Ухвала
25 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 626/1340/18
провадження № 61-12553св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пілігріма Петра Олександровича на рішення Красноградського районного суду Харківської області від 14 лютого 2019 року у складі судді Рибальченко І. Г. та постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2019 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенко І. С. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права на частину майна,
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що з 15 жовтня 2010 року до 02 травня 2018 року позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі. За час перебування у шлюбі ними було придбано майно, а саме: бензокосу Кедр-БГ-3400, вартістю 1 200 грн, бензокосу Кедр-БЛ-45-30, вартістю 1 600 грн, бензопилу QL 4500m, вартістю 1 600 грн, холодильник ВЕКО CS-236020 вартістю 9 494 грн, рушницю 2МЦ 21-12, вартістю 5 000 грн, 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 60 000 грн. Загальна вартість спільно набутого майна складає 78 894 грн.
Після уточнення позовних вимог позивач, посилаючись на режим спільної сумісної власності подружжя, рівність прав щодо володіння, користування та розпорядження майном, а також право поділу такого майна, просила визнати за нею в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 вказаного житлового будинку із надвірними будівлями, визнати за відповідачем право власності на рушницю 2МЦ 21-12, вартістю 5 000 грн, компенсувати ОСОБА_2 вартість частки майна подружжя розміром 27 500 грн, стягнувши вказані кошти з депозитного рахунку суду.
У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/4 частину майна, набутого під час перебування у шлюбі.
На обґрунтування заявлених позовних вимог зазначав, що 06 грудня 2013 року ОСОБА_1 за наявності згоди відповідача, за спільні кошти, на підставі договору купівлі-продажу було придбано 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 вартістю 60 000 грн. Зазначав також, що ним за особисті кошти була придбана рушниця 2МЦ 21-12, вартістю 5 000 грн.
Просив визнати за ним право власності на 1/4 вказаного будинковолодіння та визнати за ним право особистої приватної власності на рушницю 2МЦ 21-12, вартістю 5 000 грн.
Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 14 лютого 2019 року позовні вимоги сторін задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 по 1/ 2 частини за кожним. Визнано за ОСОБА_2 та виділено на праві власності рушницю 2МЦ 21-12, вартістю 5 000 грн. Повернуто ОСОБА_1 30 000 грн з депозитного рахунку Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, внесені нею 25 вересня 2018 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що майно, набуте подружжям під час перебування у шлюбі є спільною сумісною власністю та підлягає поділу. Підстави для визнання за позивачем права власності на спірне будинковолодіння в цілому та виплати відповідачу компенсації вартості такого майна відсутні. Рушниця, що є предметом спору була придбана відповідачем за власні кошти, тому не підлягає поділу.
Постановою Харківського апеляційного суду від 21 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Красноградського районного суду Харківської області від 14 лютого 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та поверненні коштів, сплачених ОСОБА_1 на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області залишено без змін. В іншій частині судове рішення змінено. Проведено розподіл спільного майна подружжя, за яким визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кожним право власності по 1/4 частини житлового будинку з надвірними будівлями, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на рушницю 2МЦ 21-12, вартістю 5 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину вартості рушниці в розмірі 2 500 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції, мотивована тим, що суд дійшов помилкового висновку стосовно визнання за сторонами права власності по 1/2 частини домоволодіння за кожним, оскільки частка права власності сторін у вказаному майні складає 1/2 частини. Окрім того суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку стосовно придбання рушниці відповідачем за власні кошти.
У червні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Пілігрім П. О. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судами обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, просив змінити рішення Красноградського районного суду Харківської області від 14 лютого 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для вирішення спірних правовідносин, не надали належної оцінки тому, що підставою для розірвання шлюбу стало вчинення відповідачем стосовно позивача домашнього насильства. Окрім того судами не встановлені факти неможливості спільного користування майном та наявності у відповідача іншого житлового приміщення.
Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі та витребувано матеріали справи.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-ІХ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Під час підготовки справи до касаційного розгляду встановлено, що провадження за касаційною скаргою відкрито помилково, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, тому Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Ціна позову у справі становить 78 894 грн, яка станом на 01 січня 2019 року не перевищувала ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1921*100=192 100). Сторони у цій справі погоджувалися з такою ціною позову, матеріали справи не містять іншої оцінки спірного майна, заявник у касаційній скарзі стверджує саме про таку оцінку спірного майна.
Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до вимог закону.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Касаційна скарга заявника не містить посилання на зазначені випадки, як і посилання на докази на їх підтвердження.
Доводи касаційної скарги хоча і містять посилання на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте в основному зводяться до незгоди із встановленими обставинами та оцінкою доказів, не стосуються питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Підстави, передбачені статтею 411 ЦПК України, для скасування судових рішень, що оскаржуються, у касаційній скарзі не зазначені.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
З урахуванням наведеного, оскільки Верховним Судом відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Пілігріма П. О. на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, є підстави для закриття касаційного провадження.
Відповідно до частини другої статті 396 ЦПК України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394, частиною другою 396 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду,
Касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Пілігріма Петра Олександровича на рішення Красноградського районного суду Харківської області від 14 лютого 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2019 року закрити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Яремко
А. С. Олійник
С. О. Погрібний