03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А
Справа № 369/3226/19 Головуючий у 1 інстанції - Ковальчук Л.М.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/1675/2020 Доповідач - Мараєва Н.Є.
27.02.2020 р. Київський Апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду
цивільних справ :
Головуючого - Мараєвої Н.Є.,
Суддів - Заришняк Г.М., Рубан С.М.
Розглянули в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного
суду
Цивільну справу за апеляційною скаргою
представника АТ КБ «ПриватБанк»
на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.07.2019 р.
в справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості
Заслухавши доповідь судді Мараєвої Н.Є., перевіривши
матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.07.2019 р. частково задоволено позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором № б/н від 28.08.2012 р. у розмірі 4476,28 грн., в задоволенні решти вимог - відмовлено; також стягнуто витрати по сплаті судового збору в сумі 1921 грн.
В апеляційній скарзі представник позивача просить це рішення скасувати в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків і постановити нове рішення, яким позов задовольнити у цій частині; віншій частині рішення залишити без змін, посилаючись на незаконність даного рішення, зокрема, що суд неповно з'ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам, порушив норми матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, 28.08.2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір № б/н шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, у зв'язку із чим відповідачка отримала кредит у сумі 4 700 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Згідно рішення Єдиного акціонера Банку від 21 травня 2018 року №519 було змінено тип банку з публічного на приватне акціонерне товариство та змінено найменування банку на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк». Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» є правонаступником всіх прав та зобов'язань Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», що підтверджується копією Статуту АТ КБ «ПриватБанк», що додана позивачем до позовної заяви.
Банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.
Відповідно до п. 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором.
Відповідно до п.п.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг після отримання Банком від клієнта необхідних документів, а також заяви, Банк проводить перевірку наданих документів і приймає рішення про можливість встановлення кредитного ліміту на кредитну карту. Клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку і клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт. Підписання Договору є прямою і безумовною згодою щодо прийняття будь-якого кредитного ліміту, встановленого Банком.
Пунктом 2.1.1.5.4 Умов та Правил надання банківських послуг при незгоді зі змінами Правил та/або тарифів банку клієнт має право звернутися в банк для розірвання даного договору і погасити виниклу заборгованість перед банком, в тому числі і заборгованість, що виникла протягом 30 днів з моменту повернення карт, виданих держателю і його довіреним особам. При незгоді зі списанням коштів по картрахунку письмово інформувати Банк про це протягом тридцяти п'яти днів з моменту списання (у випадку, коли вирішення питання передбачає розгляд письмової заяви).
Пунктом 2.1.1.12.1 договору встановлено, що під борговими зобов'язаннями за кредитом сторони узгодили зобов'язання клієнта з повернення тіла кредиту, відсотків за користування кредитом, комісії, пені та штрафів, тобто загальну заборгованість клієнта.
Пунктом 2.1.1.12.2 передбачено, що в разі непогашення клієнтом боргових зобов'язань за кредитом до 25 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому були здійснені витрати, за користування кредитом клієнт сплачує банку проценти в розмірі, зазначеному в тарифах, що діють на дату нарахування. Сплату відсотків за користування кредитом клієнт здійснює шляхом надання доручення Банку про списання грошей з його поточного рахунку в розмірі нарахованих відсотків (договірне списання).
З розрахунку заборгованості, доданого банком до позовної заяви, вбачається, що станом на 31.01.2019 року ОСОБА_1 мала заборгованість 112 934,89 грн., з яких: 4 476,28 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 98 574,82 грн. - відсотки за користування кредитом; 4 029,75 грн. - нарахована пеня та комісія; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 5 354,04 грн. - штраф (процентна складова).
Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти; що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно ч.ч.1 та 2 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Постановлюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті ПриватБанку, які знаходяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Вказане повністю відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 03.07.2019 р. у справі 342/180/17-ц.
На підставі цього, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача: 98 574,82 грн. відсотків за користування кредитом; 4 029,75 грн. нарахованої пені та комісії; а також штрафів відповідно до п.п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штрафу (фіксована частина) та 5 354,04 грн. штрафу (процентна складова).
Що стосується стягнення суми 4476,28 грн. - заборгованість за тілом кредиту, то суд першої інстанції правильно вважав наявними підстави для стягнення з відповідача цієї заборгованості.
Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст.1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Суд першої інстанції правильно вважав, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 статті 634 ЦК України згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим позивачем - АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом.
Таким чином, кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно непідтверджують вказаних обставин.
Згідно ч.6 статті 81 ЦПК України, доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Тому, суд правильно вважав, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті банку, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 10 липня 2014 року шляхом підписання заяви-анкети. Тому і відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Згідно ч.ч.1, 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення. в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів».
Згідно п. 22 ч.1 статті 1 Закону № 1023-ХІІ споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Згідно п.19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів наданні банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому, суд правильно вважав, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачкою позивач - АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Крім того, суд звертав увагу на те, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 28.08.2012 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч.2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому АТ КБ «ПриватБанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язанні, виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Такі висновки суду відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17-ц.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписанні його стороною (сторонами).
Таким чином, враховуючи, що за умовами заяви позичальника, остання разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами складає між позичальником та банком договір про надання банківських послуг, а долучені позивачем до матеріалів позовної заяви Тарифи та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, не містять підпису позичальника, до суд правильно дійшов висновку, що позивачем не доведено, що під час підписання заяви позичальника відповідач був ознайомлений саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами.
Крім того, щодо стягнення з відповідача відсотків за користування наданими коштами, то суд вірно зазначав, що у різний період часу, позивач здійснюючи нарахування відсотків за кредитним договором, застосовував різну процентну ставку, в тому числі і різну підвищену процентну ставку на прострочену заборгованість.
Такі дії банку суперечать ст. 1056-1 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки позивачем не надано суду доказів, що боржник був належним чином повідомлений про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом, які здійснені банком в односторонньому порядку, та погодився на нові умови договору. При цьому, Анкета-заява не містить умов щодо розміру процентної ставки, а визначений в Тарифах розмір процентних ставок та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, не підписані позичальником, що світить про відсутність підстав для стягнення процентів.
Такі висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 12 вересня 2012 року № 6-57ц12, та Верховним Судом у постанові від 14 березня 2018р. у справі № 515/1844/16-ц.
Що стосується стягнення пені та штрафів, суд зазначав, що цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).
Згідно ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Таким чином, відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові суду від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15.
Тому, суд правильно дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог та наявності правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту та відповідно до ст.141 ЦПК України - стягнення судових витрат.
За таких обставин судова колегія вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку щодо часткового задоволення позову.
Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом повно з'ясовано обставини справи, дана належна оцінка доказам.
Висновки суду відповідають вимогам закону, підтверджуються матеріалами справи.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Підстав для скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись ст.ст.268, 352, 367, 368, 374, 375, 376, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника АТ КБ «ПриватБанк» - залишити без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.07.2019 р. - залишити без змін.
Постанова оскарженню не підлягає
Головуючий :
Судді :