Кіровоградської області
"06" серпня 2007 р.
Справа № 2/177
Господарський суд Кіровоградської області в складі судді ДеревінськоїЛ.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу № 2/177
за позовом: Прокурора Устинівського району Кіровоградської області в інтересах держави, уповноваженим органом якої виступає Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Кіровоград
до відповідача: приватного підприємства агрофірми "Центр", с. Садки Устинівського району Кіровоградської області
про стягнення 4108,33 грн.
Секретар судового засідання - Галушко М.О.
від прокуратури - прокурор відділу представництва інтересів громадян та держави в судах прокуратури області Гребенюк Т.Г., посвідчення № 457;
від позивача - Пилипенко О.І., довіреність № 04-04/21 від 11.01.07;
від відповідача - Жабський Д.В. , довіреність № б/н від 20.06.07;
Час прийняття постанови - 12:10.
Прокурором Устинівського району Кіровоградської області в інтересах держави, уповноваженим органом якої виступає Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано позов до приватного підприємства агрофірми "Центр" про стягнення 8216,66 грн. адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2006 році в кількості 2 особи.
Позивачем 06.08.2007р. подано до суду заяву про відмову від позову в частині стягнення 4108,33 грн. штрафних санкцій, у зв'язку з поданням відповідачем уточненого звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік та докази працевлаштування в 2006 році 1 інваліда.
Заяву прийнято судом.
Відповідач у відзиві на позовну заяву від 12.07.2007р. заперечив позовні вимоги повністю мотивуючи тим, що ним були створені всі заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, визначено посади на яких доцільно використовувати працю інвалідів, створено сприятливі умови праці для інвалідів та проінформовано центр зайнятості. Вповноваженими органами інваліди для працевлаштування на підприємство не направлялись. Також позивачем не надано доказів відмови відповідачем у працевлаштуванні інвалідам та не надано доказів звернення інвалідів до центру зайнятості.
Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, після оголошеної перерви в судовому засіданні з 01.08.2007р. по 06.08.2007р., господарський суд, -
Згідно ст. 19 Закону України «Про соціальну захищеність інвалідів в Україні» для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інваліді у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 05.07.2001р. підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (далі - Порядок).
Відповідно до пунктів 2-5 вищезазначеного Порядку, підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку, не пізніше 1 лютого подають до відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом.
Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленого нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції самостійно, 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку чи в установах комерційних банків.
Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
З матеріалів справи: копії звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік від 02.08.2007р. відповідача вбачається, що при середньообліковій чисельності працюючих на підприємстві відповідача в 2006 році 48 осіб та виходячи з нормативу, передбаченого ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», у відповідача мали бути працевлаштовані інваліди в кількості 2 осіб. Фактично у відповідача було працевлаштовано 1 інвалід.
За твердженнями позивача, кількість не зайнятих інвалідами робочих місць у відповідача у 2006 році склала 1 місце. Виходячи з того, що середньомісячна заробітна плата у відповідача у 2006 році складала 4108,33 грн., сума штрафних санкцій, які відповідач повинен був сплатити становить 4108,33 грн.
Так як в строки, визначені вищезазначеним Порядком, відповідач самостійно не сплатив штрафні санкції згідно вимог 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", прокурор звернувся до господарського суду з позовом про стягнення штрафних санкцій в сумі 4108,33 грн.
Спростовуючи вимоги позивача, відповідач у відзиві на позовну заяву від 12.07.2007р. зазначив, що ним були проведені всі організаційні заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, визначено посади на яких доцільно використовувати працю інвалідів, створено сприятливі умови праці для інвалідів та проінформовано центр зайнятості. Вповноваженими органами інваліди для працевлаштування на підприємство не направлялись. Також позивачем не надано доказів відмови відповідачем у працевлаштуванні інвалідам та не надано доказів звернення інвалідів до центру зайнятості.
Відповідне підтверджується матеріалами справи: видано наказ № 1а-К від 11.01.2006р. про виділення додаткових звичайних робочих місць для працевлаштування інвалідів та затвердження комісії по створенню робочих місць для інвалідів, визначено посади на яких доцільно використовувати працю інвалідів та проінформовано Криничевську сільську раду за вх. № 02-20-8 від 30.01.2006р., № 02-20-46 від 14.07.2006р. та № 02-20-83 від 27.12.2006р. про потребу в працевлаштуванні інвалідів.
Аналізуючи норми чинного законодавства при вирішенні даного спору господарський суд прийшов до висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується обов'язком підприємства підбирати і працевлаштовувати інвалідів, такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, які зазначені в ч.1 ст. 18 Закону України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні».
Відповідно до п.3 "Положення про робоче місце і порядок працевлаштування інвалідів", яке затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 03.05.1995 року, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів держнаглядпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інвалідів. Тобто, безпосередньо створення робочого місця для інваліда полягає в пристосуванні його для праці інваліда в кожному конкретному випадку спеціально для конкретної особи інваліда, а тому умовою для створення місця інваліда є пропозиція на працевлаштування інваліда відповідної нозології, оскільки без такої пропозиції неможливо встановити, працевлаштування інваліда якої категорії може бути запропоновано.
Позивачем не надано доказів того, що до відповідача направлялись інваліди для працевлаштування, а відповідач відмовив їм у працевлаштуванні.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько - правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Враховуючи те, що відповідачем було вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення - працевлаштування інвалідів на створені робочі місця, господарський суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
Судові витрати по справі згідно п. 5 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.
Керуючись п. 5 ст. 94, ст.ст. 160, 163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, п. 6 "Прикінцевих та перехідних положень" Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд,-
В задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя