Справа № 754/11828/19
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/4376/2020
Головуючий у суді першої інстанції: Галась І.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Семенюк Т.А.
25 лютого 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - Семенюк Т.А
Суддів - Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М.,
при секретарі - Хоменко І.О.,
розглянувши в судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 3 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою,-
У серпні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання порядку користування житлом, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що ОСОБА_1 , на підставі договору дарування між ним та ОСОБА_3 від 1 лютого 2019 року є власником Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 . Право власності зареєстроване належним чином у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Зазначив, що інша частина спірної квартири належить ОСОБА_2 .
Згідно із технічним паспортом на спірну квартиру, квартира складається із однієї житлової кімнати площею 17.7 кв. м., кухні 8.5 кв.м., ванни 2.6 кв.м.. вбиральні 1.0 кв.м. коридору 4.7 кв м., лоджії 4.1 кв м., загальною площею 38.6 кв.м., та розташована на п'ятому поверсі 16-поверхового будинку.
Зазначив, що намагаючись реалізовувати право власності на свою частку у спільному майні, він неодноразово звертався до відповідача з усними пропозиціями, намагаючись безконфліктно вирішити проблемні питання спільної часткової власності, та прийти до порозуміння. Він пропонував відповідачу продати належну йому частку у спільному майні. Пропонував викупити його частку у спільному майні.
Також зазначив, що в рамках досудового врегулювання спору 24 травня 2019 року він направив на адресу відповідача цінний лист №0222514885934 з описом вкладення, в якому вимагав від відповідача надати відсутні в нього ключі, оскільки відповідач змінив замки і належні в нього ключі не підходять до квартири, потрапити до неї позивач не може, користуватися своїм майном він не в змозі.
Позивач висловив готовність сплачувати відповідну частину комунальних послуг, і нести витрати, пов'язані з утриманням спільного майна, після того, як відповідач надасть йому вільний доступ, без перепон, до володіння та користування його часткою, оскільки на даний час ОСОБА_2 використовує спільне майно на власний розсуд та у власних інтересах. Відправлений лист-вимогу відповідач отримати відмовився і 11 червня 2019 року він повернувся до відправника з поміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».
Крім того, вказав на те, що в рамках досудового врегулювання спору, 24 червня 2019 року він направив відповідачу ще один цінний лист, яким пропонував продати йому або викупити у відповідача частку спірної квартири за ринковою ціною, а якщо такої можливості у відповідача немає, позивач запропонував йому встановити порядок користування і сплачувати орендну плату в розмірі 2500 грн. на місяць за користування його часткою у спільному майні, або навпаки. Пропозиції Відповідачем були проігноровані, лист повернувся «за закінченням встановленого строку зберігання».
Наголошує, що спірна квартира є однокімнатною, відповідач проживає там разом із співмешканкою, володіє та користується всією квартирою одноособово, повністю ігнорує його звернення, вимоги та пропозиції щодо спільного володіння та користування спільним майном, ігнорує пропозиції щодо встановлення порядку користування спільним майном.
Відповідач не сплачує, за його вимогою, плати за орендне користування часткою позивача, яку він фактично окупував.
У зв'язку із викладеним, просив суд встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виділення відповідачу в натурі, в користування всіх приміщень спірної квартири, тобто всієї квартири в цілому, з правом вимоги позивачем відповідної матеріальної компенсації з відповідача, за таке користування часткою майна що належить позивачу; зобов'язати відповідача одноособово нести витрати на управління, утримання та збереження спільного майна - квартири АДРЕСА_1 , сплачувати комунальні та інші послуги, нести відповідальність перед третіми особами.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 3 грудня 2019 року позовну заяву залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, вважаючи, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 27 січня 2010 року, Ѕ спірної квартири на праві власності належить ОСОБА_3 , а інша Ѕ квартири належить ОСОБА_2 , без виділення часток в натурі.
Згідно Договору дарування Ѕ частки квартири від 1 лютого 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бережанською Н.П., зареєстрованого в реєстрі за №40 та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 154817240, ОСОБА_3 подарувала (передала у власність безоплатно) ОСОБА_1 Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 .
Згідно технічного паспорту, виданого Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, спірна квартира посімейного, спільного заселення розташована на 5 поверсі 16 поверхового будинку та складається з 1 кімнати жилою площею 17,7 кв.м., у тому числі: 1-а кімната - 17,7 кв.м., кухні 8,5 кв.м., ванна 2,6 кв.м., вбиральні 1,0 кв.м., коридору 4,7 кв.м. Квартира обладнана балконом, лоджією 4,1 кв.м., балкон (засклений). Загальна площа квартири 38,6 кв.м.
За частиною 1, частиною 2 статті 355 ЦК України, майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності, при цьому, майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Згідно частини 1 статті 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Частиною 2 статті 372 ЦК України визначено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Поняття спільної часткової власності визначено в частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.
Відповідно до частин 1, 3 статті 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
За статтею 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Виділ у натурі частки із спільного майна може бути заборонений законом або бути неможливим в силу самої природи спільної речі, яка є неподільною (ч. 2ст. 183 ЦК).
Присудження судом грошової компенсації одному із співвласника замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на квартиру, допускається лише за наявності згоди цієї особи на таке присудження, крім випадків, передбачених ст. 365 ЦК України.
Відповідно до статті 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України, право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач фактично заявляє вимоги в інтересах відповідача, що не передбачено ЦПК України, позивачем не доведено чинення відповідачем перешкод у користуванні позивачем своєю власністю.
За правилами частини першої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Згідно із статтею 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги, що запропонований позивачем порядок користування квартирою не призведе до погіршення житлових умов відповідача, оскільки фактично позивач звернувся до суду з вимогами замість відповідача, тоді як сам відповідач заперечує проти встановлення порядку користування житловим приміщенням у запропонований ОСОБА_1 спосіб.
Крім того, порядок користування спірною квартирою, який просить визначити позивач, не відповідає частці відповідача у праві власності на квартиру та призведе до порушення прав іншого з співвласників - ОСОБА_1 , виходячи з розміру належної їм частки у спірному майні.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження чинення йому перешкод у користуванні своєю часткою спірної квартири.
Посилання скаржника на листи, які ним направлялися відповідачу не є доказом на підтвердження заявлених вимог, відповідач не заперечує проти користування позивачем належної останньому часткою квартири та не згоден орендувати у позивача жиле приміщення.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача.
Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду не спростовують і не впливають на їх правильність.
Оскільки рішення суду постановлене з дотриманням норм діючого законодавства, висновки суду обґрунтовані, відповідають обставинам справи, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 3 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає чинності з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 27 лютого 2020 року.
Головуючий
Судді