Апеляційне провадження № 22-ц/824/952/2020
Справа № 761/34324/19
Іменем України
26 лютого 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Богдан І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва в складі судді Осаулова А.А. ухвалене в місті Києві 05 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору, стягнення збитків та пені,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
В серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про розірвання договору, стягнення збитків та пені.
Позов мотивував тим, що 28 грудня 2018 року позивач та відповідач уклали договір № 28/12/18 на виготовлення індивідуальних меблів. Відповідно до п. 1.1 Договору виробник зобов'язався зокрема, виготовити, доставити у приміщення замовника за адресою АДРЕСА_1 та змонтувати меблі, характеристики яких та умови виготовлення і доставки визначено у замовленні від 28 грудня 2018 року.
Згідно з п. 3.1 договору і замовлення вартість виготовлення, доставки та монтажу меблів погоджено у розмірі 46792,00 грн. у тому числі 40000,00 грн. з яких були сплачені позивачем на користь відповідача у якості попередньої оплати, що підтверджується відміткою у замовленні.
Сторони у замовленні погодилися доставку 15 січня 2019 року виготовлених меблів на вищезазначену адресу, але меблі на адресу позивача так і не були доставлені.
Позивач звертався до відповідача з повідомленням про відмову від договору та вимогою про відшкодування збитків від 15 серпня 2019 року, однак грошових коштів досі не отримав.
Вважав, що відповідач порушив його права як споживача, не здійснивши доставку та монтаж меблів як у межах погодженого терміну, так і станом на день подання цієї позовної заяви, тому заявляє про свою відмову від договору та вимагає від відповідача відшкодування збитків у розмірі 40000,00 грн., що відповідає сумарному розміру здійсненої позивачем згідно з договором попередньої оплати. Також із відповідача повинна бути стягнута пеня, виходячи з розрахунку, де вартість робіт становить 46792,00 грн., а кількість днів у періоді прострочення з 16 січня 2019 року по 29 серпня 2019 року дорівнює 226, тому сума пені становить у розмірі 317249,76 грн.
На підставі вищевикладеного просив визнати договір на виготовлення індивідуальних меблів № 28/12/18 від 28 грудня 2018 року розірваним внаслідок односторонньої відмови позивача від договору з підстав, визначених законом, зобов'язати фізичну-особу підприємця ОСОБА_2 відшкодувати ОСОБА_1 збитки шляхом стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 40000,00 грн., а також стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 317249,76 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 05 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції від 05 листопада 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 посилався на те, що в основу обґрунтування причин відмови у задоволенні позову суд поклав показання двох осіб, які були допитані як свідки. Разом із тим, свідок ОСОБА_3 не зміг надати обґрунтованої відповіді та пояснити, звідки йому відомо про договір, розмір здійсненої позивачем передоплати та умови, необхідні для його виконання. Крім того, особою, уповноваженою відповідачем на виконання договору, даний свідок не був, оскільки позивач згоди на передачу третім особам прав та обов'язків відповідача останньому не надавав.
Також судом був допитаний як свідок ОСОБА_4 , який повідомив, що він зі сторонами не знайомий, у трудових та цивільно-правових відносинах з відповідачем не перебуває і ніколи не перебував, цей факт не був належно оцінений судом першої інстанції як такий, що свідчить про неможливість виконання ОСОБА_4 будь-яких дій, спрямованих саме на виконання умов договору, укладеного між сторонами. ОСОБА_4 не знав прізвища позивача і не називав його, із цього випливає висновок, що ОСОБА_4 не міг знати і обґрунтовано стверджувати, що він доставляв меблі саме до помешкання позивача.
Зазначав, що представником позивача в судовому засіданні 05 листопада 2019 року було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання позивачу часу для витребування і надання нових доказів, що могли б спростувати показання свідка ОСОБА_4 , які були надані в тому ж засіданні, з огляду на що позивач з об'єктивних причин не міг заявити це клопотання в межах підготовчого провадження. Суд першої інстанції не дослідив належним чином замовлення від 28 грудня 2018 року до договору, не з'ясував, чи були оплачені відповідачем рахунки та чи отримав відповідач матеріали, які були необхідні для виготовлення меблів, що призвело до неповного з'ясування обставин справи. Позивачем додано до апеляційної скарги заявки щодо придбання матеріалів та листи позичальників, які свідчать, що відповідач матеріали не оплатив та не отримав, що є доказом невиконання відповідачем зобов'язань за договором.
