стосується відрахування частини прибутку до державного бюджету, а не стосовно звільнення від сплати податку на прибуток; позивач здійснив реалізацію готової продукції без згоди податкового органу не за кошти, що відповідно пункту 17.1.8 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» тягне за собою відповідальність в вигляді штрафу (а.с.35-40).
Розглянувши надані сторонами і витребувані судом докази, заслухавши доводи сторін у судовому засіданні - суд
відповідач здійснив виїзну планову документальну перевірку позивача щодо дотримання ним вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2005 року по 31.12.2006 року, про що склав акт від 05.04.2007 року (а.с.6-21).
За результатами перевірки відповідач направив позивачу податкове повідомлення-рішення від 20.04.2007р. № 0000032301/0 про визначення суми податкового зобов'язання по податку на прибуток підприємств платежем в сумі 82 033 грн. та застосування штрафної санкції в сумі 40 264 грн. та податкове повідомлення від 20.04.2007р. № 0000012400/0 про застосування штрафних санкцій за самостійне відчуження активів, які перебувають у податковій заставі та потребують обов'язкової попередньої згоди податкового органу в сумі 113 160, 39 грн., які позивач просить скасувати.
Позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне:
відповідно припису пункту 3.1. статті 3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на:
суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;
суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.
Акт перевірки від 05.04.2007 року (а.с.42-43) свідчить, що в порушення пунктів 4.1.1, 4.1.6 статті 4, пункту 5.9 статті 5 вказаного вище закону, позивачем занижено валові доходи за 2005р. на 362,7 тис. грн. та за 2006р. на 367,9 тис. грн.
При визначенні валових витрат за перевіряємий період внаслідок порушення вимог пунктів 5.2.1, 5.2.5., 5.3.9., 5.6.1., 5.7.1., 5.9 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем занижено скориговані валові витрати за 2005р. на 48,4 тис. грн. та за 2006р. на 636, 9 тис. грн.(перевіркою встановлено, що облік валових витрат позивачем взагалі не ведеться) (а.с.43-зворотня сторона -46).
При визначенні амортизаційних відрахувань (а.с.46-47) допущено позивачем порушення пункту 8.6.1 статті 8 цього закону, внаслідок чого завищено амортизаційні відрахування за 2005р. в сумі 3,8 тис. грн. та 2006р. 5,8тис.грн.
Вказані порушення призвели до заниження оподаткованого прибутку за 2005 рік в сумі 318,1 тис. грн. та за 2006 рік на 10032 грн. Отже, позивачем правомірно донараховано податку на прибуток за 2005 рік в сумі 79 525 грн. та за 2006 рік в сумі 2 508 грн. (а.с.47).
Вказане порушення, а саме визначення податкового зобов'язання податковим органом є підставою для застосування штрафної санкції відповідно пункту 17.1.3. статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Її розмір відповідачем правомірно визначений у сумі 40 264 грн.
Судом відхиляються доводи позивача щодо звільнення його від сплати податку на прибуток та його посилання на пункт 2.4. статті 2 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств», Постанову Кабінету Міністрів України від 17.05.2006 року № 678 та статтю 67 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік» з огляду на таке:
Припис пункту 2.4 статті 2 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» визначає, що установи кримінально - виконавчої системи та її підприємства, які використовують працю спецконтингенту, спрямовують доходи отримані від діяльності, визначеної Державним департаментом України з питань виконання покарань на фінансування господарської діяльності таких установ та підприємств, з включенням сум таких доходів до відповідних кошторисів їх фінансування, затверджених Державним Департаментом України з питань виконання покарань.
Перевіркою встановлено та підтверджено представником позивача у судовому засіданні, що кошториси фінансування, які затверджуються Державним Департаментом України з питань виконання покарань позивачем взагалі не складаються. Отже, положення пункту 2.4 статті 2 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» стосовно доходів, отриманих позивачем за результатами діяльності, на нього не розповсюджуються.
Безпідставним є посилання позивача на Постанову Кабінету Міністрів № 678 від 17.05.2006 року та статтю 67 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік" оскільки цими нормативними актами підприємства та установ кримінально-виконавчої системи звільнені від сплати до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку за результатами фінансово-господарської діяльності у 2005, а не від сплати податку на прибуток взагалі.
За таких обставин в задоволенні позову щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 20.04.2007р. № 0000032301/0.
Не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 20.04.2007р. № 0000012400/0 про застосування штрафних санкцій за самостійне відчуження активів, які перебувають у податковій заставі та потребують обов'язкової попередньої згоди податкового органу в сумі 113 160, 39 грн., виходячи з наступного:
Як свідчить акт перевірки (а.с.48) позивач має непогашений податковий борг в сумі 1690036,55 грн.
Відповідно пункту 8.2. статті 8 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» наявність податкового боргу є підставою для виникнення податкової застави.
Посилання позивача на пункт 3 розділу 6 статті 26 Закону України “Про кримінально-виконавчу службу в Україні», як на обґрунтування відсутності податкової застави, судом відхиляється. Вказана норма стосується застави, яка встановлюється чинним цивільним законодавством і не стосується податкової застави. Закон України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» є спеціальним законом з питань оподаткування і його нормами не передбачено виключення установ кримінально - виконавчої системи з числа суб'єктів, на яких поширюється податкова застава.
Пунктом 8.6.1. статті 8 Закон України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено, що платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, в тому числі готовою продукцією, за умови її реалізації за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні.
Актом перевірки встановлено факт реалізації готової продукції, що є об'єктом податкової застави, на суму 113 160, 39 грн. не за кошти та без згоди податкового органу, а в рахунок заробітної плати, а також по господарським операціям міни, що є порушенням пункту 8.2. статті 8 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» і відповідно дає право податковому органу застосувати до позивача штрафну санкцію в сумі 113 160, 39 грн., передбачену пунктом 17.1.8 статті 17 цього закону.
За таких обставин в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 94, 160, 162-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, - суд
В задоволенні позову відмовити.
Постанова у відповідності зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.
Сторони, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову повністю або частково у порядку і строки встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя
Л.I.Васильєва