Ухвала
Іменем України
27 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 333/1824/19
провадження № 51 - 189 ск 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 11 липня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 12 листопада 2019 року,
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 11 липня 2019 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2, ч. 3 ст. 187 КК та призначено покарання за ч. 2 ст. 187 КК у виді позбавлення волі строком на 7 років із конфіскацією всього особистого майна; за ч. 3 ст. 187 КК у виді позбавлення волі строком на 7 років 1 місяць із конфіскацією всього особистого майна. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років 1 місяць із конфіскацією всього особистого майна.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 12 листопада 2019 року вказаний вирок залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено за те, що він 13 березня 2019 року приблизно об 11 годині 40 хвилин, будучи особою, яка раніше вчинила розбій, маючи умисел на напад з метою незаконного заволодіння чужим майном, поєднаний із погрозою застосування насильства небезпечного для життя та здоров'я особи, з проникненням у приміщення, діючи з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, зайшов до приміщення кафе «Толібар», що розташоване по вулиці Космічній, 114 у м. Запоріжжя, яке належить ОСОБА_5 . Впевнившись, що у приміщенні вказаного кафе відсутні відвідувачі, для виконання злочинного умислу, зайшов за барну стійку, де, погрожуючи застосуванням насильства небезпечного для життя та здоров'я потерпілої, а саме: погрожуючи заздалегідь заготовленим пістолетом моделі «RЕТАY X1», змусив бармена - потерпілу ОСОБА_6 віддати гроші з каси у загальному розмірі 400 грн. та пляшку коньяку «Шустов», об'ємом 0,25 л., вартістю 61 грн., після чого, з викраденим майном вийшов з приміщення кафе та покинув місце вчинення злочину. У результаті злочинних дій ОСОБА_4 потерпілому ОСОБА_5 спричинено майнову шкоду у загальному розмірі 461 грн.
Крім того, 13 березня 2019 року приблизно о 12 годині 05 хвилин, ОСОБА_4 , будучи особою, яка раніше вчинила розбій, маючи умисел на напад з метою незаконного заволодіння чужим майном, поєднаний із погрозою застосування насильства небезпечного для життя та здоров'я особи, діючи з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, знаходячись біля четвертого під'їзду будинку № 118Г по вулиці Космічній у м. Запоріжжі, зупинив потерпілого ОСОБА_7 та погрожуючи застосуванням насильства небезпечного для життя та здоров'я потерпілого, а саме: погрожуючи заздалегідь заготовленим пістолетом моделі «RЕТАY X1», примусив потерпілого, віддати мобільний телефон «Xiaomi Redmi 5», вартістю 4 500 грн., в якому знаходилась карта пам'яті на 16 Гб, вартістю 200 грн. та сім-карта оператора мобільного зв'язку «Київстар» № НОМЕР_1 (майнової цінності для потерпілого не представляє), таким чином, відкрито заволодів вищевказаним майном потерпілого та з викраденим майном покинув місце вчинення злочину. В результаті злочинних дій ОСОБА_4 , потерпілому ОСОБА_7 спричинено майнову шкоду у загальному розмірі 4 700 грн.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ставить питання про скасування оскаржуваних судових рішень у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального законута невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Зазначає, що при призначенні покарання ОСОБА_4 судом не достатньо враховано дані про його особу та ряд пом'якшуючих покарання обставин, а тому призначено надмірно суворе покарання.
Мотиви суду
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину та кримінально-правова оцінка його діянь у касаційній скарзі не оспорюється.
Доводи засудженого щодо порушення вимог ч. 3 ст. 349 КПК, оскільки не було з'ясовано думки про застосування спрощеної процедури у потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , не заслуговують на увагу.
Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК суд має право в разі, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Як вбачається з вироку, судом було роз'яснено положення ч. 3 ст. 349 КПК учасникам судового провадження, ОСОБА_4 , його захисник ОСОБА_8 та потерпілий ОСОБА_7 добровільно погодилися на визнання судом недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються.
Крім того, як вбачається з вироку потерпілі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про дату та час розгляду кримінального провадження були повідомлені належним чином, проте подали клопотання про розгляд без їх особистої участі.
Враховуючи те, що розгляд кримінального провадження проведено без участі потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а інші учасники судового провадження не заперечували проти визнання судом недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, доводи засудженого про істотні порушення судом вимог КПК є безпідставними.
Доводи засудженого про те, що у нього наявні психічні та поведінкові розлади, що виключає можливість розгляду кримінального провадження у спрощеному порядку, відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК, на думку суду є необґрунтованими з огляду на нижченаведене.
Так, під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції, ОСОБА_4 вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів визнав повністю, щиро розкаявся у скоєному та повністю відшкодував завдану матеріальну шкоду потерпілим.
Судом було встановлено, що ОСОБА_4 на момент розгляду кримінального провадження на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, розгляд справи проведено за участю захисника ОСОБА_8 , при цьому засуджений та його захисник добровільно погодились на розгляд кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що кримінальне провадження було розглянуто у відповідності до вимог кримінального процесуального закону.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про невідповідність призначеного йому покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість, не заслуговують на увагу.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Як убачається з долученої до касаційної скарги копії вироку, при призначенні засудженому покарання, відповідно до вимог ст. 65 КК, суд урахував ступінь тяжкості кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК, є тяжким та особливо тяжким, дані про особу винного, який є раніше судимий, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, має постійне місце проживання, мати похилого віку та дитину, яка є інвалідом 2 групи, офіційно працевлаштованого та за місцем роботи характеризується позитивно, вину визнав повністю, щиро розкаявся, активно сприяв органам досудового слідства в розкритті злочину, матеріальну шкоду відшкодував повністю.
Обставинами, що пом'якшують покарання судом визнано: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочинів та добровільне відшкодування завданого збитку, обставин, що обтяжують покарання місцевим судом не встановлено.
З огляду на ці обставини, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_4 покарання, наближеного до мінімального в межах санкцій статей обвинувачення, визначивши за сукупністю злочинів остаточне покарання у виді позбавлення волі із конфіскацією всього особистого майна, з урахуванням вимог ч. 1 ст. 70 КК, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.
Таким чином, визначивши засудженому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 1 місяць із конфіскацією всього особистого майна, суд не порушив вимог статей 65-67 КК, оскільки вказане покарання відповідає конкретним обставинам справи, характеру й тяжкості вчиненого, є справедливим, а також необхідним і достатнім для попередження вчинення нових злочинів, котре узгоджується з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2013 р. «Про практику призначення судами покарання».
Апеляційний суд, під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку, ретельно перевірив усі посилання й доводи викладені засудженим та його захисником в апеляційних скаргах з доповненням, вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Доводів, які би ставили під сумнів законність вироку суду першої інстанції або ухвали апеляційного суду, вмотивованість висновків цих судів з питання призначення ОСОБА_4 покарання у касаційній скарзі не навів.
Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги засудженого і вважає, що у відкритті провадження слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 11 липня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 12 листопада 2019 року.
Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3