Вказував, що згідно п. 3.7 договору доставка меблів для їх подальшого монтажу за адресою позивача мала здійснюватися транспортом відповідача. Однак відповідач не надав доказів використання для доставки власного транспорту, не повідомив його ідентифікаційні ознаки та особу водія, яка ним могла керувати.
Оскільки пояснення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не можуть братися до уваги як докази по справі, необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що достовірно було встановлено факт часткового виконання відповідачем зобов'язань, визначених договором.
Зазначав, що факт виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором спростовується тим, що позивач був змушений замовити виготовлення і встановлення меблів у іншої особи, уклавши з нею договір та сплативши грошові кошти.
Відповідач фізична особа-підприємець ОСОБА_2 23 січня 2020 року направила засобами поштового зв'язку відзив на апеляційну скаргу із клопотанням про поновлення строку для надання відзиву як такого, що пропущений з поважних причин, оскільки апеляційну скаргу вона отримала 11 січня 2020 року.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази отримання копії ухвали про відкриття провадження та апеляційної скарги з додатками, суд вважає поважними підстави, зазначені відповідачем у клопотанні, і приходить до висновку про необхідність продовження строку для надання відзиву.
У відзиві фізична особа-підприємець ОСОБА_2 зазначала, що позивач, стверджуючи про неналежність свідка, не довів своїми доказами такої неналежності, оскільки свідок надав показання про те, що стосувалось позову - чи доставили кухню, чи її виготовили, та чи була вона встановлена.
Вказувала, що позивач перекручує показання свідка ОСОБА_4 , який відповідав, що знає відповідача, хто з ним працює і повідомив, що разом із Лампицьким вів переговори та план дій по зборці меблів.
Звертала увагу, що надані позивачем до апеляційної скарги рахунки «Вияр» датовані до дати укладання договору 28 грудня 2018 року - це попередні оцінки робіт, оскільки рахунки «Вияр» діють зазвичай три дні і на момент укладання договору ці рахунки сплинули, а їх значимість зводилась до визначення орієнтовної ціни договору. Крім того, предметом позову не є неналежно надана якість матеріалів і робіт відповідача, а нібито невиконання відповідачем зобов'язання з виготовлення, доставки і монтажу меблів. Не є предметом позову і спосіб доставки, а тому відповідач не повинен доводити, яким транспортом він привіз кухню.
Вказувала, що нові докази подані позивачем із порушенням ЦПК України та є безпідставним звинуваченням суду першої інстанції у недбалості розгляду доказів.
Просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про розірвання договору, стягнення збитків та пені, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем частково виконано зобов'язання, визначені договором, що стосуються виготовлення, транспортування та монтажу товару, а позивачем було частково здійснено оплату в сумі 40000 грн. За відсутності у матеріалах справи ескізу та специфікації, суд позбавлений можливості оцінити, яка частина робіт була виконана, та, відповідно, прийти до висновку про наявність встановлених ст. 872 ЦК України та ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» підстав для розірвання договору від 28 грудня 2018 року. Оскільки судом встановлено, що відповідачем встановлено кухню за виключенням мийки та шафи, підстави для розірвання договору в повному обсязі та стягнення збитків у сумі сплачено 40000 грн. передоплати відсутні. Також, оскільки подальший монтаж меблів не відбувся саме з вини замовника, який відмовився надавати доступ до об'єкту, підстави стягувати з відповідача пеню відсутні.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Із матеріалів справи вбачається, що 28 грудня 2018 року ОСОБА_1 та фізична особа-підприємець ОСОБА_5 уклали договір № 28/12/18 на виготовлення індивідуальних меблів, за умовами якого виробник прийняв на себе зобов'язання по виробці технічної документації, виготовленню, транспортуванню, монтажу та гарантійному обслуговуванню меблів у приміщенні замовника за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 4 - 6).
Згідно п. п. 1.2, 1.4 договору, даний договір включає в себе наступні додатки, які є його невід'ємною частиною: додаток № 1 - специфікація, додаток № 2 - ескіз. Вартість товару може бути змінена лише за домовленістю сторін з обов'язковим складанням додаткової угоди.
Згідно п. п. 2.1, 2.2 договору, найменування товару, його кількість визначається ескізом та специфікацією, які є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно п. п. 3.1 - 3.4 договору, загальна сума даного договору становить 46792 грн. В процесі виконання даного договору сторони мають право змінити загальну суму, або ціну одиниці товару, про що сторони укладають додаткову угоду до даного договору, яка складає його невід'ємну частину. Оплата за товар проводиться замовником шляхом внесення виробнику передоплати в розмірі вартості матеріалів, та 40 % від вартості матеріалів (двома платежами: 30 % після підписання технічних креслень і 10 % після встановлення товару). Товар виготовляється виробником за індивідуальним замовленням замовника, тому строк поставки товару у власність замовника складає 15 робочих днів з моменту оплати.
Згідно п. 4.3 договору, за несвоєчасне виконання зобов'язань за цим договором виробник сплачує пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Згідно п. п. 9.1, 9.2 договору, договір може бути розірваний за взаємною згодою сторін шляхом укладення додаткової угоди, в якій визначаються майнові вимоги сторін, якщо такі мали місце, та розрахунки за ними. Кожна із сторін має право із поважних причин достроково відмовитися в будь-який час від договору, попередивши про це іншу сторону за один місяць. В цьому випадку сторона, яка достроково відмовилась від договору, зобов'язана в 3-денний термін повністю розрахуватись з іншою стороною. Договір вважається розірваним після повного розрахунку між сторонами в межах даного договору.
На а. с. 7 міститься копія заказу б/н від 28 грудня 2018 року, згідно якого замовником є ОСОБА_1 , адреса - АДРЕСА_1 , найменування - кухня, шафа-купе, барна стійка, стіл журнальний, полка TV, характеристики - згідно креслень і рахунків № 15-0217580, 15-0217724, 15-0217729, 15-0219737, 26-1494381, 26-1505113, 79-0172680, сума - 46792 грн., вартість товару - 33423 грн. (вартість рахунків), установка - 13370 грн., передоплата 40000 грн., дата виготовлення і доставки - 15 січня 2019 року, є відмітка про отримання передоплати 40000 грн. і зазначено, що решта 6792 грн. - після зборки.
15 серпня 2019 року ОСОБА_1 направив на адресу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 повідомлення про відмову від договору та вимогу про відшкодування збитків, в якому вказав, що оскільки з моменту, коли меблі мали бути передані йому (15 січня 2019 року), минуло понад півроку, а виконавець не приступив своєчасно до виконання своїх зобов'язань, що унеможливило передачу йому меблів у визначений договором строк, він повідомляє про відмову від договору № 28/12/18 на виготовлення індивідуальних меблів та вимагає відшкодувати збитки у розмірі 40000 грн., що відповідає сумарному розміру здійсненої ним згідно з договором попередньої оплати (а. с. 8).
На а. с. 43 - 69 міститься роздруківка листування у месенджері Viber.
До апеляційної скарги позивачем надано листи на бланку « Вияр » на ім'я ОСОБА_1 від 21 листопада 2019 року про те, що за заявками № 79-0172680 від 22 грудня 2018 року, № 26-1494381 від 19 грудня 2018 року, № 15-0217580, № 15-02117724, № 15-0217729 від 18 грудня 2018 року, № 26-1505113, № 15-0219737 від 22 грудня 2018 року оплата від замовника ОСОБА_2 не надходила і товар, зазначений у заявці, замовнику не відвантажувався (а. с. 101 - 103), а також самі роздруковані заявки на бланках « Вияр », за якими одержувачем значиться ОСОБА_2 (а. с. 104 - 110), копію договору про виконання робіт № 589 від 06 лютого 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та виконавцем ОСОБА_7 , а також акт приймання-передачі виконаних робіт до цього договору від 22 лютого 2019 року, копію товарного чеку від 05 лютого 2019 року № 285/2 (а. с. 112 - 117).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач порушив його права як споживача, не здійснивши доставку та монтаж меблів у визначений договором час і на дату позову, відтак він заявляє про свою відмову від договору та вимагає від відповідача відшкодування збитків у розмірі 40000 грн. попередньої оплати та сплату пені за прострочення виконання роботи у розмірі 317249,76 грн.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до ст. 865 ЦК України за договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір побутового підряду є публічним договором. До відносин за договором побутового підряду, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів.
Відповідно до ст. 866 ЦК України договір побутового підряду вважається укладеним у належній формі, якщо підрядник видав замовникові квитанцію або інший документ, що підтверджує укладення договору. Відсутність у замовника цього документа не позбавляє його права залучати свідків для підтвердження факту укладення договору або його умов.
Відповідно до ст. 868 ЦК України підрядник зобов'язаний до укладення договору побутового підряду надати замовникові необхідну та достовірну інформацію про запропоновані роботи, їх види та особливості, про ціну та форму оплати роботи, а також повідомити замовникові на його прохання інші відомості, що стосуються договору. Підрядник зобов'язаний назвати замовникові конкретну особу, яка буде виконувати роботу, якщо за характером роботи це має значення.
Відповідно до ст. 870 ЦК України за договором побутового підряду підрядник виконує роботу зі свого матеріалу, а за бажанням замовника - з його матеріалу. Якщо робота виконується з матеріалу підрядника, вартість матеріалу оплачується замовником частково або в повному обсязі, за погодженням сторін, з остаточним розрахунком при одержанні замовником виконаної підрядником роботи. У випадках, передбачених договором, матеріал може бути наданий підрядником у кредит (із розстроченням платежу). Подальша зміна ціни наданого в кредит матеріалу не призводить до перерахунку, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із частинами першою та другою статті 873 ЦК України вартість робіт, виконаних за договором побутового підряду, визначається за погодженням сторін, якщо інше не передбачено у встановленому порядку прейскурантами (цінниками), тарифами тощо. Робота оплачується замовником після її остаточного передання підрядником. За згодою замовника робота може бути ним оплачена при укладенні договору побутового підряду шляхом видачі авансу або у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим. Якщо значну частину обсягу послуги чи робіт (понад сімдесят відсотків загального обсягу) вже було виконано, споживач має право розірвати договір лише стосовно частини послуги або робіт, що залишилася.
Відповідно до ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Відповідно до ч. 6 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів»виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов'язання та недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли з вини самого споживача чи внаслідок дії непереборної сили.
Встановивши на підставі належно вивчених доказів, що в матеріалах справи відсутні ескіз та специфікація, що позбавляє можливості оцінити, яка частина робіт була виконана, та оцінити доводи позивача про можливість встановлених законом підстав для розірвання договору та стягнення збитків, а також що подальший монтаж меблів не відбувся саме з вини замовника, який відмовився надавати доступ до об'єкту, суд прийшов до обгрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про відсутність підстав для задоволення позову.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги в частині незгоди із показаннями свідків, апеляційний суд виходить із наступного.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. ст. 77 - 80 ЦПК України).
Відповідно до ст. 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цього Кодексу.
Як вбачається із матеріалів справи, свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були допитані в судовому засіданні про відомі їм обставини виготовлення, доставки і монтажу меблів за адресою АДРЕСА_1 , які вищезазначені обставини підтвердили і пояснили, що меблі були частково зібрані, в подальшому замовник відмовився надавати доступ до об'єкту.
Оскільки зазначені обставини, повідомлені свідками, мають значення для справи, то не спростовують висновків суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що свідок ОСОБА_3 не зміг надати обґрунтованої відповіді та пояснити, звідки йому відомо про договір, розмір здійсненої позивачем передплати та умови, необхідні для його виконання, а свідок ОСОБА_4 , не знаючи прізвище позивача і не називаючи його, не міг знати і обґрунтовано стверджувати, що він доставляв меблі саме до помешкання позивача.
Апеляційний суд враховує, що обставини трудових та цивільно-правових правовідносин свідків і відповідача не є предметом позову у даній справі.
Не спростовують висновків суду першої інстанції і доводи апеляційної скарги, що особою, уповноваженою відповідачем на виконання договору, свідок ОСОБА_3 не був, оскільки згідно п. 10.3 договору від 28 грудня 2018 року, передача прав та обов'язків однією зі сторін договору можлива виключно за наявності на це письмової згоди іншої сторони, якої позивач не надавав, і такою ж уповноваженою особою не є свідок ОСОБА_4 , який є найманим працівником ОСОБА_3 , а у трудових та цивільно-правових договірних відносинах з відповідачем не перебуває і ніколи не перебував.
Так, дійсно, п. 10.3 договору 28/12/18 сторони погодили, що права та обов'язки за цим договором можуть бути передані стороною третім особам тільки за умови отримання письмової згоди на це іншої сторони.
Відповідно до ст. 868 ЦК України підрядник зобов'язаний назвати замовникові конкретну особу, яка буде виконувати роботу, якщо за характером роботи це має значення.
Виходячи із аналізу наведених вимог закону, виконання роботи за договором побутового підряду іншою особою не є тотожним передачі прав та обов'язків за договором, оскільки підрядник залишається відповідальним за його виконання, і не вважається неналежним виконанням договору.
Із цих же підстав відхиляються доводи позивача, що відсутність трудових та цивільно-правових відносин між відповідачем та свідком ОСОБА_4 свідчить про неможливість виконання останнім будь-яких дій, спрямованих саме на виконання умов договору, укладеного сторонами, і що відповідачем не надано доказів використання для доставки власного транспорту, не повідомлено його ідентифікаційних ознак та особу водія, яка ним могла керувати.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не дослідив належним чином замовлення від 28 грудня 2018 року до договору, не з'ясував, чи були оплачені відповідачем зазначені в ньому рахунки та чи отримав (набув у власність) відповідач матеріали, які були необхідні для виготовлення меблів, що призвело до неповного з'ясування обставин справи, апеляційний суд враховує таке.
Згідно п. 1.2 договору № 28/12/18 на виготовлення індивідуальних меблів, даний договір включає в себе додатки, які є його невід'ємною частиною: додаток № 1 - специфікація, додаток № 2 - ескіз, а згідно п. 2.1 договору, найменування товару визначається ескізом і специфікацією.
Така специфікація і ескіз в матеріалах справи відсутні, на що обґрунтовано звернув увагу суд першої інстанції, а замовлення від 28 грудня 2018 року згідно умов договору не вважаються його невід'ємною частиною, відтак технічні характеристики виробів, зазначені в ньому, не можна вважати такими, що погоджені сторонами в договорі на виготовлення індивідуальних меблів № 28/12/18.
Наведені обставини також надали підстави для обґрунтованого висновку суду першої інстанції, що за відсутності ескізу та специфікації суд позбавлений можливості оцінити, яка частина робіт була виконана та, відповідно, прийти до висновку про наявність встановлених ст. 872 ЦК України та ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» підстав для розірвання договору від 28 грудня 2018 року.
Не ґрунтуються на вимогах закону та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що суд всупереч приписам п. 4 ч. 2 ст. 223 ЦПК України відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи з метою надання позивачу часу для витребування і надання нових доказів, зокрема щодо неоплати вищезазначених рахунків та неотримання відповідачем матеріалів для виготовлення меблів, що можуть спростувати показання свідка ОСОБА_4 , які були надані в тому ж засіданні.
Дійсно, відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Разом із тим, оскільки розгляд справи здійснювався в спрощеному позовному провадженні, підготовче провадження судом не проводилось і п. 4 ч. 2 ст. 223 ЦПК України в даному випадку застосуванню не підлягав.
Крім того, необхідність подання доказів, на які вказує позивач, могла бути передбачена ним з огляду на підстави позову, і відповідні докази - подані до суду завчасно.
Відповідно до ч. ч. 2, 8 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Враховуючи вищевикладене, у суду першої інстанції не було передбачених законом підстав для задоволення клопотання про відкладення розгляду справи в судовому засіданні, і в задоволенні зазначеного клопотання судом відмовлено правомірно.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Оскільки позивачем доказів неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції надано не було, апеляційний суд не надає оцінки доказам, які позивач надав до апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги, що невиконання відповідачем своїх зобов'язань підтверджується тим, що позивач був змушений замовити виготовлення і встановлення меблів у іншої особи, як не спростовують, так і не підтверджують обставин, на які позивач посилався на підтвердження своїх вимог, враховуючи, що частково зібрані меблі могли бути позивачем в подальшому демонтовані.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 27 лютого 2020 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.